Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Суб'єкти та зміст зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Як випливає з визначення ст. 1212 ЦК, кредитором у зобов'язанні з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є потерпілий, а боржником - набувач (особа, яка безпідставно набула або зберегла майно). Суб'єктами цього зобов'язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи і в певних випадках - держава або територіальна громада.

Змістом вказаного зобов'язання є право кредитора вимагати повернення безпідставно отриманого або збереженого майна або право вимагати відшкодування вартості такого майна в разі неможливості його повернення в натурі та обов'язок боржника повернути безпідставно отримане майно або відшкодувати його вартість.

За загальним правилом, набувач повинен повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У тих випадках, коли збагачення дістало вияв у збереженні, має бути повернене збережене майно (грошові кошти). Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна. Такий обов'язок покладається на набувача незалежно від того, чи була неможливість передачі майна в натурі наслідком об'єктивних обставин (подій) або наслідком дій набувача або третіх осіб. Разом з тим, якщо у загибелі майна є винним сам набувач, він до того ж є зобов'язаним відшкодувати потерпілому завдані збитки.

Розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка згодом може бути переглянута на момент прийняття судом рішення.

Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття такого майна (ст. 1214 ЦК). Тобто йдеться про доходи, які безпідставний набувач реально одержав або міг одержати. Це можуть бути проценти за користування грошовими коштами, плоди від набутого майна та інші доходи. Часовим проміжком для повернення доходів є час з моменту, коли набувач дізнався або мав дізнатися про незаконність набуття або збереження майна, до пред'явлення відповідної вимоги потерпілим.

За цей самий період безпідставний набувач несе відповідальність за допущене погіршення майна. Тобто фактично безпідставний набувач стає зобов'язаним відшкодувати власнику майна збитки, пов'язані з погіршенням стану майна.

У свою чергу, безпідставний набувач має право вимагати від власника майна відшкодування йому витрат на майно. У ст. і 214 ЦК йдеться саме про необхідні витрати, тобто витрати, без яких майно не могло бути збережено взагалі або значно зменшилася б його вартість (наприклад, витрати на годування тварини, на підтримку приміщення в належному стані тощо). Час, за який можуть бути відшкодовані витрати, дорівнює часу, протягом якого безпідставний набувач зобов'язаний повернути власнику майна отримані доходи. Тобто це період з моменту, коли безпідставний набувач дізнався або мав дізнатися про безпідставність володіння майном. Якщо набувач отримував доходи від майна та ніс певні витрати, при розрахунках з потерпілим може бути застосоване зарахування зустрічних однорідних вимог (витрат і доходів).

Якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період безпідставного використання таких грошових коштів набувач має сплатити проценти. Розмір і порядок сплати процентів визначається відповідно до положень ст. 536 ЦК. Остання не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору або закону. Тобто сторони зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави можуть укласти договір, в якому визначити розмір процентів. У разі недосягнення з цього приводу згоди розмір процентів за користування грошовими коштами може визначатися за правилами ст. 1048 ЦК (у розмірі облікової ставки НБУ).

Статтею 1215 ЦК України визначено перелік майна, яке, хоча і може бути набутим безпідставно, разом з тим не підлягає поверненню. До такого майна належать:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). До інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати, відносяться гонорари штатним працівникам газет, журналів, видавництв тощо, оплата відряджень та інші платежі, передбачені у розд. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5;

2) пенсії. Пенсією визнається щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого законодавством пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених законодавством (ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування");

3) допомоги (допомога по тимчасовій непрацездатності; допомога по вагітності та пологах; допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на поховання тощо);

4) стипендії. Стипендією (від лат. Stipendium - плата) є постійна грошова допомога, що виплачується учням, студентам, курсантам, аспірантам, ад'юнктам, клінічним ординаторам, докторантам навчальних закладів, а також постійна допомога, що виплачується видатним діячам науки, освіти, культури, фізичної культури і спорту, найбільш обдарованим молодим митцям, учасникам бойових дій;

5) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (параграф 2 гл. 82 ЦК);

6) аліменти, тобто утримання, яке у визначених законом або договором випадках надається одним членом сім'ї іншому, якщо останній не має власних коштів для існування;

7) інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування. Перелічені виплати не підлягають поверненню за умови, що особа, яка зробила такі виплати, здійснила їх, по-перше, добровільно, по-друге, за відсутності рахункової помилки з її боку і, по-третє, за відсутності недобросовісності з боку набувача. Тобто, якщо, наприклад, виплата стала наслідком якоїсь іншої помилки платника (помилки у документах тощо), вищеперелічені виплати поверненню не підлягають.

Не підлягає поверненню також інше майно, якщо це встановлено законом. Наприклад, якщо боржник виконав зобов'язання після закінчення строку позовної давності, таке виконання не підлягає поверненню в силу положень ст. 267 ЦК.

Частина 3 ст. 1212 ЦК визначає, що положення про безпідставне збагачення застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином (реституція);

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикація);

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Встановивши зазначені положення, законодавець на надав визначення характеру такого додаткового застосування. Як мають застосовуватися норми ст. 1212 ЦК до правовідносин із повернення виконаного за недійсним правочином або в разі витребування майна з чужого незаконного володіння: субсидіарно, альтернативно на вибір кредитора або завжди разом? І взагалі, як мають співвідноситися вимоги про повернення безпідставного збагачення з іншими інститутами (реституцією, віндикацією тощо), які підлягають окремому регулюванню на рівні ЦК?

Розмежовуючи вимоги про повернення безпідставно набутого або збереженого майна та віндикаційні вимоги, слід зазначити, що віндикація є речово-правовим способом захисту права власності, який визначається у ст. 387 ЦК таким чином: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним". Отже, ця вимога має речовий характер і може пред'являтися тільки, якщо особа заволоділа річчю, яка має індивідуальні ознаки і ця річ є в наявності у її незаконного володільця. Якщо ж у незаконне володіння потрапили родові речі, або якщо у володільця ця річ не збереглася (була їм продана, знищена тощо), віндикаційна вимога не може бути пред'явлена. У такому випадку захистити права власника речі можна за допомогою позову про повернення безпідставного збагачення. Така вимога, на відміну від віндикації, має зобов'язальний характер.

В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови, є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача. Віндикаційний позов пред'являється не тільки тоді, коли відповідач безоплатно отримує спірне майно, а й за відплатного його набуття. Тому на стороні відповідача майнової вигоди може і не бути. Для виникнення ж зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ця ознака є необхідною. Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави також слід відмежовувати від віндикацій-них позовів і за формою відшкодування, яка допускає компенсацію майнових втрат шляхом передачі правомочній особі речей, однорідних втраченим, або шляхом передачі їх грошового еквівалента.

У разі визнання правочину недійсним настають наслідки, передбачені ст. 216 ЦК, - кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами,, які існують на момент відшкодування. Отже, перш за все заінтересована особа має пред'явити позов про застосування реституції. Позов про повернення безпідставно набутого або утриманого може бути поданий в разі якщо сторона нікчемного правочину додатково отримала доходи від використання переданого їй за цим правочином майна, оскільки вимоги про реституцію цього не допускають.

Значні складності іноді викликає розмежування зобов'язань із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, та деліктних зобов'язань із завдання шкоди. Так, делікт є здебільшого протиправним діянням, і зобов'язання відшкодувати завдану шкоду виникає, як правило, за наявності вини заподіювача. У свою чергу, зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави часто є результатом дій потерпілого, в яких той, хто збагатився, не брав участі. Часто дії особи, яка отримала безпідставне збагачення, є правомірними або невинними.

Значна відмінність між цими зобов'язаннями полягає в обсягах відшкодувань. Так, у деліктних зобов'язаннях обсяг відшкодування (майнового або грошового) визначається розміром завданої потерпілому шкоди і не може його перевищувати. У свою чергу, при набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави обсяг відшкодування залежить не від розміру шкоди потерпілого, а віл розміру збагачення боржника.

Відшкодування шкоди є мірою цивільно-правової відповідальності, оскільки означає додаткові майнові втрати для боржника. Повернення безпідставного збагачення не може вважатися мірою відповідальності, оскільки при цьому боржник не втрачає нічого свого, а лише зобов'язується повернути набуте або збережене без достатньої правової підстави та доходи, які він від цього отримав.

Якщо вести мову про співвідношення вимог із безпідставного збагачення та вимог про повернення виконаного однією із сторін зобов'язання, слід зазначити, що в тих випадках, коли між сторонами існує договір і одна сторона виконала свої обов'язки, а інша їх не виконує, кредитор у передбачених законом або договором випадках вправі пред'явити вимогу про повернення виконаного. Така вимога буде грунтуватися на нормах договірного права. Разом з тим, якщо боржник отримав доходи від переданого йому майна (грошей), кредитор вправі вимагати повернення йому цих доходів як безпідставного збагачення. Норми про безпідставне збагачення можуть також застосовуватися в разі необхідності повернення помилково виконаного за договором, оскільки договірної підстави для такого виконання в даному випадку не існує.

Отже, можна дійти висновку, що вимога про повернення безпідставно набутого або збереженого майна може бути пред'явлена до боржника як разом з іншими вимогами, так і окремо в тому випадку, коли іншими способами права кредитора захистити неможливо.