Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Утримання предмета лізингу

Основу законодавчого регулювання відносин між сторонами лізингових зобов'язань щодо утримання предмета лізингу (здійснення ремонту, технічного обслуговування, покращень тощо) становлять ч. 2 ст. 808 ЦК України, пункти 3-4 ч. 2 ст. 10, пункти 2, 5, 6 ч. 2 ст. 11 і статті 14-15 Закону про ФЛ та ст. 219 КТМ України. При цьому, враховуючи ч. 2 ст. 806 та ч. 1 ст. 2 Закону про ФЛ до відносин з приводу утримання предмета лізингу також можуть застосовуватися норми статей 776, 778 та 801 ЦК України з урахуванням вищезазначених положень.

Законодавче регулювання відносин по здійсненню ремонту й технічного обслуговування предмета лізингу базується на нормі ч. 2 ст. 808 ЦК України, відповідно до якої "ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюється продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем і продавцем (постачальником)". Зазначена норма має характер загального правила, від з'ясування змісту якого залежить свобода сторін договору лізингу (лізингодавця та лізингоодержувача) щодо врегулювання на власний розсуд (у тому числі між собою) відносин по ремонту й технічному обслуговуванню предмета лізингу і те, як співвідноситься воно з іншими положеннями чинного цивільного законодавства України в частині регулювання зазначених відносин. Спираючись на буквальне розуміння та порівняння його з іншими положеннями ЦК України, в яких допускається можливість учасників цивільних відносин врегулювати у договорі певні відносини інакше, ніж це регулюється законодавчо, можемо припустити імперативний характер цього правила. Проте порівняння зазначеної норми з відповідними нормами п. З ч. 2 ст. 10 та п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону про ФЛ дає підстави для висновку про те, що у разі укладення договору, який за всіма своїми ознаками відповідає закріпленим у ч. 2 ст. 1 цього Закону ознакам договору фінансового (непрямого) лізингу, лізингодавець і лізингоодержувач вільні у виборі моделі регулювання відносин щодо здійснення ремонту та/або технічного обслуговування предмета лізингу. При цьому, якщо сторони договору лізингу не врегулюють зазначений аспект лізингових зобов'язань, то, в принципі, лізингодавець може заперечувати проти вимог лізингоодержувача щодо здійснення ремонту та/або технічного обслуговування предмета лізингу, обґрунтовуючи це нормою ч. 2 ст. 808 ЦК України. Крім того, застосування до цих відносин норм статей 776, 778 та 801 ЦК України можливе лише у разі коли про це прямо сказано в договорі лізингу.

Таким чином, враховуючи проведений аналіз положень законодавства України, можемо виокремити кілька варіантів урегулювання лізингових зобов'язань у частині покладення обов'язку здійснення ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу: 1) зазначений обов'язок виконує лізингодавець або лізингоодержувач; 2) зазначений обов'язок виконує продавець (постачальник) предмета лізингу згідно з договором з лізингоодержувачем; 3) зазначений обов'язок виконує інша особа, котра не є ані стороною договору лізингу, ані продавцем (постачальником) предмета лізингу, згідно з договором, який укладається з нею лізингодавцем або лізингоодержувачем.

При цьому об'єм таких зобов'язань може різнитися залежно від домовленості між вищезазначеними особами. Наприклад, обов'язок здійснення поточного ремонту може бути покладений на лізингоодержувача, а капітальний ремонт - на лізингодавця. Ще можливий розподіл цього обов'язку в такий спосіб, що лізингоодержувач здійснює поточний ремонт і технічне обслуговування, а продавець предмета лізингу - його капітальний ремонт. За домовленістю між сторонами договору фінансового лізингу можливі й інші алгоритми здійснення обов'язку по ремонту та технічному обслуговуванню предмета лізингу.

Узгоджуючи зазначений аспект лізингових зобов'язань, їх сторони мають чітко визначатися з умовами здійснення ремонту й технічного обслуговування предмета лізингу. При цьому слід враховувати, що чинне цивільне законодавство України оперує такими поняттями, як "поточний ремонт" та "капітальний ремонт", не розкриваючи їх змісту. На практиці сторони договору лізингу, як правило, чітко визначають параметри цих понять. Але що робити, коли сторони договору лізингу не визначаться з цим питанням?

У такому разі для тлумачення змісту договору мають бути застосовані норми ст. 213 ЦК України, зокрема щодо з'ясування обставин, які мають істотне значення для виконання цього договору. Передусім сторони можуть скористатися нормативно-правовими визначеннями цих термінів, які містяться в різноманітних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах України.

Так, згідно з п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту: технічне обслуговування - це комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування; ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або здатності виробів і відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин; поточний ремонт - це ремонт, який виконується для забезпечення або відновлення здатності виробу і полягає в заміні та/або відновленні окремих частин (може виконуватися заявочно або за результатами діагностування агрегатним, знеособленим та іншими методами); капітальний ремонт - це ремонт, який виконується для відновлення справності та повного або близького до повного відновлення ресурсу виробу із заміною чи відновленням будь-яких частин, у тому числі базових.

Визначення зазначених термінів є і в інших підзаконних нормативно-правових актах різної галузевої приналежності, що можуть використовуватися, по-перше, для чіткого визначення сторонами лізингових зобов'язань умов здійснення ремонту та технічного обслуговування предмета лізингу шляхом узгодження в рамках відповідного договору та, по-друге, для з'ясування дійсної волі сторін договору лізингу, які не визначили зазначених понять безпосередньо в договорі. Також джерелом встановлення змісту дій, які зобов'язана сторона має вчинити з метою здійснення ремонту або технічного обслуговування предмета лізингу, можуть бути ДСТУ, ТУ, ГОСТ тощо.

Нормою ч. 1 ст. 14 Закону про ФЛ встановлено обов'язок лізингоодержувача протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні підтримувати його у справному стані. Зазначена норма вказує на те, що навіть після закінчення строку користування предметом лізингу до повернення його лізингодавцю або вирішення юридичної долі (купівлі-продажу, передачі в оренду, дарування справності стосовно певних об'єктів цивільних прав. Так, згідно з п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту справний стан (справність) - це стан виробу, який відповідає всім вимогам нормативно-технічної та/або конструкторської документації.

Окрім з'ясування порядку здійснення утримання предмета лізингу важливе значення для лізингових зобов'язань має розподіл витрат на таке утримання. Слід зазначити, що у разі поширення за домовленістю між сторонами договору лізингу на відносини щодо здійснення ремонту предмета лізингу норм статей 776 та 801 ЦК України вимальовується така картина. Якщо поточний ремонт здійснює лізингоодержувач, то за загальним правилом він здійснюється за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 12 ст. 776 ЦК України). Якщо капітальний ремонт здійснює лізингодавець, то за загальним правилом він здійснюється за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 776 ЦК України). У разі лізингу транспортного засобу витрати, пов'язані з його використанням, у тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе лізингоодержувач (ч. 2 ст. 802 ЦК України). Дещо інший розподіл витрат на утримання предмета лізингу закріплений у ч. 2 ст. 14 Закону про ФЛ. Згідно з цією нормою витрати на утримання предмета лізингу протягом строку лізингу, тобто користування предметом лізингу, покладено на лізингоодержувача. Такий розподіл витрат може бути змінений договором або законом. Імперативно врегульовано це питання у ч. 1 ст. 219 ЦК України, згідно з якою лізингоодержувач зобов'язаний нести витрати, пов'язані з утриманням, ремонтом судна як предмета договору лізингу.

Лізингоодержувач, користуючись предметом лізингу, може мати намір поліпшити його. У такому разі йому слід керуватися відповідними законодавчими приписами та умовами договору лізингу, що регулюють відносини, пов'язані зі здійсненням покращень предмета лізингу. Так, враховуючи норму ч. 1 ст. 778 ЦК України лізингоодержувач має право поліпшити предмет лізингу лише за згоди лізингодавця, що є аналогічним нормі, встановленій ч. 1 ст. 15 Закону про ФЛ. Доля поліпшень предмета лізингу, що були здійснені лізингоодержувачем за згодою лізингодавця, залежить від того, чи можуть вони бути відділені: 1) якщо поліпшення предмета лізингу можуть бути відокремлені без його пошкодження, лізингоодержувач має право на їх вилучення (ч. 2 ст. 778 ЦК України); 2) якщо поліпшення предмета лізингу не можуть бути відокремлені без його пошкодження, лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів (ч. 3 ст. 778 ЦК України та ч. 3 ст. 15 Закону про ФЛ). Слід зазначити, що законодавчі норми, якими закріплюється викладене правило, мають імперативний характер, а тому не можуть бути змінені договором. Підтвердженням такого висновку є нижченаведений приклад із практики господарських судів.

Вищий господарський суд України, розглядаючи касаційну скаргу ЗАТ *УЛ" на постанову Київського апеляційного господарського суду у справі за позовом TOB "AK" до ЗА Т "УЛ" про визнання договору частково недійсним, встановив таке. TOB "AK" звернулося до господарського суду з позовом до "УЛ" про визнання недійсним п. 5.2 розділу 5 договору фінансового лізингу, оскільки, на думку позивача, спірний пункт договору, за яку усі витрати, пов'язані з експлуатацією предмета лізингу, його технічним обслуговуванням, поточним і капітальним ремонтом (відновленням), а також усі витрати, пов'язані з вищезазначеними заходами, здійснюються лізингоодержувачем за власний рахунок і не підлягають відшкодуванню лізингодавцем, у тому числі й у випадку дострокового розірвання договору, суперечить ст. 15 Закону про ФЛ. Рішенням господарського суду першої інстанції позов було задоволено та визнано недійсним спірний пункт договору з моменту його укладання. Господарський суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення господарського суду першої інстанції. ВГСУ підтримав позицію господарських судів першої та апеляційної інстанцій, погоджуючись з тим, що норми ст. 15 Закону про ФЛ мають імперативний характер, що згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання цього пункту недійсним. При цьому, визнаючи, що спірний пункт договору недійсний внаслідок невідповідності вимогам закону, ВГСУ визнав, що суди правильно застосували ст. 217 ЦК України і дійшли обґрунтованого висновку, що вказаний правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

По-іншому вирішуватиметься доля поліпшення предмета лізингу, якщо воно здійснено лізингоодержувачем без згоди лізингодавця. З огляду на аналіз положень ч. 4 ст. 778 ЦК України та ч. 2 ст. 1S Закону про ФЛ можемо сформулювати кілька варіантів регулювання відносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем у разі здійснення поліпшення предмета лізингу без згоди на це лізингодавця: 1) якщо поліпшення не можна відокремити без шкоди для предмета лізингу, лізингоодержувач не має права на відшкодування їх вартості; 2) якщо поліпшення можна відокремити без шкоди для предмета лізингу, лізингоодержувач не має права на відшкодування їх вартості, але має право вилучити здійснені ним поліпшення.

Сублізинг. Уперше в законодавстві України встановлені норми, присвячені регулюванню відносин сублізингу. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону про ФЛ сублізинг визначається через поняття піднайм. Аналізуючи зазначену норму, можемо визначити такі його ознаки: 1) відносини сублізингу виникають на підставі укладення договору сублізингу; 2) сторонами договору сублізингу є лізингоодержувач за договором лізингу (сублізингодавець) і сублізингоодержувач; 3) предметом договору сублізингу є річ, що водночас є предметом договору лізингу. Слід звернути увагу на те, що законодавство України передбачає два види сублізингу. У першому випадку договір сублізингу укладається до виконання продавцем предмета лізингу обов'язку з передачі предмета лізингу лізингоодержувачу. У другому випадку можливе укладення договору сублізингу на стадії, коли предмет лізингу вже переданий лізингоодержувачу.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 5 Закону про ФЛ право вимоги до продавця переходить до сублізингоодержувача. Отже, має місце відступлення права вимоги в силу закону (ч. 2 ст. 512 ЦК України), що, відповідно, не потребує згоди та повідомлення продавця. Слід зазначити, що на практиці доцільно в договорі сублізингу передбачати умову, відповідно до якої у разі закінчення строку користування предметом лізингу право вимоги стосовно продавця переходить назад - сублізингодавцю. Інакше це може ускладнити відносини між продавцем і лізингоодержувачем, оскільки норми Закону про ФЛ містять прогалину в аспекті законодавчого регулювання сублізингу. До відносин сублізингу повною мірою застосовується норма ч. 2 ст. 774 ЦК України, за якою строк договору сублізингу не може перевищувати строку договору лізингу. Тобто має місце презумпція, відповідно до якої, незалежно від домовленості між сублізингодавцем та сублізингоодержувачем, договір сублізингу укладається на строк, який є меншим або дорівнює строку договору лізингу. У зв'язку з цією нормою наслідком дострокового припинення або визнання недійсним договору лізингу є одночасне з ним припинення договору сублізингу. Нормою ч. 2 ст. 5 Закону про ФЛ встановлено правило, за яким "у разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору лізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається у письмовій формі". Буквальне тлумачення цієї норми дає підстави діяти висновку, що істотною умовою договору сублізингу є умова про надання у письмовій формі лізингодавцем згоди на це. При цьому слід додати, що письмова згода лізингодавця на передачу лізингоодержувачем предмета лізингу в користування третій особі (сублізингоодержувачу) може бути виражена як у самому договорі лізингу, так і в додатковому договорі.