Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 16.2. Детермінанти екологічної злочинності

Найбільш повна характеристика змісту загальних причин злочинів проти довкілля включає в себе опис таких елементів процесу криміногенної детермінації: джерела та фактори причинового механізму; предметна основа процесу причиновості; причинові зв'язки; проміжний криміногенний ефект; механізм перетворення причинового впливу у наслідок, тобто у злочин .

В основі загальних причин учинення злочинів проти довкілля лежать суперечності між сутністю людини та природою, відчуження від природи та подальший розвиток "цивілізації споживання", тобто зростання необов'язкових потреб людей та суспільства, задоволення яких призводить до появи надлишкового техногенного навантаження на довкілля, яке наблизило біосферу до межі стійкості. Повне та остаточне усунення зазначених суперечностей є практично неможливим, тому можливості правового регулювання в даному випадку не слід переоцінювати.

Залежно від характеру та змісту детермінуючих чинників злочинів проти довкілля, їх можна згрупувати в такі блоки:

o соціально-економічного характеру;

o природно-географічного характеру;

o нормативно-правового характеру;

o фактори, що визначають низький рівень екологічної правосвідомості громадян;

o організаційно-управлінського характеру;

o пов'язані з недоліками правозастосовної діяльності контролюючих і правоохоронних органів.

Фактори соціально-економічного характеру виявляються, по-перше, в економічних чинниках, які утворюють виробничо-технологічну основу детермінації злочинів, пов'язаних із негативним впливом на природне середовище, та, по-друге, соціальними чинниками, які детермінують злочинне використання природних ресурсів (мисливських, рибних, рослинних, земельних, водних, мінеральних).

Серед економічних факторів можна виділити:

- протиріччя між екологічними інтересами суспільства, необхідністю раціонального використання природних ресурсів та економічними інтересами підприємницьких структур, органів виконавчої влади. Заборона чи призупинення екологічно шкідливих виробництв може негативно відбитись на бюджетних надходженнях держави (що неминуче призведе до підвищення соціальної напруженості). Вплив зазначеного фактора значною мірою зумовлює явно недостатню ефективність застосування такого запобіжного засобу, як екологічна експертиза проектів будівництва. Незважаючи на створення головним чином правових засад її проведення, висновки експертних установ часто ігноруються, а винні в цьому не несуть жодної відповідальності;

- спрацьованість обладнання та машин у вітчизняній промисловості. Зношення основних фондів у промисловості України далі зростає, що зумовлює підвищення ризиків аварійних забруднень довкілля, адже потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу у структурі промисловості України, на них припадає майже третина обсягів випуску продукції;

- структурну деформацію господарства з домінуванням сиро-винно-видобувного та ресурсоємного виробництва. Україна успадкувала від СРСР деформовану структуру промислового виробництва з високою питомою вагою водоємних, екологічно небезпечних виробництв чорної металургії, енергетики, важкого машинобудування, зрошувального землеробства. За 1991-2000 рр. деформація поглибилась. Питома вага найбільш ресурсоємних галузей чорної металургії та електроенергетики зросла з 79% у 1990 р. до 86% у 2000 р. У 2000 р. сукупна частка сировинних та енергоємних галузей у структурі промислового виробництва наблизилась до 58%. Така деформованість структури промисловості з урахуванням цін на сировину та енергоносії становить реальну загрозу екологічній безпеці держави;

- негативні наслідки приватизації промислових підприємств. Роздержавлення промислового сектора економіки призвело до виникнення значної кількості підприємств різних форм господарювання з низьким рівнем вимогливості до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників. Розпад системи відомчого нагляду внаслідок виходу з прямого адміністративного й економічного підпорядкування міністерствам і відомствам окремих підприємств призвів до послаблення контрольних і наглядових функцій з боку самих відомчих органів і служб, відповідальних за безпеку. Спостерігається зниження на нових економічних структурах відповідальності за забезпечення промислової безпеки, а також зниження технологічної та виробничої дисципліни внаслідок морально-психологічної ситуації; ідо склалася у державі, пов'язаної з глибокою економічною й соціальною кризою. Також унаслідок переходу колгоспного майна іншим власникам виникла ситуація, пов'язана з фактичною відсутністю відповідальних за подальшу долю хімічних засобів захисту рослин, що призвело до порушення умов їх зберігання й видалення та с одним із чинників інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, грунту, атмосферного повітря;

- відсутність реальних важелів економічного стимулювання екологічно безпечної діяльності. Основний тягар (близько 90%) витрат на капітальний ремонт основних засобів природоохоронного призначення несуть безпосередньо суб'єкти господарювання. Для більшості власників витрати на забезпечення екологічної безпеки виробничої діяльності є вкрай обтяжливими, і у випадку встановлення на підприємстві екологічного обладнання призводять до підвищення собівартості продукції. Прагнення учасників виробничого процесу підвищити його рентабельність, зневажаючи міркуваннями раціонального природокористування, штовхає їх на порушення закону. Значна кількість підприємців виходять з того, що існуюча система фінансування охорони довкілля не є ефективною, не окупається, а тому віддають перевагу направленню коштів на відшкодування шкоди довкіллю, а не на розроблення й застосування нових технологій. Відсутні і державні важелі, які б стимулювали розвиток екологічно чистих технологій податковими пільгами та субсидіями;

- екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, яке нездатне забезпечити населення держави в достатній кількості екологічно безпечними харчовими продуктами. Незадовільний екологічний стан земельних ресурсів - одна з головних причин погіршення стану довкілля, що призводить до зниження якості природних ресурсів і негативно впливає на здоров'я людей. Внаслідок порушення науково обгрунтованих систем ведення землеробства, безгосподарського використання земель природна родючість їх знижується, збільшується частина деградованих та малородючих грунтів, площа яких перевищує в Україні 6 млн га, або 20% ріллі;

- недостатня ефективність існуючої системи фінансування природоохоронної справи, що зумовлена розпорошеністю коштів у чисельних фондах (1500 фондів); використанням коштів на місцевих рівнях не завжди за цільовим призначенням; відсутністю стимулювання ефективного використання виділених коштів.

Про надмірність техногенного навантаження на довкілля, низький рівень природно-техногенної безпеки, незадовільну екологічну й санітарно-епідемічну ситуацію, пов'язані з недосконалою стратегією господарювання та значними диспропорціями у використанні території (передусім необґрунтовано високим рівнем її господарського освоєння; деформованою структурою економіки багатьох регіонів з переважанням ресурсозатратних, екологічно небезпечних виробництв; значним рівнем зносу основних засобів; недостатнім розвитком екологічної інфраструктури; низькою часткою земель природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного призначення; неузгодженістю соціально-економічного, містобудівного та екологічного аспектів розвитку систем розселення), зазначається в Генеральній схемі планування території України, затвердженій Законом України № 3059-ІІІ від 07.02.2002 року.

Суттєвим фактором у механізмі детермінації злочинів проти довкілля, що пов'язані з протиправним використанням природних ресурсів, є різке зниження рівня життя громадян, що супроводжується безробіттям, невиплатою зарплатні, позбавленням соціальних пільг і спонукає їх до вчинення злочинів, пов'язаних із задоволенням їх природних життєвих потреб.

Причини злочинів проти довкілля тісно пов'язані з природно-географічними умовами, в яких здійснюється протиправна діяльність. Територіальний розподіл екологічної злочинності (тобто її географію) та різних видів груп злочинів проти довкілля за їхньою питомою вагою в структурі всієї злочинності чи за темпами зростання (зниження) різних видів злочинів і екологічної злочинності в цілому дає можливість виявити кримінологічно значимі тенденції та їхні причини. У регіональному розрізі коливання показників кількості зареєстрованих злочинів проти довкілля відображають характер та особливості природокористування в окремих регіонах України, їх основних еколого-географічних показників. Наприклад, частка злочинів, пов'язаних із незаконним зайняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, значно вища за загальнодержавні показники в областях, багатих на водні об'єкти, а також таких, що характеризується просторовим розселенням та концентрацією населення у безпосередній близькості від водоймищ.

До факторів нормативно-правового характеру, детермінуючих злочини проти довкілля, слід насамперед віднести проблемні питання, що стосуються конструкції кримінально-правових норм екологічного характеру та екологічного законодавства в цілому.

Недоліками кримінального законодавства, що суттєво ускладнює практичним працівникам дізнання, слідства, прокуратури та суду застосування цих норм на практиці, є недостатньо чіткий характер кримінально-правових норм у сфері охорони довкілля, наявність у диспозиціях цих норм великої кількості оціночних категорій, невизначених за змістом формулювань та можливості різного тлумачення.

Крім того, при проведенні дізнання та слідства у справах про злочинне забруднення довкілля працівники правоохоронних органів потрапляють на цілий ряд складностей, пов'язаних із відсутністю нормативно-правової бази та методик розрахунку, й оцінки шкоди, завданої довкіллю та здоров'ю населення. Дотепер залишається відкритим обговорюване в юридичній літературі питання про механізм розрахунку шкоди довкіллю, пов'язаної з так званими "об'ємними" порушеннями, як забруднення водоймищ і повітря.

Проблемними також є питання, що стосуються доцільності визнання юридичної особи суб'єктом злочинів проти довкілля та бланкетного характеру диспозицій екологічних кримінально-правових норм.

Актуальними є проблеми поліпшення якості екологічного законодавства, серед яких найвагомішими є необхідність розробки та прийняття Екологічного кодексу України, проблема гармонізації національного екологічного законодавства з відповідним міжнародним і європейським правом.

Низький рівень екологічної правосвідомості громадян, тобто системи поглядів, ідей та уявлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його досконалість, обгрунтованість, справедливість та ефективність правозастосовної діяльності, а також недостатні знання еколого-правових норм, їх розуміння, усвідомлення необхідності їх дотримання1,- все це є фактором, що формує особу екологічного злочинця та посилює криміногенний вплив інших детермінуючих чинників. Вони, у свою чергу, мають зворотний вплив на екологічну правосвідомість. До деформацій та проблем екологічної свідомості слід віднести: уявлення про невичерпаність природних ресурсів; переоцінку здатності природи до самовідновлення; переоцінку можливості людини впливати на процеси у довкіллі, що пов'язана, як правило, з нерозумінням глибини своєї власної некомпетентності та знань; байдужість до стану природного середовища та долі майбутніх поколінь; орієнтацію на помилкові цілі та пріоритети у сфері взаємовідносин суспільства та природи; правовий нігілізм, неповагу до закону; недооцінку суспільної небезпеки екологічних правопорушень".

Низький рівень екологічної правосвідомості значною мірою зумовлюють негативні традиції природокористування, а саме усталені народні звичаї порубок у державному лісі, самовільне полювання, рибна ловля тощо. Свідомість людей змінюється досить повільно, а інколи - вкрай неохоче. Те, що раніше було звичним (наприклад, вивозити побутові та промислові відходи до найближчого лісу чи поля, зливати неочищені стоки у річку), виявляється екологічним правопорушенням чи навіть злочином. Підкорення новим нормам відбувається нерідко під тиском примусу, а не з причини усвідомлення її необхідності. При цьому формується нестабільна ситуація, коли будь-який економічний стимул до порушення норми чи послаблення (тим більше - відсутність) контролю за її виконанням породжують небезпеку. У багатьох поколінь склалося споживацьке ставлення до природних ресурсів, коли вони сприймалися як "спільні", а по суті "нічийні". Привласнення природних багатств розглядається деким, особливо в умовах масового зубожіння населення, безробіття, відсутності соціальних гарантій та пільг, як акт поновлення справедливості, і не вважається злочином.

Суттєвими факторами організаційно-управлінського характеру є недоліки існуючого механізму державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, який є занадто складним і недостатньо ефективним. Законодавством України Держкомлісгосп, Держкомзем, Держводгосп України та їх органи на місцях визначено спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Низці міністерств і центральних органів виконавчої влади - МВС, МОЗ, Мінагрополітики, Держкомкордону, як і органам Мінприроди надано право державного контролю в галузі охорони довкілля. На практиці природоохоронна діяльність зазначених органів координується недостатньо, а часто -й дублюється. Наявні навіть випадки відомчого протистояння.

До недоліків організації та функціонування системи державного контролю за дотриманням правил природокористування відносимо:

1) недостатнє забезпечення природоохоронних органів технічними засобами (транспортом, засобами зв'язку, пальним - для органів рибоохорони та лісового нагляду; спеціальним обладнанням - для діяльності суб'єктів моніторингу довкілля);

2) відносно невисокий престиж професій лісничого, інспектора екологічної інспекції, рибінспектора і, як наслідок, слабкий кадровий склад та низький професійний рівень працівників природоохоронних органів;

3) низька зарплата держінспекторів, практична відсутність гарантій їхнього соціального захисту, недостатня чисельність (наприклад, один інспектор органів охорони навколишнього природного середовища припадає на один адміністративний район);

4) недостатнє фінансування діяльності органів державного контролю в галузі охорони довкілля;

5) недостатня робота з громадськістю.

Із детермінуючими чинниками правового та організаційно-управлінського характеру тісно пов'язані фактори, що стосуються недоліків правозастосовної діяльності контролюючих і правоохоронних органів. У своїй сукупності ці групи взаємопов'язаних факторів і визначають ефективність та дієвість екологічного законодавства.

Суттєвим джерелом криміногенної детермінації є виникнення та поширення різного роду негативних явищ безпосередньо при здійсненні дозвільної діяльності у сфері використання та охорони природних ресурсів.

Фактором, який знижує ефективність запобіжної діяльності правоохоронних органів, є недоліки та труднощі при розслідуванні кримінальних справ за злочинами проти навколишнього середовища, зокрема при проведенні експертиз у справах, пов'язаних із забрудненням довкілля.

Незадовільна діяльність органів, які протистоять екологічній злочинності, пов'язана з проблемою латентності злочинів проти довкілля, що породжує уявлення про їх безкарність і, отже, провокує подальші порушення. Наявність, а тим більше зростання латентної злочинності суперечить принципу невідворотності відповідальності, фактична неспроможність якого сприяє самодетермінації злочинності, що знаходить вираз не тільки в зростанні кількості злочинів, учинених одними й тими ж особами, а і в "удосконаленні" злочинності - від простих форм до складних, в її професіоналізмі та організованості.

Що стосується екологічної злочинності та її найбільш небезпечного виду - забруднення довкілля, то часто залишається невідомою не тільки винна особа, але й сам факт забруднення довкілля, а суспільство лише відчуває на собі наслідки вчинення цих злочинів у виді захворюваності населення, зменшенні тривалості життя та вимиранні представників тваринного та рослинного світу.

Латентна екологічна злочинність із цілого ряду причин створює перепони для адекватної протидії зі злочинними посяганнями на довкілля:

o не маючи відомостей про фактичні розміри екологічної злочинності, її рівень, структуру, динаміку, неможливо визначити потрібний для боротьби з нею обсяг сил і коштів правоохоронних та інших органів, їх концентрацію на окремих напрямах цієї діяльності;

o не будучи досить поінформованим про стан екологічної злочинності та не маючи достовірного кримінологічного прогнозу на майбутнє, суспільство і керівництво країни не можуть відчути всієї гостроти проблеми - саме тому не залучаються повною мірою соціальні й державні інститути на боротьбу з цим явищем;

o ускладнюється розроблення правильної тактики і стратегії протидії злочинам проти довкілля, зокрема правозастосовної та законодавчої діяльності, проблематично реально оцінити ефективність екологічної профілактики і дієвість екологічного законодавства.