Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Поняття та підстави спадкування за законом

1. Поняття та підстави спадкування за законом

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна: спадкування за заповітом і спадкування за законом. Вживаючи термін "спадкування за законом", законодавець не протиставляє йому "спадкування за заповітом" як "незаконне спадкування". Оперуючи цією термінологію, законодавець акцентує увагу на підставах спадкування.

При спадкуванні за заповітом - підставою спадкування є заповіт і до спадкування закликаються ті особи, яких заповідач називає як спадкоємців. Громадяни не завжди використовують надані їм можливості приватної рекомендації персоніфікованих відносин щодо конкретної ситуації з метою попередження можливих конфліктів у сфері спадкових і шлюбно-сімейних відносин, покладаючи правове регулювання проблем в одній із найважливіших сфер свого життя на законодавця. Тому характерною ознакою спадкування за законом є втручання держави в приватну сферу.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. У цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі у числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Варто зазначити, що наявність заповіту не виключає і можливість спадкування за законом. По-перше, заповідано може бути не все майно, і тоді частина майна, яким спадкодавець не розпорядився, буде спадкуватися за законом. По-друге, один із призначених у заповіті спадкоємців може не прийняти спадщину, і тоді частка майна, яка йому заповідалася, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. По-третє, один із призначених у заповіті спадкоємців може відмовитися від спадщини, не визначаючи правонаступника. По-четверте, один із спадкоємців за заповітом може виявитися негідним і буде усунутий від спадщини.

По-п'яте, один із спадкоємців, якому була заповідана спадщина з умовою, може не виконати визначену заповідачем умову. По-шосте, заповіт у судовому порядку може бути визнано недійсним у частині, яка порушує права обов'язкових спадкоємців.

Спадкування за законом може бути і в "чистому вигляді", якщо всі спадкоємці за заповітом померли раніше спадкодавця; юридична особа, призначена спадкоємцем, ліквідована; всі спадкоємці відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунуті від спадкування як негідні, не виконали умов заповіту. Спадкування за законом має місце і тоді, коли заповіт визнано в судовому порядку недійсним.

Питання щодо того, якими критеріями має керуватися законодавець, визначаючи коло спадкоємців за законом, одне з найбільш спірних у цивілістичній літературі. Визначення кола осіб, які закликаються до спадкування за законом у випадках, коли спадкування за заповітом із фактичних чи юридичних причин неможливе, є головним змістом норм про спадкування за законом.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом?

Передусім, це особи, які за характером сімейно-побутових відносин були найближчими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіту, законодавець намагається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обгрунтовано вважає, що це мають бути найближчі до померлого особи.

Чинне цивільне законодавство передбачає такі підстави спадкування за законом: родинні відносини; відносини усиновлення (удочеріння); шлюб; сімейні відносини; перебування на утриманні.

Домінуючою ознакою, яка визначає спадкоємців за законом, є наявність родинних зв'язків осіб, які претендують на одержання спадщини, з померлим. Глибокий внутрішній зв'язок спадкових і сімейних правовідносин зумовлений економічними факторами: історично склався розвиток спочатку родового, а потім сімейного характеру права приватної власності. Черговість спадкоємців залежить від ступеня їх споріднення зі спадкодавцем: чим ближче ступінь споріднення, тим більше можливостей у родича спадкодавця стати його спадкоємцем. Водночас, законодавець повинен обмежити їх коло розумними обмеженнями.

Про доцільність обмеження кола спадкоємців при спадкуванні за родинними ознаками висловлювалися ще окремі дореволюційні російські цивілісти. Так, ще в дореволюційній літературі окремі фахівці наполягали на необхідності встановлення певної межі, за якою родичі вже не будуть братися до уваги, а спадщина переходитиме до держави, міста, громади, установи чи фонду, який має соціальну, освітянську чи філантропічну мету, тобто в тому чи іншому вигляді переходить суспільству, країні, народу'.

За ЦК УРСР 1963 року коло спадкоємців за законом обмежувалося родичами другого ступеня споріднення. В УРСР, як і в більшості республік колишнього СРСР, було передбачено дві черги спадкоємців. У чинному законодавстві України встановлено п'ять черг спадкоємців за законом.