Цивільне право - Майданик P.A. - Договірні зобов'язання немайнового змісту

В контексті припустимості і місця організаційних відносин в цивільному праві актуальним є питання щодо правової природи договорів немайнового змісту. Цивільні кодифікації більшості країн цивільного права прямо не передбачають, однак і не забороняють можливості укладення подібного роду договорів немайнового змісту.

Питання щодо припустимості немайнового характеру дій як предмета договірного зобов'язання викликає неоднозначні оцінки та наукові дискусії.

Значна частина вчених обґрунтовує виключно майновий характер зобов'язань, оскільки останні оформлюють процес товарообороту і тому повинні належати до групи майнових правовідносин (Г. Дернбург, К. Чилланж).

Інша позиція передбачає визнання припустимим існування зобов'язань немайнового характеру через відсутність заборон і прийнятності можливості існування подібних зобов'язань (К. Кавелін, Л. Еннекцерус, Р. Майданик).

Подібні зобов'язання доцільно розглядати припустимими, оскільки їх предмет становлять правомірні дії і тому вони відповідають усім вимогам доктрини і законодавства щодо дійсності цивільно-правового зобов'язання.

В сучасних умовах розвитку зобов'язального права під пріоритетним впливом принципів диспозитивності цивільно-правового регулювання і свободи договору теза про допустимість договорів немайнового характеру більш адекватно відображає сутність немайнового блага, оскільки дає можливість безпосередньо, без їх пов'язаності з майновими цінностями, регулювати відносини, які не мають особистого характеру і не підпадають під поняття майнових відносин.

Співвідношення цивільних і філософських зобов'язань та публічних обов'язків

Філософські зобов'язання. Цивільні відносини слід відмежовувати від суміжних з ними нецивільних і неправових відносин, зокрема, від так званих філософських зобов'язань і публічних обов'язків.

Зміст зобов'язання становлять певні права та обов'язки його учасників, що відрізняє його від фактичних (неюридичних) відносин, у тому числі від "моральних", політичних тощо "зобов'язань", що не користуються визнанням з боку держави і не містять через це прав і обов'язків.

У зв'язку з цим висновок про припустимість немайнових зобов'язань не слід розуміти як можливість визнання такими будь-яких соціальних обов'язків людини, оскільки певна їх частина регулюється не правом, а іншими соціальними регуляторами - нормами моралі, релігії тощо. У системі соціальних обов'язків немайнові зобов'язання найтісніше пов'язані з моральними обов'язками, які в літературі також отримали назву філософських зобов'язань.

Філософські зобов'язання - це обов'язки моралі, позбавлені правового характеру через недоцільність або неможливість надання їм юридично обов'язкового характеру. Наприклад, не має юридичного характеру обов'язок щодо сплати "чайових" офіціанту в ресторані або обов'язок любити чи ненавидіти певну людину чи їх сукупність (наприклад, трудовий колектив організації роботодавця).

Залежно від ступеню юридичної неможливості філософські зобов'язання можуть виступати імперативно (абсолютно) або диспозитивно (відносно) неюридичними категоріями.

Диспозитивно-філософські зобов'язання мають силу лише морального обов'язку за відсутності в намірах його учасників встановити (створити) юридично обов'язкове зобов'язання. Так, моральна обіцянка не палити або не грати в карти перетворюється в зобов'язання в результаті волевиявлення його учасників, вираженого в належній формі, зокрема у вигляді договору, який передбачає неустойку за його невиконання.

У цих випадках закон надає значення наданому людям зобов'язанню не брати участь в азартних іграх, або обов'язку виплатити картярський борг, оскільки в цих ситуаціях йдеться або про перетворення диспозитивно-філософського зобов'язання на цивільне зобов'язання (в разі укладення договору про неучасть в азартних іграх), або про натуральне зобов'язання, тобто зобов'язання, позбавлене позовного захисту (погашення боргу за якими визнається належним виконанням зобов'язання).

Імперативно філософські зобов'язання завжди мають характер лише морального обов'язку, незалежно від спрямованості волевиявлення його учасників. Зокрема, договір сторін про дружбу або ненависть, будь-який інший абсолютно моральний за характером обов'язок не створюватиме зобов'язань для його учасників.

У визначених законом випадках моральні обов'язки можуть закріплюватися в правових нормах, які за певних умов такі обов'язки перетворюють в зобов'язання. Наприклад, СК України (ст. 75) передбачає моральний обов'язок члена подружжя піклуватися про іншого члена подружжя, який набуває юридично обов'язкового характеру у вигляді зобов'язання з піклування. Однак закріплення морального обов'язку в законі автоматично не надає йому юридично обов'язкового характеру; це можливо лише шляхом його перетворення на зобов'язання відповідно до умов, передбачених законом.

Філософські зобов'язання не підпадають під дію права в цілому. Соціальне регулювання моральних обов'язків здійснюється засобами впливу норм моралі, а не примусом правового характеру.

У зв'язку з цим предмет філософських зобов'язань не можуть становити протиправні дії; для їх суспільного осуду застосовуються правові санкції.

З огляду на це, обґрунтовується доцільність визнання філософськими зобов'язаннями лише їх неюридичні обов'язки, які не порушують приписів правових норм (P.A. Майданик).