Експериментальна психологія - Максименко С.Д. - Множинні вимірювання залежної змінної

До проведення експерименту інколи важко стверджувати, які саме підходи до вимірювання залежної змінної виявляться найбільш надійними і валідними. Тоді альтернативою може стати забезпечення вимірювання багатомірних змінних [68, с. 104, 106].

Цим методичним прийомом можна користуватися двома способами. Наприклад, в експериментах з модифікації поведінки можна вимірювати як частотність ворожих проявів з боку досліджуваних, так і частотність позитивних соціальних контактів (йдеться про модифікацію агресивної поведінки дітей методикою "заохочення-покарання"). У цьому випадку одна й та сама характеристика (частотність) вимірюється для різних видів поведінки.

На противагу цьому, можна здійснити вимірювання різних характеристик одного типу поведінки чи реакцій, які обрані як залежні змінні. Головним критерієм вибору того чи іншого підходу є його інформативність з точки зору можливості виявлення взаємозв'язку досліджуваних явищ.

На завершення розглянемо два із багатьох методологічних удосконалень щодо використання вимірів залежної змінної. Перше з них стосується усереднення даних вимірювань в експериментальних і контрольних умовах. Наприклад, якщо застосовується усереднення вимірів залежної змінної в умовах А і Б і здійснюється нормування даних відносно середньої для двох вибірок, розбіжності між даними є базою для встановлення значущості. При такому підході можлива нерівномірність відбору досліджуваних в експериментальну і контрольну групи нівелюється (за рахунок того, що розбіжності між групами встановлювалися з урахуванням між групової середньої величини кількісних показників залежної змінної [68, с. 106]. Проте слід враховувати, що подібне усереднення створює контрастні умови для демонстрації розбіжностей і його доцільно застосовувати, якщо досліджується ефект різних рівнів однієї незалежної змінної, а не абсолютно різні умови (скажімо, різні стратегії навчання) в експериментальній та контрольній групах.

В історії психології траплялися випадки, коли результати експерименту виявлялися спочатку статистично незначущими, а після перегляду процедури вимірювання залежної змінної — не значущими. Наприклад, американський дослідник Барик [71], вивчаючи ефективність запам'ятовування незмістовних складів (логотомів) при серійному запам'ятовуванні, пропонував досліджуваному запам'ятовувати склади в їх "правильній" послідовності і антиципувати появу кожного складу безпосередньо перед його презентацією. Залежною змінною була кількість спроб завчити склади, необхідні для правильної антиципації кожного з 16-ти складів, що пред'являлись у серії. Барик пред'являв той самий список своїм досліджуваним через 24 години після початкового запам'ятовування і підраховував кількість спроб, які знадобились для повторного процесу до рівня безпомилкового пригадування. Його процедура цього разу базувалася на виявленні того, на скільки менше спроб знадобилося для повторного запам'ятовування списку у порівнянні з початковим. Оскільки повторний процес потребував менше спроб, встановлювався відсотковий показник економії зусиль за формулою (ОL - RL) х 100 / ОL, де ОL і RL — кількість спроб відповідно при початковому і повторному запам'ятовуванні. Дослідник помітив, що традиційний метод вимірювання ефективності запам'ятовування (через кількість спроб, необхідних для 100-процентного пригадування) виявився ненадійним і несензитивним до маніпулювань різних незалежних змінних у дослідженнях вербального навчання (наприклад, ролі опосередковуючих стратегій при запам'ятовуванні і т. ін.). Він стверджував, що 100-процентний критерій запам'ятовування останніх двох чи одного складів, які попередньо (при початковому запам'ятовуванні) не пригадувалися правильно, виявлявся практично недосяжним. Саме завдяки труднощам запам'ятовування останніх декількох одиниць інформації кількість спроб, потрібних для початкового і наступного запам'ятовування на рівні 100-процетного критерію, мала тенденцію до нівелювання можливих розбіжностей в ефективності запам'ятовування, зумовлених маніпулюваннями незалежною змінною.

Отже, автор зробив висновок, що вимоги бездоганного (100- процентного) запам'ятовування заважали дослідженню ролі різних факторів у підвищенні ефективності процесу. У повторних експериментах він перевірив відсотковий приріст ефективності запам'ятовування (за розробленим ним підходом) і встановив, що приріст виявився максимальним для складів із середини списку (порядку 9 одиниць) і значно нижчим для списку в цілому чи, скажімо, для декількох складів на початку чи наприкінці списку. Таким чином, зміна методологічного підходу до процедури вимірювання залежної змінної вивела дослідження з тупикової ситуації. Коментуючи це спостереження, американські автори підручника з експериментальної психології [68, с. 110], на жаль, не демонструють очевидний зв'язок отриманих емпіричних даних з теоріями пам'яті, згідно з якими "ефект краю" пов'язують з виокремленням двох видів пам'яті — короткочасної і довготривалої.