Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 1.3. Метод правового регулювання

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, що виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочність власника, регулює відносини, пов'язані з оплатою (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких виступають нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, що виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

Більшість авторів включає відносини інтелектуальної власності у склад особистих немайнових відносин.

1.3. Метод правового регулювання

Для встановлення характеру відносин, що виникають, необхідно визначити не лише предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у тому, що:

o учасники цивільних правовідносин перебувають у рівному правовому становищі. Вони не підпорядковані один одному. Між ними відсутні відносини субординації. Суб'єкт цивільно-правових відносин, як правило, нікому не зобов'язаний, скажімо, давати у борг гроші, виконувати роботу чи надавати послуги, і, відповідно, Його не можна примусити укласти саме цей договір саме з цією особою.

Юридична рівність сторін - найяскравіша ознака цивільних правовідносин;

o учасники цивільних правовідносин мають певну самостійність,

o свободу вибору. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспозитивність", тобто сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом чи договором. Сторони самостійно визначають характер і зміст своєї поведінки у межах, проте у межах, встановлених законом.

Так, наймодавець і наймач житла погоджують питання щодо предмета договору, строку найму, розміру оплати, проте, вони позбавлені права змінювати цільове призначення житлового приміщення, скажімо, використовувати квартиру як майстерню, склад, курник тощо;

o у майновому характері цивільної відповідальності. На відміну від кримінального права, у цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів - з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відповідальності істотне значення відіграє форма вини (наприклад, вчинення вбивства умисно чи з необережності), що впливає як на кваліфікацію злочину, так і на покарання, то розмір цивільної відповідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: кран забули закрити чи залишили навмисно відкритим, чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і чекає, щоб вони були відшкодовані у повному обсязі;

o в особливому порядку розв'язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються до органів, які не пов'язані з жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів - суд, третейський суд.

Отже, цивільне право - це галузь права, яка на висадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин,