Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 11.3. Заходи профілактики рецидивної злочинності

Запобігання рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

- підвищення ефективності призначення та виконання покарань;

- сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

- організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, - співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, щоб не вірити в цю "рівність". Органи дізнання, слідчі і прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визнавши, що внаслідок зміни обстановки діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання про передачу винного на поруки, в компетентні органи для притягнення винного до адміністративної відповідальності. Таким чином, здійснюється своєрідна селекція осіб, які вчинили злочини: одних направляють до суду, інших звільняють від кримінальної відповідальності.

Багато незрозумілого й у визначенні санкцій за різні види злочинів. Часто-густо вони не можуть сприйматися як справедливі. Ще більше нарікань - на незаконні судові вироки. Все це негативно впливає на правосвідомість засуджених і сприяє рецидивній злочинності. Ось чому назріла нагальна потреба в радикальному реформуванні всієї системи правосуддя.

Ще більш актуальною є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови для цивілізованого тримання обвинувачуваних у слідчих ізоляторах. Адже вони - ще не злочинці. Не менш назрілою є проблема організації виконання вироку до позбавлення волі. Колишні виправно-трудові колонії, а тепер установи з виконання покарань - себе вичерпали. Вони завжди переповнені, погано обладнані, засуджені перебувають у загальних приміщеннях по сотні і більше чоловік. Це створює ідеальні умови для стратифікації, виникнення різного роду угруповань, очолюваних кримінальними "авторитетами". До цього додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Необхідно повністю модернізувати тюремну систему, налагодити в ній виробництво і професійне навчання. Зрозуміло, що для цього потрібне відповідне державне фінансування, залучення до цієї справи громадських організацій, добродійних фондів, церкви, діячів культури і мистецтва.

Другим напрямом запобігання рецидивним злочинам є соціальна допомога особам, звільненим з місць позбавлення волі, у побутовому і трудовому влаштуванні. Найгострішою у перші дні після виходу на волю постає проблема житла. Майже третина з тих, хто був одружений і мав сім'ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських шлюбів. Колишні в'язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом з ними - засоби існування і місце в гуртожитках. Тобто доводиться починати життя спочатку. Далеко не всім це під силу зробити без сторонньої допомоги. Іноді така допомога надходить від "друзів" по спільній злочинній діяльності чи по "зоні". А тому через деякий час - нова судимість. Інші вчиняють злочин з відчаю, в складній життєвій ситуації. Своєчасна соціальна допомога таким людям - це не лише акт благородства, а й важливий профілактичний захід.

У містах створюються центри соціальної реабілітації для звільнених, які не мають житла і роботи. Протягом певного часу, встановленого місцевою владою, ці люди одержують матеріальну і психологічну допомогу. Безпосередньо цією проблемою займається спеціальна спостережна комісія виконкомів місцевих Рад, яка діє на громадських засадах, а також служби у справах неповнолітніх. Працевлаштування осіб, які засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також звільнених від покарання, та індивідуальна профілактична робота з ними покладається на органи внутрішніх справ - дільничних інспекторів, кримінальну міліцію у справах дітей, а також кримінально-виконавчу інспекцію, що перейшла у підпорядкування Державної пенітенціарної служби України. Зазначимо, що ця служба нині втрачає свої профілактичні можливості, оскільки виправні роботи в умовах переходу до ринкової економіки себе вичерпали. До того ж економічна криза та щорічне зростання безробіття в Україні заводять проблему працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, у безвихідь. Становище ускладнюється ще й тим, що на кримінально-виконавчі інспекції покладаються численні обов'язки, які вони виконати не в змозі. В країнах, що входили до складу СРСР, давно вже слалася ситуація, яку навряд чи можна назвати нормальною: проблемами ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, займаються всі і ніхто. Не було і досі немає спеціальної державної служби апробації для роботи з умовно звільненими від покарання та патронажу стосовно колишніх в'язнів. Нечисленна служба профілактики, що колись існувала у складі органів внутрішніх справ, ліквідована у 1991 році.

Не менш актуальною в запобіганні рецидиву злочинів є проблема ефективного соціального контролю за судимими. Звичайно, особи, які відбули покарання або звільнені від нього на інших підставах, є повноправними громадянами, і їхні права захищаються Конституцією України. Необґрунтована підозрілість і нагадування про їх кримінальне минуле суперечить етиці людських відносин і не сприяє процесу ресоціалізації. Водночас не можна заплющувати очі на підвищену ймовірність нових злочинів з боку цих осіб. Тому чинне законодавство передбачає деякі форми примусового соціального контролю за особами, які мали судимість. Так, засуджені до позбавлення волі або виправних робіт умовно зобов'язані сплатити штраф і зразковою поведінкою виправдати виявлену їм довіру. Вони також підлягають контролю з боку органів внутрішніх справ, а неповнолітні - контролю служби у справах дітей. Умовно засуджені можуть передаватися для перевиховання громадським організаціям чи трудовим колективам, які мають здійснювати контроль за ними.

Особи, які були звільнені від відбування покарання умовно-достроково, підлягають контролю з боку громадських організацій та трудових колективів. Так само нагляд здійснюється стосовно засуджених, яким суд постановив надати відстрочку виконання вироку у виді позбавлення волі.

Досить жорстким запобіжним заходом рецидиву, пов'язаним із деякими обмеженнями прав громадян, які відбули міру покарання, є адміністративний нагляд міліції. Він може бути призначений за такими категоріями осіб: 1) особливо небезпечними рецидивістами; 2) засудженими за тяжкі злочини; 3) засудженими двічі та більше разів до позбавлення волі за умисні злочини; 4) за особами, які відбували покарання за злочини, пов'язані з незаконним виготовленням та обігом наркотичних речовин.

Адміністративний нагляд установлюється безпосередньо перед звільненням з установ з виконання покарань або після звільнення. У першому випадку рішення за поданням начальника установи приймає суддя районного чи міського суду, де розташована ця установа, а в другому - за місцем проживання звільненого. Адміністративний нагляд призначається терміном від одного до двох років і не може перевищувати строки погашення або зняття судимості. Безпосереднє виконання нагляду покладається на дільничного інспектора за місцем проживання піднаглядного.

Правила адміністративного нагляду передбачають право працівника міліції: відвідувати житло піднаглядної особи, стежити за тим, щоб вона не залишала місце проживання в установлений час, не перебувала у заборонених для неї місцях. Піднаглядний зобов'язаний з'являтися до органу внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць. Виїзд з району проживання в особистих справах - лише з відома міліції. Порушення цих правил тягне за собою адміністративну відповідальність, а за неодноразове, злісне ігнорування - кримінальну відповідальність.

Профілактичний ефект застосування останньої є суперечливим. З одного боку, це може попередити або припинити злочинну діяльність раніше судимої особи, а з другого - притягнення до кримінальної відповідальності за одне лише порушення правил адміністративного нагляду штучно підвищує рівень рецидивної злочинності. Тому притягнення до кримінальної відповідальності наразі має сенс лише тоді, коли неодноразове порушення правил адміннагляду поєднується з протиправною поведінкою особи.

Крім названих, існують й інші форми міліцейського контролю, які не пов'язані з правообмеженнями підконтрольних осіб. Мається на увазі, зокрема, профілактичний облік, що здійснюється підрозділами кримінальної міліції у справах дітей стосовно підлітків, звільнених із місць позбавлення волі, або тих, кому замість покарання призначені примусові заходи виховного характеру. Підрозділи правоохоронних органів, які мають повноваження здійснювати оперативно-розшукову роботу, ведуть профілактичний облік деяких раніше судимих. Час від часу з ними проводяться профілактичні бесіди і, якщо потрібно, надається відповідна допомога.

Проте, звичайно, найголовніше значення у боротьбі з рецидивною злочинністю в сучасних умовах має успішне проведення соціально-економічних реформ, спрямованих на підвищення життєвого рівня громадян, оздоровлення морально-психологічного клімату в країні, розбудову правової держави і громадянського суспільства. Ці заходи належать до загальносоціальної профілактики і стосуються всієї злочинності.