Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Підстави та умови цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди

Ведучи мову про умови та підстави цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, слід перш за все зазначити, що в юридичній літературі, присвяченій проблемам цивільно-правової, зокрема деліктної, відповідальності, такі поняття, як "підстави" та "умови" відповідальності часто застосовуються як тотожні. Разом з тим, зазначені поняття є різними як у загально-змістовому, так і у юридичному значенні. Стаття ІІ ЦК визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків як дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Тобто підстави - це те, що породжує якесь явище. Для цивільного права - це ті юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють цивільні правовідносини. У свою чергу, умови - це ознаки підстав, без наявності яких вони як явище не будуть мати юридичного значення. Це ті нормативні вимоги, яким у кожному конкретному випадку мають відповідати підстави (юридичні факти).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже, підставою цивільно-правової недоговірної відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Таким чином, заподіяння шкоди і є тим самим юридичним фактом, наявність якого є обов'язковою для покладення на особу обов'язку відшкодувати шкоду. Якщо особа порушила норми закону, але при цьому матеріальна та/або моральна шкода нікому не заподіяна, вести мову про притягнення такої особи до деліктної відповідальності неможливо. Яскравим прикладом цього є порушення водієм правил дорожнього руху. Якщо водій просто проїхав на червоне світло світлофора, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності саме за факт порушення правил дорожнього руху. При цьому, якщо такими діями водія шкода нікому не завдана, говорити про цивільну відповідальність безпідставно. Інша справа, якщо внаслідок проїзду водія на червоне світло відбулося зіткнення його автомобіля з іншим, у результаті чого інший автомобіль отримав пошкодження. У такому разі винний водій не тільки буде сплачувати адміністративний штраф, а і вимушений буде відшкодувати потерпілому завдану шкоду, тобто нести цивільно-правову відповідальність.

У доктрині цивільного права під шкодою розуміється будь-яке зменшення того чи іншого особистого або майнового блага1. Залежно від того, яке саме благо було зменшено - майнове чи особисте (немайнове), розмежовують шкоду майнову та шкоду моральну.

Грошова оцінка (вартість) майнової шкоди має назву збитки. Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України до складу збитків входять:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Українське цивільне законодавство допускає відшкодування збитків лише в тій частині, в якій вони були дійсно заподіяні, тобто в розмірі реально завданої шкоди. Навіть упущена вигода має бути реально упущеною і підлягає відшкодуванню тільки, якщо потерпілий доведе наявність у нього реального шансу отримати вигоду і неотримання її виключно внаслідок дій заподіювана шкоди.

Поняття "моральна шкода" в українському законодавстві чітко не визначено. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Визначення моральної шкоди надає Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Відповідно до цієї постанови моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Крім того, що заподіяння майнової та/або моральної шкоди є підставою деліктної відповідальності, шкода виступає також і в якості її міри. Це означає, що розмір відшкодування, на яке має право потерпілий, визначається саме розміром заподіяної шкоди. Стаття 1166 ЦК базується на принципі повного відшкодування та визначає, що заподіяна шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла.

Якщо йдеться про умови деліктної відповідальності або вимоги, яким має відповідати юридичний факт заподіяння шкоди, щоб зумовити обов'язок особи відшкодувати завдану шкоду, то їх коло залежить від того, з якими випадками заподіяння шкоди ми маємо справу: генеральним деліктом або спеціальними деліктами.

Принцип генерального делікту закріплений у ч. 1 ст. 1166 ЦК щодо майнової шкоди та у ч. 1 ст. 1167 - щодо моральної шкоди. Так, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК.

Якщо йдеться про генеральний делікт, то аналіз положень статей 1166 та 1167 ЦК дозволяє стверджувати, що загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди є:

- протиправність поведінки заподіювача;

- причинний зв'язок між діями заподіювача шкоди та наслідком у вигляді заподіяної шкоди;

- вина заподіювача шкоди.

Вищевказані умови є загальними, оскільки для виникнення деліктного зобов'язання їх наявність є необхідною в усіх випадках, якщо інше не встановлене законом. Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо застосувати правила генерального делікту.

Поряд із генеральним деліктом, який визначає загальні умові відповідальності за заподіяну шкоду, ЦК передбачає також і ряд особливих випадків, до яких застосовуються спеціальні правила про спеціальні делікти. До спеціальних деліктів відносять випадки заподіяння шкоди: малолітніми, неповнолітніми або недієздатними особами; джерелом підвищеної небезпеки; завдання шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг тощо.

Співвідношення між генеральним деліктом та спеціальними деліктами визначається за загальним правилом співвідношення загальних та спеціальних норм: якщо ЦК передбачений спеціальний делікт, до відповідних відносин необхідно застосовувати норми про цей спеціальний делікт. Правила генерального делікту мають застосовуватися за відсутності спеціальних норм.

Норми, що встановлюють спеціальні делікти, можуть містити і спеціальні умови відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших випадків заподіяння шкоди. Такі умови є спеціальними, оскільки притаманні лише окремим випадкам завдання шкоди, передбаченим спеціальними нормами закону, та застосовуються лише у таких випадках. Так, наприклад, для покладення відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, вина заподіювача шкоди не має значення, як і у випадках заподіяння шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).