Теорія держави і права - Кириченко В.М. - Тема 10. СИСТЕМА ПРАВА ТА СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

План

1. Поняття та загальна характеристика системи права.

2. Загальна характеристика основних галузей права України.

3. Поняття та загальна характеристика системи законодавства.

4. Систематизація законодавства.

1. Поняття та загальна характеристика системи права

Кожна держава має свою національну правову систему, яка є частиною її соціальної системи. Правова система тієї чи іншої країни має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визна­чений історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.

Правова система — це сукупність взаємопов'язаних, взає­модіючих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин.

У юридичній науці існують поняття "правова система" і "сис­тема права", які не є тотожними, і тому їх слід розрізняти. Поняття "правова система" ширше ніж поняття "система права". Система пра­ва є складовим елементом правової системи. Вона відображує не всю сукупність правових явищ, а тільки внутрішню будову права як суку­пність правових норм.

Системна побудова права має велике значення, тому що дозво­ляє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і прави­льно застосувати її на практиці.

Система права — це обумовлена об'єктивними факторами внут­рішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути права.

Структурними елементами системи права є:

1) норма права;

2) інститут права;

3) підгалузь права;

4) галузь права.

Норма права, поняття якої надано при викладенні попередньої теми, носить загальний характер, тобто вона не припиняє свою дію після одноразового застосування, а діє постійно і безперервно. Норма права також характеризується неконкретністю адресатів — вона по­ширює свою дію не на індивідуально визначених, а на будьяких осіб, які вступають або можуть вступити в правовідносини на її основі.

Правові норми завжди існують у формально закінченому вигля­ді в нормативноправових актах, з яких складаються інститути, підгалузі та галузі права.

Основним структурним елементом системи права є галузь права.

Галузь права — це сукупність правових норм, що регулю­ють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним ме­тодом правового регулювання.

В основі розподілу права на галузі лежать два критерії — пред­мет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правово­го регулювання.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно од­норідних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу однорід­них суспільних відносин спрямована дія норми права, тобто відпові­дає на питання: що саме, які суспільні відносини регулюються право­вими нормами.

Предмет правого регулювання є головною підставою для поділу правових норм на галузі права, тобто кожній галузі права відповідає певний предмет правового регулювання. Наприклад, предмет земель­ного права складають суспільні відносини у сфері раціонального ви­користання і охорони земель; предмет адміністративного права — су­спільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління тощо.

Додатковим, похідним від предмета, критерієм розподілу норм права на галузі, є метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспі­льні відносини певного виду.

Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.

За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:

1) профілюючі (фундаментальні) — конституційне, адміністра­тивне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, криміна­льнопроцесуальне право;

2) спеціальні — трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лі­сове право тощо;

3) комплексні — господарське, аграрне, житлове, екологічне, мор­ське право тощо.

Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.

Інститут права — це сукупність відокремлених, взаємо­пов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Інститут права регулює окремі сторони суспільного життя і ха­рактеризується певними властивостями, а саме: регулятивністю, пре­дметністю та галузевістю. Його головне призначення — забезпечити відносно закінчене регулювання у межах своєї групи однорідних сус­пільних відносин.

Серед правових інститутів розрізняють:

1) галузеві (інститут громадянства, інститут спадкування), тобто кожний з них має власний предмет, метод правового регулюван­ня та правовий режим;

2) міжгалузеві (інститут юридичної відповідальності за злочини, інститут права власності), тобто до його складу входять норми різних галузей права;

3) комплексні (інститут права власності складається з інститутів власності українського народу, державної, приватної та комуна­льної власності), тобто до його складу входять менші за обсягом інститути.

Крім того, залежно від підстав, правові інститути поділяються на:

1) за галузевою належністю — конституційне, цивільне, адмініс­тративне, кримінальне та інші галузі права;

2) у залежності від ролі, яку вони виконують — предметні і функ­ціональні;

3) у залежності від відносин, що вони регулюють — матеріальні і процесуальні;

4) залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань чи спеціальних зобов'язань — загальні і спеціальні;

5) за спрямованістю дії — регулятивні і правоохоронні. Споріднені інститути утворюють підгалузі права, які є більшими

за обсягом ніж правовий інститут, але водночас залишається у межах певної галузі права.

Підгалузь права — це сукупність однорідних правових ін­ститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспіль­них відносин.

На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим елементом кожної галузі права. Вона утворюється лише в межах найрозвиненіших галузей права. Наприклад, у складі консти­туційного права вирізняють такі підгалузі, як виборче, парламентське, муніципальне право; у цивільному — зобов'язальне, авторське, спад­кове право; у фінансовому — бюджетне, податкове право тощо.

Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, не мають у своєму складі підгалузей права (процесуальні галузі права). В той же час, за певних умов, а саме об'єктивної потре­би у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права відокремилось житлове право.

Залежно від соціального призначення, всю систему права можна поділити на матеріальне (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне право тощо) і процесуальне (цивільне процесуальне, адміністративнопроцесуальне, кримінальнопроцесу­альне) право.

Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відно­сини, які реально склалися між людьми і повинні бути організовані за допомогою правового регулювання, а предметом процесуального пра­ва — є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де суб'єктами, як прави­ло, виступають органи держави та їх посадові особи.

Особливе місце у системі права будьякої держави займає між­народне право (публічне і приватне), яке хоча і не входить у націона­льну систему права, але здійснює на неї відповідний вплив.

Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне було здійснено юристами стародавнього Риму. Так, римсь­кий юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до дер­жави, а приватне — відбиває інтереси окремих осіб. Такий поділ права дістав у подальшому теоретичну підтримку у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Петражинського, М. Коркунова, Г. Шершеневича та інших.

У теперішній час правові системи багатьох цивілізованих країн, у тому числі і України, ґрунтуються на принципі поділу права на при­ватне і публічне.

До публічного права можна віднести такі галузі права, як кон­ституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове та ін.

До приватного права можна віднести такі галузі права, як циві­льне, сімейне, трудове, підприємницьке право.

Публічне і приватне право взаємопов'язані між собою. Приват­не право фактично не існує без публічного, оскільки публічне право покликане охороняти і захищати приватні відносини.

На сьогодні публічне і приватне право лишаються фундамента­льними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.