Загальна психологія: Хрестоматія - Скрипченко О.В. - Уява і творчість дітей

У свій час К. Чуковський писав, що для дітей вірші, поезія взагалі - не ласощі, а найбільш поживна, здорова, вітамінна їжа. Дитині, писав він у своїй книзі про дітей, ще немає і дванадцяти місяців, вона ще не володіє активною мовою, а подивіться, з яким задоволенням слухає вона безсмертні "Ладушки", "Сороку-ворону" та інші шедеври народної творчості.

Уже на першому році життя художнє слово робить свій вплив на малу дитину, яка ще не говорить.

До оволодіння активною мовою дитина може робити виразні рухи, які свідчать, що вона розуміє почуте. <...>

Дітей в ранньому віці часто лякають страшними фантастичними образами. В одній сім'ї дворічному Толику часто нагадували про бабая. Хлопчику казали, що бабай страшний, його слід боятися. Це негативно вплинуло на малюка. Він став часто лякатися, тремтів від незначного шуму. Отже, на дитину треба впливати обережно. Інакше фантастичний світ може паралізувати активність дитини, зробити її боязкою та нерішучою.

Уявні образи, які виникають на основі прочитаних книжок, бачених картинок, допомагають дитині розібратись в явищах дійсності, подіях, свідками яких вони стають.

При сприйманні оповідань, казок можна помітити дві протилежні тенденції Одна з них полягає в тому, що дитина намагається внести корективи в авторський текст, покарати несправедливих, захистити слабих і т. д. А друга тенденція, на нашу думку, більш значна, виявляється в тому, що казкові образи сходять зі сторінок книг у життя і допомагають дитині якось розібратись в життєвих незрозумілих ситуаціях, визначити для себе, де добро, а де зло. На цьому слід спинитись тому, що "переселення" казкових героїв дуже істотно впливає на дитяче світосприймання.

Порівняння реальних людей, предметів з героями книжок або порівняння казкових героїв з реальними - поширене явище. <...>

<,..> образи дійових осіб, які виникли у дитини після читання казок, оповідань, не зникають безслідно, а продовжують своє існування в її уяві І є істотною опорою в пізнавальній діяльності. Вони не тільки вступають між собою в певні взаємозв'язки, як в цьому переконує нас останній приклад, а відіграють життєво важливу функцію, стають еталоном, за допомогою якого дитина прагне розібратися в невідомому.

<...> Подібні тенденції виразно видно у дітей перед дошкільного, дошкільного і молодшого шкільного віку. Хто спостерігав їх, мав нагоду не раз переконатися в цьому. Боротьба проти несправедливості заповнює уяву дітей, що особливо яскраво проявляється в процесі сприймання ними казок, літературних, драматичних творів, опер тощо.

Діти усвідомлюють переживання інших і в першу чергу близьких людей, ровесників, навіть малознайомих. Вони чутливі до біди інших. Наприклад, своєрідна боротьба зі злом у малечі ґрунтується на уявленні болю козенят, яких переслідує вовк. Діти ставлять себе (за допомогою уяви) на місце іншого. Виникає співпереживання. Чим менша дитина, тим більше вона схильна сприймати гру на сцені як дійсність. <...>

Кіно, телевізор справляють сильне враження на дітей. Телевізійні передачі вони сприймають майже як реальні. Дворічний Толик, коли бачить море на екрані, біжить, бере свій гумовий круг І каже: "Хочу купатися". Одного разу, він дивився мультиплікат, і кадри, де маленькі ведмедики сплять у своїх ліжках, викликали у нього занепокоєння. Толик вирішив, що вони хворі. "Ведмедики бідненькі",- весь час з жалем промовляв хлопчик. Потім раптом підбіг до своїх іграшок, взяв доктора Айболіта і почав сунути його у телевізор. Мовляв, лікуй хворих.

Наші дані показують, що є діти, яким подобаються "страшні" казки, вони люблять слухати їх по кілька разів. Інші ж через свою сильну емоційну вразливість прагнуть уникнути значних переживань.

Діти часто не погоджуються з інтерпретацією автором поведінки героїв.

Книжки справляють сильніше враження на дітей, ніж на дорослих.

Коли М. Носова запитали, яку пошту він одержує від юних читачів, письменник відповів: "Пошта величезна, різноманітна. Дитина береться за написання листа лише в тому випадку, коли щось по-справжньому, глибоко зачіпає її душу. І якщо маленький читач просить сповістити про дальшу долю героїв книги "Тук-тук-тук!" або просить надіслати адресу Миколи Синіцина, з яким він хоче почати листуватися, то я розумію, що для нього це дуже важливо".

Вельми активно ставляться діти до театральних вистав, близько до серця беруть події, які відбуваються на сцені. їх непокоїть доля героїв. Якщо увага дорослих більше прикута до виконавця ролі, то дітей цікавить насамперед, що загрожує героєві, що з ним станеться в кінці.

На відміну від дошкільника, який просто протестує, висловлює невдоволення поганим кінцем, молодший школяр занепокоєний подальшою долею позитивного персонажа і докладно будує плани його врятування.

Не тільки дошкільники, а й молодші школярі і навіть старшокласники про улюблених героїв говорять так, ніби це реально існуючі люди, до яких можна звернутися за порадою, яким можна подзвонити по телефону чи написати листа. <...>

Уява дітей завжди включає більшою чи меншою мірою елементи творчості.

Дорослі часто ставляться поблажливо до дитячої творчості. За даними Чуковського, чотирирічний хлопчик вперше дізнався про мінливість всього існуючого, і в його душі виник протест проти цієї несправедливості, яка є ворожою одвічній потребі малих дітей в безмежному оптимізмі і щасті .<...>

Творчою активністю просякнута вся життєдіяльність дошкільника і, зокрема, його фантазування.

Прийнято вважати, що казки потрібні лише малим дітям. В. О. Сухомлинський у своїх працях розкрив значення казки для розвитку молодших школярів. Велике місце у виховній роботі Паалиської школи відводилося і відводиться казці. Казки складав В. 0. Сухомлинський, вчителі і під їх керівництвом самі діти. Вони зберігаються в школі в 45 переплетених томах. В них вміщені 7 тисяч кращих казок, написаних учнями початкових класів.

"Подив перед фантастикою, перед дивним переплетінням неймовірного й неможливого, дивного й незбагненного викликає у дитини жагуче прагнення до спілкування з товаришами, духовно зближує дітей. Дитині хочеться, щоб у фантастиці була правда, Саме подив перед правдою неймовірною, небезпечною пробуджує у дитини потребу в людині"2.

Казка особливо потрібна малюкам з уповільненими процесами мислення й дуже слабкою пам'яттю. Вони були б нещасними, знедоленими, вони втратили б віру в свої розумові сили й стали б недоучками, людьми з убогими, обмеженими інтересами, якби не казка. Казка, що народжується з уст учителя, ось тут, серед природи, - це для них яскравий промінь, що пробивається до найпотаємніших куточків їхньої пам'яті, краплина живодайної вологи, що падає на спраглу землю.

В. 0. Сухомлинський наводить приклади, коли деякі вихователі, що забули своє дитинство, намагаються принизити казку в очах дітей.

"Був колись у нас такий випадок: вчитель повів малюків-першокласників до лісу. Сіли діти на галявині... Відкрив учитель книгу й прочитав казку. Розповідалося в тій казці про те, що десь далеко, на високій горі, під голубим каменем народилась Біла Хмаринка. Маленька, мов голубенятко, з тоненькими крильцями. Прилетів вранці легенький вітерець, доторкнувся до крильця Білої Хмаринки й полетіла Хмаринка в небо.

Сидять малюки - не ворухнуться, слухають, затамувавши подих, загорілись вогники мрії в дитячих очах. Закінчено читання, вчитель говорить:

- Це казка. Насправді такого не буває. Хмаринка - не птах, у неї немає крил. І вітер не може приголубити Білу Хмаринку, як мовиться в казці. Хмаринка - це крапельки води. Як туман ранковий - знаєте? Сирий, неприємний.

Згасли дитячі очі...

Прийшла додому моя маленька дочка Оля. Плаче.

- Чому ти плачеш, Олю? Хто тебе скривдив?

! розповіла Оля про своє горе. Як радісно було їй, коли вона вірила, що Біла Хмаринка - це казкова пташка з тоненькими крильцями. А виявилось - немає ні гори, ні казкового голубого каменя, ні крилець, ні ласкавого вітерцю - є холодний, сирий туман. "Хай живе Біла Хмаринка з крильцями",- тихо сказала Оля й глянула мені у вічі з надією.

Я зрозумів, у чому справа. Потім я дізнався ще й про те, що з лісу діти йшли мовчазні й похмурі. Побачивши на дереві гніздо, діти кидали на нього грудки. Я розповів Олі свою казку про далеку гору, казковий голубий камінь і дівчинку Олю.

- Це правда? - з радістю і побоюванням запитала дівчинка. -Правда, Олю.

Дитяча радість зацвіла в очах, немов пролісок"3.

Отже, В. О. Сухомлинський не випадково звернувся до вихователів із словами: "Дорогий друже, вихователю. Не позбавляйте дитину щастя бачити світ, відбитий у чарівному дзеркалі казки".

Нерідко вихователів насторожує одухотворення природи дитиною.

Вони ставляться до казки, як до розваги, не розуміючи того, що діти пізнають світ також і на "крилах казки".

В. О. Сухомлинський і його колектив довели важливість казки-фантазії як засобу, що пробуджує творчість, допитливість. Вона особливо необхідна дітям із зниженою успішністю і відіграє значну роль у вихованні колективу. Як ми вже казали, в Павлиській школі діти 1-3-х класів не лише слухали казки, але й вчилися їх складати. Процес складання казок для деяких першокласників іноді тривав 2-3 місяці. І не дивно, що ті, хто давно закінчив цю школу, досі пам'ятають свою казку.

Фантазії дітей розкривають їх настрій, почуття, прагнення, духовні запити, їх погляди, звернені у майбутнє. <...>

Космічні відстані долаються нечуваними швидкостями міжпланетних ракет. В своїй уяві діти прискорюють технічний прогрес, і тому перельоти на Марс, Венеру, Юпітер, Сатурн здійснюються за кілька місяців, у декого за кілька днів, годин і навіть секунд. Ось один учень описав політ на Венеру, а в кінці зазначив: "Ми в недалекому майбутньому полетимо на Венеру, і буде прокладена повітряна траса Земля - Венера".<...>

Більшість дітей описали життя на інших планетах за аналогією із земним. В творах деяких учнів всі планети освоєні і між ними є зв'язки. Ось чому в казці Василя "На шляху до Марса" зустрічаються космічні мотоцикли, автобуси. Мотоцикли і автобуси зроблені зі скла (є таке скло, яке не замерзає). <...>

Отже, наші діти не сторонні спостерігачі привабливого майбутнього, а активні його будівники. Правда, поки що в своїй уяві їм до всього є діло. <.. .>

Так, дитяча фантазія допомагає вільно комбінувати знайоме і невідоме, пізнане і ще не пізнане.

Відомий англійський філософ Бертран Рассел сказав про ставлення дитини до своїх фантазій так: вона не розглядає свої мрії, як заміну реальності, а, навпаки, гаряче сподівається втілити їх в дійсність, коли прийде час...