Цивільне право - Майданик P.A. - Цивільне право і публічний обов'язок

Поняття зобов'язання не можна ототожнювати з категорією "обов'язок", а треба розглядати як ціле та частина.

Обов'язок боржника є основою будь-якого зобов'язання, оскільки обов'язок кредитора в усіх зобов'язаннях однаковий. Зобов'язання відрізняються одне від одного предметами обов'язків боржника, підставами їх виникнення.

Актуальність питання щодо співвідношення зобов'язання та обов'язку зумовлена існуючою в сучасній правозастосовній практиці нечіткістю в питаннях відмежування зобов'язання від публічно-правової повинності, які виникають в одному випадку між юридично рівними особами, а в іншому притаманні відносинам, які ґрунтуються не на загальному приватно-правовому дозволі (рос. дозволений), а на засобах прямого адміністративного примусу у вигляді управлінського припису державного органу, адресованого адміністративно залежній особі.

Незважаючи на те, що особа здійснює суб'єктивне право та дотримується суб'єктивного обов'язку на виконання публічно-правового обов'язку (повинності), встановленого щодо неї законом, відносини між учасниками визначаються цивільно-правовим зобов'язанням, якщо правовідносини не виникають лише внаслідок обов'язкового для них владного припису держави.

Наприклад, видання акта державного органу (мобілізаційного завдання) як підстави відповідального зберігання може мати місце лише щодо суб'єктів, які володіють майном на праві оперативного управління, тобто до спеціалізованих державних установ і казенних підприємств.

При цьому справедливо звертається увага на неприпустимість поширення терміна "зобов'язання" до інших - неприватно-правових -відносини, оскільки до окремих правовідносин, які випливають із норм, прямо передбачених законом і ґрунтуються на владному підпорядкуванні, цивільне законодавство не може бути застосоване.

Зокрема, окремі аспекти взаємовідносин зберігачів та органів Держрезерву України дійсно мають публічно-правову (недоговірну) основу. Наприклад, при регулюванні питань, пов'язаних з підставами та порядком випуску з резерву цінностей, які зберігаються, провідну роль відіграє не договір, а розпорядчий акт відповідного державного органу управління.

Однак це положення стосується лише до правовідносин, які випливають із прямо передбачених законом норм, і не може бути поширено на весь комплекс взаємовідносин зі зберігання цінностей державного резерву, в тому числі і на вирішення питань майнової відповідальності.

Наведене свідчить про актуальність відмежування зобов'язання від публічно-правових обов'язків. Зобов'язання як правовідношення слід відрізняти від правовідносин, які належать до інших галузей права, перш за все публічного права.

Поняттям "зобов'язання" охоплюється не будь-яке відносне правовідношення, а лише засноване на засадах юридичної рівності його учасників. За цим критерієм цивільне зобов'язання необхідно відрізняти від зобов'язання сплатити податок, інших публічних обов'язків, які хоч і є майновими, але публічно-правовими, а не приватно-правовими.

Тому до податкових зобов'язань в принципі незастосовувані норми зобов'язального і в цілому цивільного права, наприклад про законні проценти за грошовими зобов'язаннями, про зміну осіб у зобов'язанні, про способи забезпечення належного виконання зобов'язань тощо.

Зобов'язання є цивільно-правовим, а не міжгалузевим поняттям, тому його не можна використовувати в інших, крім цивільного, галузях права. У цьому зв'язку безпідставними є твердження про існування трудових, фінансових, управлінських, господарських, внутрішньогосподарських та інших зобов'язань.

Зазначені приватно-публічні чи публічні "зобов'язання" знаходяться за межами предмета цивільного права та ігнорують відмінності приватних і публічних правовідносин.

Аналіз передбаченої чинним ГК України категорії "господарських зобов'язань" свідчить про доцільність визнання їх переважної більшості різновидом цивільних зобов'язань, оскільки обидва види зобов'язань ґрунтуються на юридичній рівності їх учасників. Виділення зазначеної частини цивільних зобов'язань проведено переважно за суб'єктним складом їх учасників (учасником таких зобов'язань має бути суб'єкт господарювання).

Відмежування цивільних зобов'язань від передбачених ГК України організаційно-господарських зобов'язань має проводитися залежно від характеру правовідносин, які при цьому виникають. За змістом норми ст. ПбГК України одна частина організаційно-господарських "зобов'язань" набуватиме приватно-правового характеру (між суб'єктами господарювання, які разом організовують господарське товариство тощо), а інша частина "зобов'язань" матиме переважно публічно-правовий характер (зокрема, "зобов'язання" між суб'єктом господарювання та органом державної влади, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта, які виникають з актів управління господарською діяльністю). В останньому випадку більш коректно говорити не про зобов'язання, а про публічно-правові (адміністративні) обов'язки.

Отже, поряд з абсолютними відносинами, до системи цивільних відносин належать зобов'язання (зобов'язальні відносини), форми яких можуть набувати окремі неюридичні обов'язки (диспозитивно-філософські зобов'язання), що неприпустимо для публічних обов'язків через їх імперативно-владного характеру.