Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 4. Визнання розірвання шлюбу фіктивним

Пред'явлення позову про розірвання шлюбу чи подання заяви про розірвання шлюбу до органу ЗАГСу не завжди було обумовлено реальним бажанням припинити подружні правовідносини.

Іноді подружжя домовлялося про формальне розірвання шлюбу задля того, щоб одержати або зберегти певні матеріальні блага. Найчастіше це траплялося тоді, коли наближалася черга на одержання квартири і завдяки розірванню шлюбу можна було одержати дві квартири. Завдяки розірванню шлюбу подружжю вдавалося обходити чинну на той час заборону мати у власності більше одного житлового будинку.

Якщо подружжя заздалегідь отримало інформацію про те, що земельна ділянка, на якій стояв житловий будинок, незабаром буде вилучена для державних потреб, вони часто негайно "оформляли" розірвання шлюбу, щоб одержати право вимагати надання кожному з них окремих квартир. За допомогою фіктивного розірвання другого шлюбу вдавалося зменшити розмір аліментів на дитину від першого шлюбу.

Фіктивне розірвання шлюбу здійснювалося іноді й для того, щоби відвести негативні наслідки від особи одного з подружжя та спільного майна у зв'язку з можливою кримінальною відповідальністю другого з подружжя.

Отже, необхідною ознакою фіктивності розірвання шлюбу, як і фіктивності усиновлення чи договору, завжди була і є корислива мета, яку особи прагнуть досягти.

У Кодексі 1969 р. не було норми, яка визначала би підстави та процедуру визнання розірвання шлюбу фіктивним. Єдиною можливістю юридичного реагування на фіктивне розірвання шлюбу було оскарження прокурором рішення суду про розірвання шлюбу в порядку нагляду або анулювання судом реєстрації розірвання шлюбу органом ЗАГСу за заявою прокурора.

Можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним у законі визнана вперше.

У статті 108 СК йдеться про можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним лише тоді, коли воно було здійснене органом РАЦСу: за заявою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, та заявою одного з подружжя у разі засудження другого до позбавлення волі строком не менше трьох років. Слід зауважити, що стосовно засудженого, то у ст. 108 СК помилки немає, оскільки окреме проживання, обумовлене серйозними причинами, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. З СК, не є підставою для того, щоби сімейні відносини між ними вважати припиненими.

Позов до суду має бути подано заінтересованою особою, якою може бути, наприклад, організація, якій виділена земельна ділянка і яка зобов'язана у зв'язку із знесенням будинку, забезпечити мешканців житлом.

У статті 108 СК зазначено, що розірвання шлюбу може бути визнано фіктивним у разі доведення того, що жінка та чоловік продовжують проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. Насамперед маємо брати до уваги, що застосування такого юридичного наслідку не пов'язано виключно із фактичним продовженням спільного проживання. Проживання однією сім'єю може відбуватися й за умови окремого "про людське око" проживання (щоби згодом у разі чого мати відповідні докази), але при реальному збереженні сімейних зв'язків.

Хоча це особливо у статті 108 СК й не підкреслено, обов'язковою умовою фіктивності розірвання шлюбу, як було зазначено вище, має бути наявність матеріальної чи іншої користі, яку подружжя за допомогою такого фальшування прагнуть досягти.

Чи можна визнати розірвання шлюбу фіктивним після смерті чоловіка або жінки?

В. А. звернулася до суду з заявою про визнання розірвання шлюбу фіктивним. В. А. та С. А. розірвали шлюб за взаємною згодою у 2004 р. У 2005 р. вони помирилися, стали знову жити разом, але шлюбу не поновили. Не зареєстрували вони й повторного шлюбу. У 2007р. С. А. помер.

Суд заяву В. А. задовольнив, визнав розірвання шлюбу фіктивним. У результаті В. А. отримала право на спадкування як спадкоємець за законом першої черги.

Рішення суду оскаржила Д. Л., сестра покійного на тій підставі, що суд не залучив її до розгляду справи, хоча вона має матеріально-правовий інтерес. Судова палата апеляційного суду залишила апеляційну скаргу Д. Л. без розгляду, оскільки вважала, що Д. Л. при розгляді справи про визнання розірвання шлюбу фіктивним не могла вважатися заінтересованою особою.

Ця справа є цікавою з багатьох сторін.

Найперше, має бути встановлено, що відсутність наміру спільного проживання існувала на момент розірвання шлюбу. По-друге, має бути встановлено, яку саме мету подружжя прагнуло досягти, імітуючи розірвання шлюбу. Однак ні перша, ні друга обставина в суді доведені не були.

За відсутності рішення суду про визнання розірвання шлюбу фіктивним Д. Л. одержала б право на спадщину як спадкоємець другої черги. В. А. вважалася спадкоємцем лише четвертої черги як член сім'ї С. А. За таких обставин були усі підстави, щоби вважати Д. Л. заінтересованою особою.

Відповідно до частини 1 ст. 292 ЦПК, право апеляційного оскарження мають також і ті особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Визнавши розірвання шлюбу фіктивним, суд фактично усунув Д. Л. від права на спадкування, тобто вирішив долю права, яке у неї на той час реально виникло у зв'язку з відкриттям спадщини.

Касаційна скарга Д. Л. була залишена без розгляду.

Маємо два порушення норм процесуального права. Місцевий суд не залучив Д. Л. як заінтересовану особу до участі у справі. Судова палата в цивільних справах апеляційного суду не помітила того, що рішення суду позбавило Д. Л. цивільного права, а тому вона мала право на його апеляційне оскарження.

Скоріш за все, можна припускати, що розірвання шлюбу у наведеному випадку все ж насправді відбулося, але "роз'їхатися" їм не вдалося через фінансові перешкоди. А у зв'язку з неочікуваною раптовою смертю С. А. треба було шукати шляхів для одержання В. А. права на спадщину.

Та зрештою, якщо б С. А. та В. А. й справді помирилися і відновили фактичне подружнє життя, не було б підстав для визнання розірвання шлюбу фіктивним.

Чи може бути визнано фіктивним розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду за позовом одного з подружжя?

Таку можливість, хоча вона чітко не зафіксована у Сімейному кодексі, не слід виключати. Непоодинокими були випадки, коли суд постановляв рішення про розірвання шлюбу на другий день після звернення з відповідним позовом. У судовому засіданні розігрувався спектакль про важке життя у шлюбі. Суд позов задовольняв і тим самим відкривав шлях до якнайшвидшого одержання певного результату.

Якою може бути реакція у відповідь у разі одержання інформації про фіктивність розірвання шлюбу? Заінтересована особа (нею може, наприклад, бути та ж організація, якій виділена земельна ділянка) матиме право звернутися із скаргою до апеляційного суду у зв'язку з неповнотою судового розгляду (ч. 1 ст. 309 ЦПК).

З метою одержання квартири Л. Д. та С. Д. розірвали шлюб, подавши спільну заяву органові ЗАГСу, оскільки їхні діти були уже повнолітні. Після цього вони 17 років проживали, як і раніше, однією сім'єю; у нову квартиру переїхала їхня дочка. Якось знайомий лікар зателефонував С. Д і повідомив, що дружина Л. Д. народила дитину. С. Д. була шокована, адже про те, що Л. Д. потайки від неї зареєстрував шлюб з іншою жінкою, вона не знала.

Ця реальна життєва ситуація засвідчує, що фіктивне розірвання шлюбу може перетворитися у справжнє. Отже, слід добре замислитися, перш ніж використовувати такий засіб для одержання якогось матеріального зиску.

В. виявила зникнення паспорта, але через кілька днів знайшла його, тому не надала цьому значення. Згодом В. дізналася про те, що їхній шлюб за позовом чоловіка П. було розірвано, у судовому засіданні "роль " відповідачки зіграла інша особа.

У цій ситуації не можна говорити про фіктивність розірвання шлюбу, оскільки позивач дійсно мав намір розлучитися і прагнув лише пришвидшити припинення шлюбних правовідносин. Однак є усі підстави для того, щоб вважати порушеним право В. на захист і вимагати скасування рішення суду на цій підставі.

Чи має В. право вимагати від колишнього чоловіка відшкодування моральної шкоди у зв'язку із такою зухвалою зневагою її права на захист?

Хоча, відповідно до статті 18 СК, відшкодування моральної шкоди допускається лише тоді, коли це передбачено Сімейним кодексом або договором, саме з урахуванням зухвалості поведінки П. та задля утвердження добросовісності у відносинах між членами сім'ї (ч. 9 ст. 7 СК) суд, на мою думку, матиме підстави для задоволення такого позову.