Цивільне право - Майданик P.A. - Місце та правова природа організаційних правовідносин

В юридичній літературі дискусійним є питання про місце організаційних правовідносин в предметі цивільного права. Щодо місця організаційних відносин як елемента цивільного права в юридичній літературі сформульовано два діаметрально протилежних підходи, які ґрунтуються на ідеї несамостійності та самостійності організаційних відносин.

Прихильники визнання несамостійності організаційних відносин звертають увагу на те, що організованість являє собою невід'ємну рису всіх (в тому числі майнових) відносин, які регулюються цивільним правом (О. С. Иоффе, Ю. К. Толстой, М.Д. Єгоров).

Зазначені відносини розглядаються як невідривно пов'язані з майновими відносинами з огляду на те, що за своїм характером вони прямо або опосередковано обслуговують майновий (товарний) оборот, і тому розглядаються як невід'ємні від нього і такі, що не мають самостійного значення. Організаційні зобов'язання в цілому не заперечують положення про виключно майновий характер зобов'язальних відносин.

Характерним є факт, що опоненти погляду про самостійне значення цивільно-правових організаційних відносин (зокрема, Є. О. Суханов) проводять, однак, диференціацію правових явищ, наприклад, договорів на майнові та організаційні, або зазначають про переважно організаційний характер відносин, які складаються в окремих юридичних осіб, наприклад, у союзах та асоціаціях.

Інший підхід до цього питання передбачає визнання організаційних відносин самостійним видом цивільних правовідносин. Вперше в радянській цивілістиці ідея про особливий, самостійний характер організаційних цивільно-правових відносин, зокрема тих, що існують "у формі відповідних організаційних зобов'язань", була обгрунтована О.О. Красавчиковим і мала передумовою планово регульовану економіку, за відсутності якої така позиція до останнього часу у вітчизняній цивілістиці зазвичай визнавалася недостатньо обгрунтованою або помилковою.

В сучасній цивілістичній науці набуло поширення розуміння організаційних приватно-правових відносин як певного організаційно-правового способу, що використовується сторонами з метою впорядкування своїх основних (особистих немайнових та майнових) відносин.

Незважаючи на дискусійний характер поняття і місця організаційних відносин в предметі цивільного права, у вітчизняній доктрині небезпідставно звертається увага на те, що цивільне право дійсно регулює відносини, які навряд чи повною мірою можна беззастережно віднести до майнових, що дає можливість розглядати їх як правовий спосіб упорядкування приватними особами своїх (особистих немайнових та майнових) відносин.

У зв'язку зі збільшенням у сучасних умовах ролі диспозитивності цивільно-правового регулювання, утвердженням дії принципу свободи договору формується тенденція до ускладнення та автономізації організаційних відносин як передумови майнових і складової існуючих цивільних правовідносин. За таких умов організаційні відносини за своїм характером виступають або передумовою інших, неорганізаційних (тобто майнових та особистих немайнових) цивільних правовідносин, або одним із елементів цивільно-правового відношення і здатні не обслуговувати майновий (товарний) оборот.

Тому організаційні відносини доцільно розглядати як самостійно існуючі від майнового (товарного) обороту відносини, що мають самостійне значення.

В умовах формування в Україні ринкового суспільства соціальної орієнтації концепція автономності організаційних відносин набуває додаткової актуальності і заслуговує на підтримку, оскільки дає можливість враховувати основну спрямованість таких відносин.

За своєю цільовою спрямованістю організаційні відносини пов'язані з налагодженням інших - основних відносин (переважно майнових). Однак такі відносини мають самостійну цінність, незалежно від їх зв'язку з іншими цивільно-правовими відносинами (майновими та немайновими). Значення визнання самостійності організаційних цивільних відносин вбачається в тому, що вони є заміною публічних, владних засад в умовах переходу від публічно-правового до приватно-правового регулювання.

При цьому особливе значення має та обставина, що цивільно-правове регулювання повинно поширюватися як на "зовнішні", так і на "внутрішні" відносини юридично рівних учасників (наприклад, процедура виборів органів корпоративної юридичної особи, деякі інші внутрішньокорпоративні відносини).