Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Глава 9. Притримання

1. Загальні правові засади притримання

Право притримання набуло статусу загального для усіх видів зобов'язань способу забезпечення їх виконання лише з прийняттям у 2003 р. нового ЦК України.

За своєю цивілістичною природою вчинення дій щодо притримання речі можна розглядати як односторонній правочин, згідно з яким кредитор, який володіє чужою річчю, на свій розсуд утримує і не передає її боржнику до моменту виконання останнім свого зобов'язання перед кредитором. Обов'язок боржника може полягати не тільки в оплаті речі або виконанні іншої вимоги, а й у відшкодуванні витрат та інших збитків кредитора, пов'язаних з такою річчю.

Особливість притримання полягає в тому, що, на відміну від інших способів забезпечення виконання зобов'язання, які виникають за договором, притримання виникає безпосередньо в силу закону. Отже, для реалізації права притримання, встановленого ст. 594 ЦК, не вимагається, щоб воно було передбачено договором.

Застосування кредитором притримання речі боржника є можливим за сукупної наявності таких умов:

1) фактичне знаходження у кредитора речі, що належить боржнику;

2) правомірне володіння річчю, тобто притримувана річ знаходиться у кредитора на певних правових підставах. При цьому, якщо річ початково не належала боржнику як власнику, добросовісному володільцю тощо, то вона не може бути предметом притримання;

3) річ підлягає передачі боржникові або іншій визначеній ним особі;

4) існує дійсне прострочене зобов'язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

За загальним правилом, зобов'язання боржника перед кредитором, яке забезпечується притриманням, пов'язане безпосередньо із притриманою річчю. Так, притримання забезпечує зобов'язання замовника за договором підряду сплатити встановлену ціну роботи або іншу суму, належну підрядникові у зв'язку із виконанням договору підряду (ст. 856 ЦК); зобов'язання комітента за договором комісії задовольнити вимоги комісіонера (ч. 1 ст. 1019 ЦК); зобов'язання відправника за договором перевезення внести провізну плату та інші платежі (ч. 4 ст. 916 ЦК) тощо.

Однак наявність у ЦК спеціальних норм, які безпосередньо надають кредиторам за окремими видами зобов'язань право притримання майна боржника, не означає, що за іншими видами договірних зобов'язань кредитори таким правом не користуються. Навпаки, правом притримання наділений будь-який кредитор за будь-яким договірним зобов'язанням, за винятком випадків, коли договором обумовлено інше. Зокрема ч. 2 ст. 594 ЦК визначає, що притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто кредитор, який правомірно отримав річ від боржника, вправі забезпечити виконання боржником будь-якого простроченого зобов'язання (і не лише грошового) перед собою, якщо можливість такого притримання не обмежена спеціальним законом або умовами договору, на підставі якого така річ була передана кредитору, з боку боржника, або за яким виникло відповідне зобов'язання останнього.

Об'єктом права притримання можуть виступати лише речі (ст. 179 ЦК). Не можуть притримуватися, як правило, гроші, цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, роботи, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, нематеріальні блага. Слід також зауважити, що хоча законодавець прямо не обмежує застосування права притримання щодо нерухомих речей, однак його застосування з практичної точки зору виглядає малоймовірним. Це пов'язано з необхідністю державної реєстрації правочинів з нерухомістю, що суперечить сутності правовідносин, що виникають при реалізації кредитором права притримання майна.

Хоча право притримання є своєрідним заходом оперативного впливу на боржника з метою стимулювання останнього до виконання простроченого основного зобов'язання, законодавець надав кредиторові право задовольняти свої вимоги за рахунок притриманого майна. При цьому ст. 597 ЦК чітко встановлює, що у випадку, якщо боржник не виконав свого обов'язку, кредитор, який притримує річ, має право задовольнити свої вимоги із вартості речі в порядку, передбаченому для задоволення вимог, забезпечених заставою (ст. 591 ЦК). Тобто реалізація предмета притримання здійснюється шляхом його продажу з публічних торгів державним виконавцем на підставі виконавчого документа. Належним виконавчим документом, який може отримати у даному випадку кредитор, слід визнати рішення суду, якщо інше не передбачено договором або законом.

Водночас у певних випадках спеціальними нормами допускається спрощений порядок (продаж) звернення кредитором стягнення на притримані речі.

Наприклад, це стосується випадків, передбачених ч. 5 ст. 853 ЦК, щодо спрощеної процедури реалізації притриманого майна підрядником або комісіонером на підставі ч. 3 ст. 1025 ЦК. При цьому правом продажу наділені кредитори, які відповідно до ст. 594 ЦК наділені правом притримання майна боржника. Таким чином, право продажу, яким наділені кредитори за окремими видами договірних зобов'язань, є спеціальним правом, яке виключає дію загального правила про порядок задоволення вимог кредитора за рахунок притриманого майна, передбаченого ст. 597 ЦК.