Цивільне право України - Дзера О.В. - 5. Строк чинності прав інтелектуальної власності та їх види

Строк чинності прав інтелектуальної власності різний для різних її об'єктів.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, тобто охороняються без обмеження їх строком.

Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, передбачених ЦК України, іншими законами чи договорами.

Законом передбачені такі строки чинності майнових прав інтелектуальної власності: на твори науки, літератури, мистецтва - протягом життя автора плюс 70 років, які відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом; на виконання - спливає через 50 років, що відліковуються з І січня року, наступного за роком здійснення виконання; на фонограму, відеограму - спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування - протягом 50 років від дати їх вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми; на передачу (програму) організації мовлення - спливає через 50 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

Майнові права інтелектуальної власності поділяються на виключні майнові права (право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності і перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання) і просто майнові права.

ВГС України у своїх роз'ясненнях 2008 року зазначив, що виключне право на використання твору передається шляхом укладення сторонами відповідного авторського договору. Неналежне з'ясування господарськими судами достовірності факту наявності у позивача зі справи виключного права на використання творів стало підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції1.

Вирішуючи конкретну справу, суд встановив, що Товариство "Л." звернулося до господарського суду з позовом до Товариства "Д." про стягнення компенсації за порушення авторських прав та зобов'язання опублікувати у певному періодичному друкованому засобі масової інформації інформацію про порушення авторського права та повний текст судового рішення.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з Товариства "Л." стягнуто на користь Товариства "Д." компенсацію за порушення авторських прав; Товариство "Л." зобов'язано опублікувати на першій сторінці певного періодичного друкованого засобу масової інформації інформацію щодо порушення цим товариством авторського права Товариства "Д.". В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначені рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 1, 15, 31-32, 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", статей 1, 15-16, 432 Цивільного кодексу України, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України мотивовано доведенням позивачем фактів публічного сповіщення відповідачем у власній кабельній мережі аудіовізуальних творів, виключне право на використання яких має позивач.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що: - згідно з умовами договору від 13 червня 2001 р. Підприємство "С." передало Товариству "Ф." виключні авторські права на передачу в ефір та на публічне сповіщення по мережах кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору;

- згідно з умовами договору від І березня 2002 р. Товариство "Ф." передало Компанії "А." права на передачу в ефір по будь-якому виду телебачення України та на публічне сповіщення по мережах кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору;

- згідно з умовами ліцензійного договору від 11 квітня 2002 р. Компанія "А." передала суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі права на передачу в ефір та на публічне сповіщення по мережах кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору;

- згідно з умовами ліцензійного договору від 25 липня 2003 р. названою фізичною особою як ліцензіаром передано Товариству "Д." (позивачу зі справи) як ліцензіату виключне право на одноразовий показ у мережах кабельного телебачення мультиплікаційних фільмів, зазначених у додатку до договору, на території, визначеній договором, та на певний строк;

- уповноваженими особами Товариства "Д." у відповідному порядку було зафіксовано протягом вересня 2004 р. факти ретрансляції Товариством "Л." анімаційних фільмів, права на використання яких послідовно передавалися від первинного суб'єкта авторського права на ці твори - Підприємства до Товариства "Д." відповідно до названих договорів.

Причиною виникнення спору у справі стало питання про наявність у Товариства "Д." виключного права на використання аудіовізуальних творів.

Законом визначено порядок передачі права на використання твору та види цих прав. Так, у ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що: "виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею / на видачу лише цією особою дозволу чи заборони їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом" (абзац п'ятий); публічне сповіщення (доведення до загального відома) - передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті".

Відповідно до ст. 8 цього Закону до об'єктів авторського права віднесено, зокрема, аудіовізуальні твори, а згідно з приписами ст. 15 до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 вказаного Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права (ч. 1); виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом (ч. 2); виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне сповіщення творів (ч. 3).

Крім того, у ч. 1 ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено: "Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані". У ст. 32 вищезазначеного Закону встановлено: автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору (ч. 1). Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору (ч. 2). За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (ч. 3). За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (ч. 4). Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (ч. 6).

ВГС України звернув увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.), припис якої був чинним на час виникнення спірних відносин сторін спору, телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

З огляду на викладені приписи норм авторського права виключне право на використання твору передається шляхом укладення сторонами відповідного авторського договору. Попередніми судовими інстанціями встановлено низку фактів щодо послідовної передачі виключного права на використання анімаційних фільмів від первинного суб'єкта авторського права на ці твори - Підприємства до позивача.

Скаржником з посиланням на приписи статей 35 та 36 ГПК України заперечувалась правильність встановлення попередніми судовими інстанціями факту отримання позивачем виключного права на використання анімаційних фільмів, оскільки у судових рішеннях зі справи між тими ж сторонами містився висновок про відсутність у позивача авторського майнового права на ці твори. Заперечення скаржника частково підтверджувалося змістом рішень супових інстанцій з названої справи.

В іншій судовій справі судовими інстанціями було встановлено преюдиціальний факт, за яким Товариство "Д." мало невиключне право на використання вищезазначених анімаційних фільмів1. Висновок про цей факт мотивовано тим, що згідно з умовами договору від ІЗ червня 2001 р. Підприємство передало Товариству "Ф." право на передачу в ефір та на публічне сповіщення по мережах кабельного телебачення анімаційних фільмів, зазначених у додатку до цього договору, проте за умовами названого договору Товариство "Ф." "не отримало право дозволяти або забороняти подібне використання аудіовізуальних творів іншим особам". Оскільки попередніми судовими інстанціями у справі не було надано оцінки вказаному преюдиціальному факту, касаційна інстанція дійшла висновку про порушення ними вимог статей 35 та 43 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, у яких беруть участь ті самі сторони. А згідно з ч. І ст. 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Викладені порушення норм процесуального права унеможливили визнання достовірним факту наявності у позивача виключного права на використання анімаційних фільмів.

За результатами розгляду справи Вищий господарський суд України касаційну скаргу задовольнив частково, судові рішення першої та апеляційної інстанцій з цієї справи скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо строків чинності виключних майнових прав, то строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через 20 років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому порядку (строк може бути продовжений в передбаченому законом порядку щодо винаходу); на корисну модель - спливає через 10 років від дати подання заявки на корисну модель в передбаченому законом порядку; на промисловий зразок - спливає через 15 років від дати подання заявки на промисловий зразок у передбаченому законом порядку; на сорт рослин, породу тварин спливає через 30 років, а щодо дерев і винограду - через 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми спливає через 10 років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку; на торговельну марку є чинними протягом 10 років від дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законом, і може бути продовженим щоразу на 10 років у порядку, встановленому законом. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених даним зазначенням. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується терміном існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених ЦК України.

Майнові права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин і породи тварин є чинними від дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.

Виключні майнові права інтелектуальної власності і майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково або скасовані у випадках, передбачених законом.