Цивільне право України - Дзера О.В. - Припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене

Аналіз змісту статей 350, 351 ЦК свідчить про наступне: якщо на земельній ділянці, стосовно якої прийнято рішення про її викуп у зв'язку з суспільною необхідністю, розташовані жилий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, то вирішення питання про майбутню долю цього майна залежить від того, чи є власник земельної ділянки, що вилучається, також і власником цього майна. Якщо власник земельної ділянки одночасно є власником і відповідного нерухомого майна, що на ній розташоване, згідно з ч. 6 цієї статті вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки. Якщо земельна ділянка та нерухоме майно на ній належать різним особам, зазначені вимоги розглядаються, в разі не досягнення домовленості між сторонами, окремо. Під нерухомим майном слід розуміти жилий будинок, інші будівлі, споруди, насадження, а також інше майно, яке є таким відповідно до критеріїв ч. 1 ст. 181 ЦК.

За відсутності домовленості про умови припинення права власності на нерухоме майно з його власником у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розташоване, спір може бути вирішений у судовому порядку. В цьому випадку право власності припиняється за рішенням суду шляхом викупу зазначеного майна з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Цей спір вирішується за позовною заявою, право на подачу якої належить органам, визначеним ч. 2 ст. 350 ЦК. Метою цього позовного провадження є: встановлення правової підстави для задоволення вимоги про викуп зазначеного нерухомого майна, передбачених абз. 2 ч. 2 цієї статті; визначення розміру збитків, які підлягають попередньому та повному відшкодуванню власникові; вирішення питання про знесення розташованого на земельній ділянці нерухомого майна або про перенесення його на іншу земельну ділянку тощо. Необхідно враховувати, що ці та інші положення статей 350, 351 ЦК знайшли свій подальший розвиток в Законі України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розмішені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17 листопада 2009 р.

Розгляд позову про викуп розташованого на земельній ділянці майна відрізняється від розгляду вимог про викуп самої ділянки тим, що у першому випадку предметом доведення має бути той факт, що використання земельної ділянки, викупленої у зв'язку з суспільною необхідністю, є неможливим без припинення права власності на розташоване на ній майно. Питання про забезпечення власника жилого будинку, членів його сім'ї, наймача, що проживає в ньому, та членів його сім'ї помешканням не є перешкодою для припинення права власності на жилий будинок, а лише висуває додаткові вимоги до порядку схвалення уповноваженим органом відповідного рішення.

Уповноважений згідно з ч. 2 ст. 350 та ч. 2 ст. 351 ЦК орган має право вимагати від суду, що розглядає вимогу про викуп розташованого на ділянці майна, ухвалення рішення про знесення жилого будинку, інших будівель, споруд, насаджень або про їх перенесення на іншу ділянку та відбудову за бажанням власника. При цьому суд у ході дослідження обставин справи повинен з'ясувати можливість такого перенесення та відбудови.

Власник земельної ділянки, яка викуповується, має право вимагати надання йому іншої земельної ділянки, яка відповідає критеріям рівноцінності за якістю та розташована в межах цього населеного пункту. У такій ситуації вартість цієї земельної ділянки враховується згідно з ч. 6 ст. 350 ЦК при визначенні викупної ціни.

Розмір земельної ділянки, яку вимагає надати власник, не має, з одного боку, бути меншим за розмір ділянки, що вилучається, а з іншого, не має перевищувати максимальних розмірів земельної ділянки даної категорії, визначеної земельним законодавством.

Вирішуючи питання про викуп жилого будинку та Його знесення суд має з'ясувати, чи було вирішено відповідним органом питання про забезпечення власника та членів його сім'ї, наймача та членів його сім'ї помешканнями в розмірі та порядку, встановлених законом.