Профілактика злочинів - Джужа О.М. - 19.2. Причини та умови злочинів в установах виконання покарань

До обставин і факторів, що негативно впливають на оперативну обстановку і стан злочинності серед засуджених, можна віднести :

а) кількісні зміни в складі контингенту ув'язнених щодо збільшення їх чисельності, коли їх кількість перевиту с встановлений її ліміт та ускладнює забезпечення комунально-побутовими та медичними умовами, а також робочими місцями (для тих засуджених, які бажають працювати):

б) якісні зміни в складі контингенту, які самі по собі не можуть бути причинами та умовами злочинів, але від антисоціальної спрямованості окремих категорій можна очікувати вчинення злочинів та інших протиправний дій;

в) недоліки в організаційно-управлінській діяльності УВП щодо незабезпеченості об'єктів установ необхідними спорудами та речами, неукомплектованості частин, служб і підрозділів особовим складом, їх незадовільна професіональна підготовка тощо;

г) недоліки в організації та реалізації профілактичної роботи та у правозастосувальний практиці;

г) недоліки в забезпеченості надійності охорони об'єктів УВП, їх взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами, недостатня забезпеченість інженерно-технічними засобами об'єктів охорони та нагляду (стан сигналізації, уразливі стосовно вчинення втеч місця, обладнання контрольно-перепускних пунктів, догляд транспорту, контроль за виконанням обов'язків підрозділами охорони, безпеки і ото);

д) недоліки в організації та забезпеченні режиму тримання осіб, які перебувають в УВІ), правовій та іншій роз'яснювальній роботі, доступ засуджених до обладнання на виробництві та інших речей, які заборонені режимом; у дотриманні правил тримання в камерах ДІЗО та карцеру та ПКТ на інших локальних об'єктах, що потребують особливого контролю, а також піл час пересуванням засуджених з об'єкта на об'єкт;

е) недоліки у використанні правозастосовної діяльності (у дисциплінарній практиці, засобів заохочення та стягнення,, засобів безпеки та припинення протиправних дій з боку засуджених);

г) недоліки в організації та проведенні юридичних консультацій (слабке знання оперативної обстановки, процесів, які відбуваються в середовищі контингенту, впливу існуючих неформальних лідерів угруповань негативної спрямованості, осіб, які замислюють злочин, відсутність заходів стосовно інформації про негативні явища, випадки підготовки до вчинення злочинів, несвоєчасне виявлення причин та умов можливого їх учинення; в роботі по виявленню осіб, схильних до злочинної поведінки, становленню їх на профілактичні обліки, забезпечення особистого нагляду за ними, неприйняття офіційних заходів викриття антисоціальної діяльності ч боку угруповань та окремих осіб, заборонених зв'язків та каналів передачі засудженим недозволених предметів та речей);

ж) недоліки у виховній, особливо індивідуально-профілактичній роботі з особами, які порушують режим, внутрішній порядок та схильні до вчинення злочинів, а також до інших соціально небезпечних явищ - наркотизму, пияцтва, самогубства та ін.;

з) недоліки в матеріально-побутовому, комунальному забезпеченні осіб, що тримаються в УВП;

и) недоліки в медичному обслуговуванні (медико-профілактичній роботі стосовно захворювань та виявлення осіб категорії "ображених", схильних до наркоманії, токсикоманії, самогубств, проведенні належної лікувально-профілактичної роботи), та цілий ряд інших недоліків, що впливають на стан злочинності н УВП.

У коло умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень в УВП, входить також криміногенна ситуація. її елементами є: а) обставини, які локалізують злочин щодо: часу, місця, кола учасників; б) властивості фізичних осіб; в) умови, в яких дані особи послаблюють ризик для злочинця в учиненні злочину і полегшують його вчинення.

Джерелами виникнення криміногенних ситуацій можуть бути:

а) раніше попередньо створені самими злочинцями ситуації для полегшення вчинення злочину;

б) ситуації, утворені самими злочинцями, але без попереднього наміру (приведення себе в стан алкогольного або наркотичного сп'яніння);

в) ситуації, що виникають у разі аморальних або протиправних дій інших осіб;

г) ситуації, що виникли в разі збігу обставин, а також спричинені стихійними силами або діями інших осіб.

Необхідно також враховувати віктимологічний аспект, роль якого може бути пов'язана з:

а) особливостями ситуаційного становища (сп'яніння, фізичного здоров'я, дефектів психічного стану і т. ін.);

б) недбалим, легковажним ставленням до своєї особистої безпеки;

в) небажанням поінформувати адміністрацію УВП про злочин або інші посягання стовно нього, що мали місце раніше;

г) недбалим, легковажним ставленням до правил, що охороняють суспільний порядок та безпеку, а також права та гідність інших громадян;

г) незаконними діями щодо входження у зв'язок з правопорушниками та виконання певних заборонених дій;

д) провокуючою поведінкою.

Слід також мати на увазі й те, що потерпілий може впливати на розвиток конкретної злочинної чи іншої небезпечної ситуації в УВП одноразовими діями або протягом певного часу, а також повторенням однотипових чи різноманітних ситуацій. Мають місце також ситуації в УВП, коли розвиток подій до останнього моменту складається так, що їх учасники мають відносно рівну ймовірність стати потерпілим від насильницьких дій. Всі ці обставини необхідно мати на увазі як для визначення ступеня винуватості, так і для планування профілактичних дій. Треба також мати на увазі, що віктимологічні фактори мають високу латентність. З цього приводу можна цілком погодитися з твердженням: у багатьох випадках жертви не повідомляють про злочини державні органи, віддаючи перевагу самосуду над винним, у тому числі за допомогою "тіньової юстиції", а в ситуації, коли в основі офіційних звітів лежать відомчі аналізи правоохоронних органів, на які покладається відповідальність за зростання злочинності, значна частина злочинів не реєструється .

Щоби пояснити механізм злочинної поведінки в місцях позбавлення волі, слід використати певний метод. Згадаймо слова Гегеля: "Тільки метод у змозі загнуздати думку, вести її до предмету та утримувати в ньому".

Таким методам, у цьому разі може бути ідея детермінізму (як філософське вчення про об'єктивний закономірний зв'язок та взаємообумовленість речей, процесів та явищ реального світу)2 та принцип відображення, який слугує основою вимоги об'єктивності; адекватності результатів пізнання своїм оригіналам.

Якщо за допомогою ідеї детермінізму можна пояснити, як виявляється необхідність у протиправній поведінці засуджених, то, використовуючи принцип відображення, можна пояснити, як виявляється у них свобода волі.

Можна погодитись із думкою , що в кримінології той чи інший вчинок сприймається як наслідок чогось, що виступає заснуванням вчинку, яке не зводиться ні до причини самої по собі, ні до відображення самого по собі, а відбиває їх динамічний зв'язок.

Також, з урахуванням того, що при цьому ідея І. М. Сеченова була результатом пошуку відповіді на питання: як сумістити детермінізм з принципом активності особистості, природно-наукову причинність з трактовкою людини - як самовідданого діяча, а не дзиґу, запущену в хід батогом необхідності (згідно з відомою метафорою Гоббса) . Між ідеєю детермінізму та принципом відображення існує діалектичний зв'язок, тому, щоб зрозуміти сутність питання, що розглядається, треба звернутися до пошуків, - за виразом Гегеля,- від наявного буття йти назад до його заснування. Тобто значення категорії заснування тут дає можливість перейти від розуміння етіології антисоціальної поведінки засуджених як наслідку "монологу" самої по собі причини (необхідності), чи самого по собі відображення (свободи волі) до розуміння цієї поведінки як наслідку - "діалогу", тобто причини і відображення в протиправній поведінці.

Згідно з цією моделлю, механізм соціального генезису свавілля доповнюється механізмом психічного генезису ілюзій. Разом вони й визначають соціопсихологічну анатомію феномену свавілля та ілюзій у даній категорії громадян. Оскільки в умовах позбавлення волі ці особи є відчуженими від соціально важливих елементів життя, володіння тими чи іншими матеріальними та духовними благами, вони певною мірою відчужуються від влади над собою. А це означає, що людина в такому стані має більше змоги, ніж інша, на "свободу" неупорядкованої волі, тобто на "свободу свавілля", яка обумовлює його духовний та біологічний "розпад", котрий є джерелом усіх її пороків, що постійно супроводжують таких людей.

Згідно з системою координат особистості існує чотири типи людської волі:

1) колективістська воля у виді несвавілля виявляється за принципом: "Я за законами світу, а люди для мене свої";

2) індивідуалістська воля у виді несвавілля виявляється за принципом: "Я за законами світу, а люди для мене чужі";

3) колективістська воля у виді свавілля виявляється за принципом: "Світ за моїми законами, а люди для мене свої";

4) індивідуалістська воля у виді свавілля виявляється за принципом: "Світ за моїми законами, а люди для мене чужі" .

Стосовно нашої проблеми воля злочинця в УВП частіше збігається з четвертим показником названої системи координат. Тобто виявляється за принципом: "Світ за моїми законами, а люди для мене чужі". Гегель називав індивідуалістську волю-свавілля - "зародком зла" . Свавілля, за висловлюванням Гегеля, - це "формальна свобода, яка повинна розглядатись лише як уявна (ілюзорна) свобода", на відміну від "істинної свободи волі" .

Під час аналізу оперативного стану слід мати на увазі вияв криміногенних властивостей засуджених в УВП з урахуванням типології особистості злочинця (випадковий, ситуаційний, нестійкий, злісний, особливо злісний), глибини антисоціальної спрямованості (некримінальна, передкримінальна, кримінальна), характеру (змісту), стійкості, інтенсивності асоціального, антисоціального, суспільно небезпечного типу тощо. Тому, залежно від типологій особи, слід віднаходити підходи до виявлення мотивів вчинення злочинів даною категорією засуджених. Мотиви можуть бути:

1) паразитичної спрямованості;

2) залежати від осіб анархічного складу, які ставляться з неповагою до режиму і порядку в УВП, життя та здоров'я, честі, гідності особи та ін. Можна виділити групи засуджених за характером та змістом мотивації:

а) з негативно-зневажливим ставленням до людини;

б) з корисливою спрямованістю;

в) з негативним ставленням до державних інститутів, влади та управління (у тому числі інституту виконання покарань);

г) з легковажним, безвідповідальним ставленням до соціальних (правових, у тому числі кримінальних) норм.

Щодо глибини стійкості криміногенної мотивації та взаємопов'язаних із нею поглядів, ціннісних орієнтацій, що визначають спрямованість осіб в угрупованнях злочинців, виокремлюють:

а) осіб, які вчиняють злочини у разі випадкового збігу обставин та в протиріччі із їх загальною характеристикою (випадкові злочинці);

б) осіб, які вчинили злочини під час відбування покарання у зв'язку із негативними умовами, що склались і яким вони були не в змозі протидіяти (ситуаційні злочинці);

в) осіб, які вчинили злочини в УВП, а до цього допускали правопорушення (незлочинного характеру) і в цілому характеризувались переважно негативно (нестійкі злочинці);

г) осіб, які неодноразово вчиняють злочини, (у тому числі і раніше судимих (злісні злочинці);

ґ) особливо небезпечних злочинців та інших.

Крім цього, слід мати на увазі деякі засоби самовиправдовування злочинної поведінки з боку правопорушників в УВП.

Окремі категорії засуджених, які не відійшли від злочинної діяльності, достатньо активно застосовують засоби психологічного самовиправдовування та "самозахисту".

Під час профілактичного аналізу слід враховувати дані як вітчизняної, так і зарубіжної літератури, які вказують на те, що психопатичні суб'єкти, маючи у своїй основі дисгармонію емоційно-вольових властивостей, не є ідентичними, а відрізняються за власними особливостями і утворюють декілька загальних типів. Найбільш вдалою вважаємо типологічну класифікацію, яка дозволяє враховувати цілісну структуру патологічної особистості, у тому числі й засудженого, який має схильність до правопорушень. Відповідно до цієї класифікації є такі:

а) психопатичні особистості збуджуючого кола, які характеризуються крайньою роздратованістю, егоїстичністю, потягом до помсти та влади над іншими, нетерпимістю до іншої думки, вимогливістю у поєднанні з підозрілістю та вразливістю; в названій групі відрізняються два варіанти:

1) з перевагою раптової вибухливості, гніву і агресивної поведінки, неадекватних розладів настрою, незадоволеністю всіма оточуючими, лютотужливим емоційним станом (дисфорія);

2) з перевагою застійного стану та одноманітності;

б) гальмівні психопати:

1) астенічні психопатичні особистості (їм властива боязнь, підвищена ранимість, образливість, крайня невпевненість у собі та нерішучість у своїх діях);

2) психостенічні психопати - схильні до сумніву, песимізму, із застереженням страху;

в) істеричні психопати - характеризуються позерством, прагненням звернути на себе увагу, для них властива егоїстичність, самовпевненість;

г) нестійкі психопатичні особистості - схильні до ухилення від соціально корисної праці, реагують вибуховими спалахами роздратованості та немотивованого протесту (серед психопатичних особистостей виділяють також групи параноїдальних, шизоїдних, мозаїчних та сексуальних психопатів);

ґ) для паранояльних особистостей властиві такі якості, як: обмеженість інтересів, інтелекту, емоцій, занижена спроможність до психічного переключення, егоїзм у поєднанні з надмірною самовпевненістю, недовір'ям, підозрілість, злопам'ятність, скупість, нетерпимість до будь-яких спроб щодо зазіхання на їх особисті інтереси. Серед цієї групи психопатів нерідко трапляються уявні борці за правду та справедливість, різного роду сутяги та ревнивці;

д) шизоїдні, або занадто замкнуті психопатичні особистості, їх мислення химерне, вони ранимі, несподівано вибухові, їх роздратованість раптово переходить в ідеї переслідування;

е) мозаїчні психопати - відчувають велику утрудненість в адаптації та виробленні компенсаторних механізмів, погано відчувають себе в середовищі, конфліктують;

є) сексуальні психопатичні особистості - схильні до частого вияву особистих чи психопатичних реакцій, їх психологічні незрозумілі реакції мають вкрай різноманітний характер - від вибухових реакцій, пов'язаних з агресією, істеричними проявами, безпосередньо націленими чи пов'язаними з фактором, який їх спонукав, до реакцій, які виявляються за типом "зміщеного ефекту", коли агресивні дії спрямовані нібито в бік і потерпілими тут стають випадкові особи, не пов'язані з початковим психотравмуючим моментом. Необхідно також мати на увазі, що психопати такого роду утворюють навкруги себе конфліктну ситуацію (нерідко під впливом внутрішніх змін настрою) та відповідають на неї паталогічною, психопатичною реакцією. Після такої реакції, як правило, має місце посилення психопатичних особливостей цих осіб, утворюються умови для посилення дезадаптації та виникнення нових конфліктних ситуацій ("психопатичний цикл", за О. В. Кербиковим).

Таким чином, психопатичні особи із складу засуджених до позбавлення волі (хронічні алкоголіки, наркомани та інші особи, які мають психічні вади) - це контингент, який потребує особливої уваги та специфічного підходу - в плані медичного, соціально-правового, кримінологічного та виховного впливу. Знання цих особливостей необхідно для пояснення протиправної поведінки осіб цієї категорії та профілактики вчинення злочинів з їх боку та інших правопорушень.

Цілком зрозуміло, що формування злочинця-рецидивіста відбувається в УВП тоді, коли не застосовують ефективних засобів профілактики, не запобігають антисоціальним вчинкам засуджених. Процес розвитку злочинної поведінки є процесом розвитку системи взаємодії негативних факторів (криміногенної системи), а не окремо взятого індивіда (чи окремої групи), які в тому чи іншому випадку вчинили конкретний протиправний акт. У профілактичній роботі знання цих обставин має певне значення, дає змогу враховувати їх та націлювати на необхідність та можливість більш раннього припинення небезпечної поведінки та на комплексний аналіз таких вчинків, маючи на увазі можливі переходи від одних правопорушень в УВП до інших.

Отже:

а) індивідуальні відхилення від соціальних норм, що регулюють діяльність УВП, перетворюються на стійкі та повторюються, якщо вони стають ефективними для конкретної особи (групи засуджених) досягненням своїх цілей;

б) індивідуальні відхилення стають розповсюдженими, якщо відновлюються причини та умови, які породжують такі небезпечні явища серед засуджених;

в) соціально-негативні відхилення здатні породжувати нові правопорушення (злочини), якщо не будуть вжиті своєчасні заходи та ефективні дії боротьби з ними.