Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Виконання лізингоодержувачем грошових зобов'язань перед лізингодавцем

Нами вже було з'ясовано, що договір лізингу характеризується як відплати и й цивільно-правовий договір, а умова про розмір лізингових платежів є істотною для цього договору. Все це вказує на те, що на одну із сторін лізингових зобов'язань - лізингоодержувача - покладається обов'язок по сплаті лізингових платежів. Обов'язок лізингоодержувача зі сплати лізингових платежів слід кваліфікувати як грошове договірне зобов'язання, оскільки виникає воно на підставі укладення договору лізингу, а кредитором і боржником у цьому зобов'язанні є, відповідно, лізингодавець і лізингоодержувач, а за певних обставин (наприклад відступлення прав вимоги, переведення боргу, виконання обов'язку третьою особою тощо) й інші особи.

Серед атрибутів виконання зазначеного обов'язку лізингоодержувача, на наш погляд, варто розглянути такі: момент виникнення обов'язку по сплаті лізингових платежів та їх періодичність; форму лізингових платежів; перегляд розміру лізингових платежів.

Визначаючи момент виникнення у лізингоодержувача обов'язку по сплаті лізингових платежів, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить спеціальних норм з цього приводу. Тому на практиці при укладенні договорів лізингу їх сторони самостійно узгоджують цей момент. Водночас, не виключена ситуація, коли сторони договору з певних причин не узгодять цієї умови. У такому разі бажано було б законодавчо встановити загальне правило, за допомогою якого учасники лізингових відносин змогли б вирішувати між собою непорозуміння щодо встановлення моменту виникнення обов'язку по сплаті лізингових платежів. За своєю правовою природою лізингові зобов'язання на стадії їх виконання належать до категорії зустрічних зобов'язань. Тобто, для того щоб у лізингоодержувача настав обов'язок по сплаті лізингових платежів, лізингодавець, за загальним правилом, має виконати покладений на нього обов'язок щодо набуття права власності на предмет лізингу, а за певних умов - щодо передачі предмета лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування. При цьому виникнення обов'язку лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів пов'язується з моментом укладення договору лізингу. Таким чином, можемо сформулювати правило, відповідно до якого обов'язок лізингоодержувача по сплаті лізингових платежів виникає з моменту укладення договору лізингу, а настає з моменту одержання ним предмета лізингу в користування, якщо інше не встановлено договором лізингу.

Водночас, залишається потреба чіткого фіксування моменту виконання лізингодавцем перелічених обов'язків, що зазвичай на практиці досягається шляхом підписання чи видачі певних документів. Проте не виключені випадки, коли сторони договору лізингу не оформлять таких документів з різних на те суб'єктивних і об'єктивних причин, а предмет лізингу фактично приймається лізингоодержувачем. При цьому лізингоодержувач розпочинає використання предмета лізингу (наприклад, за допомогою обладнання розпочнеться серійне виготовлення певної продукції). У такому разі лізингоодержувач може мати ризик прострочення виконання грошового зобов'язання перед лізингодавцем, оскільки достатньо проблематично встановити, без належного документарного оформлення, момент виконання лізингодавцем обов'язків щодо придбання та передачі лізингоодержувачу предмета лізингу.

В який же спосіб учасники лізингових відносин намагаються уникнути спірних і конфліктних ситуацій при сплаті лізингових платежів? Узагальнення результатів вивчення практики договірної роботи окремих вітчизняних лізингових компаній і банків дозволяє виділити варіанти узгодження умов про виконання обов'язку зі сплати лізингових платежів. Як правило, з метою запобігання таким ситуаціям на практиці у договорах лізингу його сторони домовляються про те, що лізингові платежі мають надійти на рахунок лізингодавця до 25-го числа кожного місяця, без урахування місяця, в якому лізингоодержувач одержав предмет лізингу в користування. Інколи сторонами договору лізингу (йдеться передусім про договори, укладені відповідно до Закону про лізинг) погоджуються графіки сплати лізингових платежів, в яких фіксуються конкретні дати, на які лізингоодержувач повинен виконати свій обов'язок по сплаті лізингових платежів. Досить рідко трапляються випадки, коли сторони договору лізингу домовляються про сплату лізингових платежів на початок або завершення користування лізингоодержувачем предметом лізингу. На сьогодні умова про графік сплати лізингових платежів не є істотною умовою договору лізингу. Тому, якщо сторони договору лізингу не домовляться про періодичність сплати лізингових платежів, має застосовуватися загальне правило, згідно з яким лізингові платежі лізингоодержувачем вносяться (сплачуються) щомісячно (ч. 5 ст. 762 ЦК України), тобто у такому разі лізингоодержувач зобов'язаний виконати своє грошове зобов'язання перед лізингодавцем до останнього дня цього місяця (абзац 3 ч. 3 ст. 254 ЦК України).

На відміну від законодавства окремих зарубіжних країн і міжнародно-правових актів у сфері регулювання лізингових відносин, чинне законодавство України не містить спеціальних правил, які б дозволяли (чи забороняли) сплату лізингових платежів не в грошовій формі. На нашу думку, відсутність у положеннях законодавства України, що присвячені безпосередньому регулюванню лізингових відносин, відповідного дозволу на сплату лізингових платежів у натуральній формі не є забороною для цього, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 806 ЦК України і ч. 1 ст. 2 Закону про ФЛ до договору лізингу застосовуються норми про найм (оренду). У свою чергу, нормами ч. 2 ст. 762 ЦК України встановлено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Зазначене є додатковим аргументом на користь твердження про відсутність у чинному законодавстві України заборони на встановлення натуральної форми лізингових платежів. Звісно, й не забороняється змішана (грошово-натуральна) форма лізингових платежів. Більше того, натуральна форма лізингових платежів може діставати вияв не лише в наданні лізингодавцю певної продукції, виробленої з використанням предмета лізингу, айв наданні йому певних послуг, передачі в оренду зумовленої договором речі тощо. Отже, чинне законодавство України не містить заборон щодо можливості внесення лізингових платежів у натуральній чи грошово-натуральній формі. При цьому, якщо договором лізингу не обумовлена форма лізингових платежів, діє презумпція грошової форми останніх.

До договору лізингу повною мірою має застосовуватися норма ч. 3 ст. 762 ЦК України, відповідно до якої договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру лізингових платежів. Дещо складнішою, на наш погляд, видається можливість застосування до лізингових зобов'язань правил ч. 4 ст. 762 ЦК України, якою передбачено, що наймач (лізингоодержувач) має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. При застосуванні цієї норми до лізингових зобов'язань варто зважати на те, що, по-перше, за обставини, які впливають на істотне зменшення можливості користування предметом лізингу, лізингоодержувач не відповідає; по-друге, істотне зменшення можливості користування предметом лізингу може статися з вини лізингодавця, третіх осіб або внаслідок випадку; по-третє, істотне зменшення можливості користування предметом лізингу є безповоротним (інакше має застосовуватися норма ч. 6 ст. 762 ЦК України). Порівняння норм ч. 4 ст. 762 ЦК України та ч. 1 ст. 809 ЦК України дає підстави для певних висновків: 1) якщо істотне зменшення можливості користування предметом лізингу є наслідком його випадкового пошкодження, то за умови покладення ризику настання таких обставин на лізингодавця норми ч. 4 ст. 762 ЦК України діють у відносинах між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Відповідно, керуючись нормою цієї статті, лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця зменшення розміру лізингових платежів; 2) якщо істотне зменшення можливості користування предметом лізингу є наслідком його випадкового пошкодження, то за умови покладення ризику настання таких обставин на лізингоодержувача останній позбавляється права вимагати від лізингодавця зменшення лізингових платежів, посилаючись на норму ч. 4 ст. 762 ЦК України; 3) якщо істотне зменшення можливості користування предметом лізингу є наслідком винної діяльності (дій чи бездіяльності) лізингодавця, то норми ч. 4 ст. 762 ЦК України повною мірою застосовуються до відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо сплати лізингових платежів. У такому разі лізингоодержувач має повне право вимагати від лізингодавця зменшення розміру лізингових платежів.

Також у повному об'ємі до лізингових відносин має застосовуватися норма ч. 6 ст. 762 ЦК України, з урахуванням якої лізингоодержувач звільняється від сплати лізингових платежів за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Наприклад, якщо переданий лізингоодержувачу автомобіль як предмет лізингу було вилучено на певний час для проведення судово-технічної експертизи у зв'язку з ДТП, яка сталася за участі лізингодавця, протягом часу відсутності автомобіля у лізингоодержувача, він звільняється на цей період від сплати лізингових платежів.