Мислення виступає в ролі специфічної форми пізнавальної діяльності, що забезпечує опосередковане та узагальнене відображення суттєвих зв'язків і відношень дійсності у ході її аналізу та синтезу. Інакше кажучи, мислення дає нам знання про суттєві властивості, зв'язки та відношення об'єктивної реальності, воно здійснює перехід від „явища до сутності". Мислення розкриває закони та закономірності дійсності.
На відміну від відчуття та сприймання, тобто процесів безпосереднього чуттєвого відображення, мислення дає непряме, складно опосередковане відображення дійсності. І хоча мислення своїм єдиним джерелом має відчуття, воно переходить межі безпосереднього чуттєвого пізнання і дає змогу людині одержати знання про такі властивості, зв'язки та відношення, які не можуть бути сприйняті органами чуття.
Предмети відображаються у процесі мислення інакше, ніжу сприйманні: у мисленні ми не тільки виокремлюємо окремі частини предмета (що можливе і у сприйманні), але намагаємося зрозуміти, у яких відношеннях ці частини знаходяться одна з одною. Мислення дозволяє зазирнути в сутність явищ тільки одним шляхом — через відображення тих зв'язків і відношень, які є у даного явища з іншими явищами. Це відображення зв'язків і відношень неможливе, якщо ми не абстрагуємося від конкретних особливостей предмета і не станемо думати про нього в найзагальнішому вигляді. У процесі мислення конкретний образ предмета відходить на другий план.
Думка про предмет, явище приводить одночасно до двох наслідків: 1) відображення цього предмета, явища в його сутності, тобто в його взаємозв'язку і взаємозумовленості з іншими предметами, явищами; 2) до думки про цей предмет, явище взагалі, а не зокрема, не в певній конкретній формі.
Отже, процес мислення характеризується такими особливостями:
1. Опосередкованість. Це означає, що, встановлюючи зв'язки і відношення між речами, людина спирається не тільки на безпосередні відчуття і сприймання, але обов'язково надані минулого досвіду, який зберігається в пам'яті. Наприклад, якщо ми вранці бачимо, що дах сусіднього будинку мокрий, то робимо висновок, що вночі пройшов дощ.
2. Узагальненість. Людина спирається і на наявні в неї знання про загальні закони розвитку природи і суспільства. У процесі мислення людина використовує знання загальних положень, які склалися на підґрунті попереднього досвіду і в яких відображені найзагальніші зв'язки і закономірності навколишнього світу. Твердження „вулиці сохнуть після дощу" грунтується на знаннях про те, що вода випаровується під впливом тепла. Саме поняття причини і наслідку може виникнути тільки опосередковано, шляхом узагальнення численних фактів, що зберігаються в пам'яті, в яких виявлялися дані зв'язки між явищами. Але якщо це поняття виникло, то воно включається в подальшу роботу мислення.
3. Мислення виходить з „живого споглядання ", але не зводиться до нього. Мислення з'являється у процесі еволюції як інструмент подолання протиріч, які мають місце на етапі чуттєвого відображення. Які це протиріччя і як вони вирішуються в мисленні?
а) Вузькість просторово-часового діапазону відображення у відчутті та сприйманні: ми одержуємо за допомогою органів чуття інформацію про те, що є тут і тепер, що ми безпосередньо споглядаємо і можемо бачити, чути тощо. У мисленні просторово-часовий діапазон відображення суттєво розширюється: ми можемо думати про те, що було раніше і що може бути потім, ми можемо думати про безкінечно малі і безкінечно великі просторові величини. Цьому сприяє засвоєння культурно-історичного досвіду людини.
б) Злиття суб'єктивних і об'єктивних компонентів нашого знання у сприйманні, у якому дано сумарний результат взаємодії суб'єкта і об'єкта в множині протиріч. Наприклад, ми можемо сприйняти блискучу брошку як золоту. Завдяки мисленню виникає можливість корекції суб'єктивних вражень і виявлення прихованих об'єктивних властивостей предметів. Уданому випадку для того, щоб переконатися, що предмет дійсно золотий, капнемо на нього кислотою, тобто спробуємо виявити приховану властивість золота (не темніти під впливом кислоти). Ця властивість може виявитися тільки при взаємодії золота і кислоти. Результат цієї взаємодії відображається в думці, яка і дає нам можливість побачити істинні властивості предмета.
в) Попереднє протиріччя призводить до виникнення різного роду ілюзій, виникнення нестійкого випадкового знання, яке можливе на грунті чуттєвого відображення. Наприклад, маленька дитина дивиться на стакан з чаєм і ложкою і каже: „Навіщо купили криву ложку?" Ілюзія виникає за рахунок центрації, по-перше, на власних суб'єктивних станах (наприклад, дитина впевнена, що місяць рухається за нею); по-друге, на домінуючих очевидних ознаках ситуації.
При відповіді на запитання, яких фігур більше на таких малюнках: дитина 5 років відповість, що в першому випадку однакова кількість фігур, а в другому - кружечків більше, ніж трикутників, оскільки вони займають більше місця.
Думка забезпечує явище децентрації— абстрагування від своїх суб'єктивних станів і наочних вражень і фіксацію стійких закономірних залежностей. Така децентрація виникає вже в молодшому шкільному віці і є показником розвитку мислення.
4. Мислення — це завжди відображення зв'язків і відношень між предметами у словесній формі. Мислення і мова знаходяться в нерозривній єдності. Мова є безпосередньою дійсністю думки. Завдяки тому, що мислення протікає в словах, полегшуються процеси абстракції й узагальнення, оскільки слова — це подразники, які сигналізують про дійсність у найузагальненішій формі.
Ми вже говорили про те, що мислення носить опосередкований характер. Слово є засобом такого опосередкування. Тільки з появою слова стає можливим абстрагувати від об'єкта пізнання ту чи іншу властивість і зафіксувати уявлення про нього в слові. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Відома всім закономірність: чим глибша і ґрунтовніша думка, тим більш чітко і ясно вона виражається в слові. Бідність мови означає бідність думки, і навпаки — чим більш удосконалюється словесне формулювання думки, тим зрозуміліша сама думка. „Мислення вголос" полегшує в деяких людей розв'язання завдання. У слові, у формулюванні думки містяться передумови дискурсивного, міркуючого (тобто усвідомленого) мислення.
5. Мислення пов'язане з практичною діяльністю. У своїй сутності воно спирається на суспільну практику. Це не просте відображення, а відображення, яке відповідає завданням, що виникають у практичній діяльності людини, спрямованій на перебудову навколишнього світу. Мисленнєва діяльність, за О.М. Леонтьєвим, є прообразом практичної діяльності. Практична (предметна) дія є джерелом формування думки: чим більше дитина вміє робити руками, тим більше можливості для розвитку мислення. Предметна діяльність — сприятливе середовище для розвитку інтелекту.
5.4. Форми мислення
5.5. Мислення як процес розв'язання задач
5.6. Види мислення
5.7. Індивідуальні особливості мислення
5.8. Методи моделювання творчої діяльності та формування творчого мислення
Тема 6 МОВЛЕННЯ
6.1. Загальне поняття про мовлення
6.2. Історичний розвиток мовлення та його основні функції
6.3. Фізіологічні механізми мовлення