Сучасне міжнародне право - Пронюк Н.В. - Тема 1. Природа та особливості сучасного міжнародного права

1. Поняття "міжнародне публічне право".

2. Предмет і об'єкт міжнародного права.

3. Основні етапи розвитку міжнародного права.

4. Система і структура сучасного міжнародного права.

5. Джерела і функції міжнародного права.

6. Співвідношення міжнародного приватного права і міжнародного публічного права.

1. Поняття "міжнародне публічне право".

Міжнародне публічне право - це особлива правова система, що складається з юридичних принципів і норм, які регулюють відносини між державами, а також між іншими учасниками міжнародних відносин у політичній, економічній, культурній та інших галузях.

Такі принципи і норми створюються за допомогою узгодження позицій учасників цих відносин і забезпечуються у разі необхідності індивідуальним чи колективним примусом.

Як відомо, у процесі історичного розвитку право розуміли по-різному: як волю божу, як вимогу розуму, як вимогу справедливості, як приписи державної влади тощо. Ще й досі немає єдиної думки про те, чи охоплює право інші компоненти, крім норм, що мають юридично обов'язковий характер, але при цьому воно завжди розглядалося передусім і в основному як сукупність норм. Таке розуміння права перейшло і в науку міжнародного права, де міра визначеності змісту його норм трансформувалася від міжнародного звичаю як такого до міжнародних договорів, до резолюцій міжнародних організацій та інших міжнародних документів.

Сам термін "публічне право" означає (від лат. publicus — суспільний народний) сукупність галузей права, що регулюють відносини, які забезпечують загальнодержавні інтереси домінуючої частини суспільства. На відміну від інших галузей права, що захищають приватні інтереси у публічному праві, однією з сторін є органи держави.

Загалом у світовій юридичній літературі існує велика кількість різних визначень поняття міжнародного публічного права. Багато з них відображають філософські, концептуальні та наукові погляди різних епох. На наукових поглядах українських юристів-міжнародників, що представляли як кафедри міжнародного права Київського, Харківського та Одеського (Новоросійського) університетів у Росії до 1917 р., так і наукові заклади в період між 1917 і 1991 pp., також відобразилося розмаїття епохи.

Першим у світовій історії найбільш точне визначення терміну міжнародне право запропонував Гюго Гроцій. Він дійшов висновку, що між багатьма народами або їхніми правителями (різних держав) потрібні договори або документи, які врегульовували б відносини між цими правителями, насамперед відносини у сфері війни і миру. Наступником Г. Гроція був американський професор Ч. Хайд, який стверджував, що кожній державі притаманний свій доктринальний підхід до сутності міжнародного права.

Серед сучасних українських учених найповніше досліджували походження терміну "міжнародне право" професори І. Л у кашу к, В. Буткевич.

У свою чергу, звертаючи увагу на те, що сам вираз jus gentium (право народів), яким визначалася ще у римському праві сукупність норм, що регулювали і деякі відносини між народами, слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого дотримувалися тільки деякі цивілізовані народи, але воно не було основою будь-якої угоди. За висловом Г. Гроція, право народів періоду римського права являло собою "лише предмет взаємного наслідування або ж випадкового запозичення одними народами в інших ".

Значущість для науки міжнародного права праці Г. Гроція "Про право війни і миру" полягає в тому, що він уперше спробував викласти саме те право, "яке визначає відносини між багатьма народами або їхніми правителями ", тобто міжнародне право в його сучасному розумінні.

Можна також зустріти твердження, за яким міжнародне право складається з міжнародного публічного права і міжнародного приватного права. Однак ця позиція, на думку більшості дослідників міжнародного права, не є обґрунтованою і тому згадується дедалі рідше.

З огляду на багатоманітність визначень міжнародного права, а також розуміння міжнародного права кожною державою доцільно згадати 6-томну монографію відомого американського юриста-міжнародника професора Ч. Хайда "Міжнародне право, Його розуміння та застосування Сполученими Штатами Америки". Вона свідчить про те, що кожній державі притаманний свій доктринальний підхід до сутності міжнародного права. Не е винятком щодо цього й Україна.

Конституція України, прийнята Верховною Радою України від імені українського народу 28 червня 1996 р., закріплює ставлення держави до міжнародного права, чинного в системі міжнародних відносин. У ст. 18 Конституції зазначається, що "зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". А за статтею 9 Конституції "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, е частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України".

На думку відомого юриста-міжнародника XIX ст. Ф. Мартенса, засадами історії міжнародного права є "закон прогресивного розвитку міжнародних відносин... Найближчим і безпосереднім виявом цього закону є один принцип, який проходить через усе історичне життя народів, а саме - принцип поваги людської особистості". Він розвинув думку про те, що якщо людська особистість як така визнається джерелом громадянських і політичних прав людини, то й міжнародне життя досягне високого ступеня розвитку порядку і права. І навпаки, ми не знайдемо у взаємовідносинах держав ні юридичного порядку, ні поваги до законності, якщо на практиці держави будуть заперечувати Притаманні людині невід'ємні права.

Справді, розглядаючи не лише закономірності побудови громадянського суспільства, а й міжнародного співтовариства через призму верховенства особистості та її прав, можна пізнати внутрішнє життя країни і зрозуміти засади і правила, якими вона керується у відносинах з іншими народами.

Підходячи до міжнародного публічного права з погляду його розуміння й застосування, відзначають такі його характерні особливості:

а) міжнародне публічне право чинне в системі міжнародних (міждержавних) відносин;

б) міжнародне публічне право - це самостійна правова система, норми якої ґрунтуються на звичаєвому праві, а також створюються шляхом узгодження позицій суб'єктів міжнародного права у процесі нормотворення та завершального його підписання суб'єктами міжнародного права відповідних міжнародних угод;

в) останні реалізуються як у міждержавному спілкуванні, так і після їх ратифікації у внутрішньодержавній сфері, тобто беруть участь і в правозастосовному процесі.

Тобто міжнародне право як правова система міжнародного співтовариства не існує ізольовано, вона взаємодіє з національними правовими системами.

Аналізуючи історію розвитку міжнародного публічного права за участю Радянського Союзу в період з 1917по 1991 р., можна також стверджувати, що міжнародне право функціонує не лише в системі міжнародних відносин, а й у системі історично можливих світових правопорядків. Хоч радянська доктрина міжнародного права істотно вплинула на розвиток міжнародного права, проте вона вже стала історією - монументальною, суперечливою, ідеологізованою.

Отже, міжнародне право виникло у процесі історичного розвитку людства і може зникнути чи трансформуватись, щоб поступитися місцем іншому світовому правопорядку. На це також вказував свого часу відомий австрійський юрист-міжнародник Альфред Фердросс.

Щодо нормативності міжнародного права у правознавців немає одностайної думки. Є низка концепцій, які заперечують її, що зумовлено світовими процесами, пов'язаними з пануванням у світі чинників примусу і сили. Так, німецька доктрина 30-40-х рр. XX ст. проголошувала - "сила е право" (Macht ist Recht), де не відводилося істотної ролі та й фактично не залишалося місця домовленостям держав між собою і нормам міжнародного права за регулятору міждержавних відносин.

В американській науці міжнародного права аналогічна концепція пов'язана з професором М. Макдугалом. Він фактично підміняє поняття норм міжнародного права "процесами примусу", метою я кого с вимога прийняття противником певних умов щодо тієї чи іншої політики і відповідним чином зміни своєї попередньої поведінки. У своїх теоретичних обґрунтуваннях такої сутності міжнародного права М. Макдугал поділяв способи і методи міжнародного примусу на: дипломатичні, ідеологічні, військові, економічні з обов'язковим елементом їх інтенсивності - збройною силою.

Однак сучасне міжнародне право розвивається в контексті інших концепцій та підходів. Як правовій системі міжнародному праву притаманна нормативність - загальний обов'язковий стандарт поведінки суб'єктів.

Еволюція визначення міжнародного права, починаючи від Гюго Гроція і до наших днів, підкреслює незмінність юридичного характеру міжнародного права, особливості його суб'єктів і предмета регулювання.

Загалом систему науки міжнародного права становить сукупність взаємопов'язаних наукових поглядів і доктрин про походження і розвиток, сутність, джерела, об'єкти, суб'єкти, основні принципи, окремі галузі, інститути, норми і призначення міжнародного права в сучасних історичних умовах.

1. Поняття "міжнародне публічне право".
2. Предмет і об'єкт міжнародного права.
Об'єкт міжнародного права
3. Основні етапи розвитку міжнародного права.
4. Система і структура сучасного міжнародного права.
5. Джерела і функції міжнародного права.
6. Співвідношення міжнародного приватного права і міжнародного публічного права.
Тема 2. Норми і принципи сучасного міжнародного права
1. Поняття і структура норми міжнародного права.
2. Класифікація норм у міжнародному праві та механізм їх реалізації.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru