Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Скасування та зміна заповіту

Стаття 1254 регламентує право заповідача на скасування та зміну заповіту.

Заповіт є особливим одностороннім правочином, який починає діяти лише після смерті заповідача. Однак до смерті заповідач вправі у будь-який час скасувати заповіт шляхом подання відповідної заяви нотаріусу.

При аналізі цієї статті слід враховувати, що частина спадщини може знаходитися у банку, зумовлюватися страховою виплатою, тому заповідач може спеціально обумовити питання щодо спадкування окремих частин спадщини.

Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Наприклад, першим заповітом було визначено, що автомобіль заповідається сину, Громову Сергію Ярославовичу, а будинок - дочці, Громовій Тетяні Ярославівні. Якщо в новому заповіті буде встановлено, що будинок заповідано дружині - Громовій Анастасії Петрівні, то дочка буде позбавлена права на спадкування, а заповіт щодо автомобіля залишиться чинним.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Частиною 3 ст. 1254 ЦК встановлено неможливість відновлення заповіту, який існував до посвідчення двох наступних. Тобто в разі посвідчення заповіту 01.01.2002 р., 01.01.2003 р. та 01.01.2004 р. відновити положення заповіту від 01.01.2002 р. неможливо, що вважається правильним заходом, який спрямовано на застереження можливої плутанини. У розглянутому випадку третім заповітом заповідач може позбавити дружину права на спадкування, але в цьому разі право його дочки на спадкування не буде відновлене. Заповідачу в такій ситуації пропонується заново висловити своє ставлення до спадкоємців. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, було визнано недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК. Положення ч. 4 ст. 1254 ЦК встановлює неможливість відновлення попередньо складеного заповіту в разі визнання останнього заповіту недійсним, крім двох випадків, коли:

o заповіт складено дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК);

o заповіт складено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Наведений перелік є вичерпним, а тому в разі визнання заповіту недійсним, крім випадків, коли існував раніше складений заповіт і недійсність заповіту встановлюється на підставі статей 225 і 231 ЦК, спадкування має здійснюватися за заповітом.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і у порядку, встановленому ЦК для посвідчення заповіту.

У ст. 1257 ЦК не наведено характерних рис скасування частини заповіту та внесення до нього змін, тому, апріорі, вважається:

o внесення змін відрізняється від скасування тим, що передбачає посилання на попередній заповіт як на основу, до якої вносяться зміни;

o внесення змін кардинально не повинно змінювати основу, до якої вони вносяться.

Наприклад, внесення змін до законодавчого акта триває доти, поки це можливо і доцільно. Хоча формально новий нормативний акт скасовує попередній, але він з ним пов'язаний хоча б за таким критерієм, як набрання чинності. Заповідач же при складанні нового заповіту вправі не зазначати про попередні заповіти, а тому вони не завжди пов'язані між собою змістом або будь-яким іншим логічним зв'язком. Саме тому, на наш погляд, законодавцем передбачено виділяти зміни і скасування частин заповіту. Наприклад, якщо заповідач хоче змінити розмір часток, які будуть успадковані двома з п'яти спадкоємців, доцільність зміни заповіту в цілому в цьому випадку сумнівна. Можна навести безліч й інших причин,: наприклад, заповідач хоче уточнити адресу проживання одного із спадкоємців або місце роботи, хоча такі відомості необов'язково зазначати в заповіті, але вони є необхідними для розшуку і повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини.

Процесуальний зміст внесення змін до заповіту та його скасування є подібним до умов, встановлених для його посвідчення, зокрема:

o особисте звернення до нотаріуса або уповноважених на посвідчення заповіту осіб;

o загальні вимоги до форми нового заповіту або заяви про скасування заповіту встановлено у ст. 1247 ЦК, а конкретні - у ст. 1248 ЦК та у Законі України "Про нотаріат".

Згідно з п. 170 Інструкції 2004 р. заповіт подружжя може бути скасовано кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя. Крім того, інформація про зміну або скасування заповіту повинна бути внесена до Спадкового реєстру.

На практиці виникають запитання, а як бути, коли заповіт посвідчується подружжям, а після Його посвідчення один із подружжя відмовляється від нього? Які дії нотаріуса у цьому випадку, та як він повинен діяти, адже він не може скасувати заповіт у цілому, тому треба на підставі заяви одного з подружжя про скасування заповіту в частині, яка його (одного з подружжя) стосується, зробити відмітку в Спадковому реєстрі, на примірниках самих заповітів, а саме: на тому, який є у заповідачів, та на примірнику, який зберігається у нотаріуса. Непростим у цьому контексті є питання щодо часткового скасування заповіту одним із подружжя, коли ними заповідано майно, що перебуває у спільній сумісній власності, тобто без виділу частки кожного. Яку відмітку (за змістом) повинен зробити нотаріус про часткове скасування такого заповіту одним із подружжя?

Вважаємо, що спірні питання мають розглядатися у судовому порядку, тому спір з приводу внесення змін до заповіту подружжя має вирішуватися судом, а не нотаріусом. Водночас, нотаріус має прийняти особисту заяву від одного з подружжя, але попередити його про вирішення спору в судовому порядку.