Основи психології - Вітенко І.С. - Діяльність

Вагомий вплив в розвитку та становленні особистості відіграють установки, які вона набуває у процесі психічної діяльності.

Установкою в психології називається неусвідомлювана готовність, схильність певним чином сприйняти, зрозуміти, осмислити об'єкт або діяти з ним відповідно до минулого досвіду.

Установки сприйняття можуть формуватися на основі тотожності чи подібності істотних ознак предмета чи явища. Мислительні установки - в ході вирішення завдань за певним алгоритмом "на одне правило". Рухові установки - в ході багаторазових вправ, повторів. Роль установки в тому, що полегшується перехід особи від однієї завершеної дії до нової. Цей перехід нс потребує вольових зусиль (спонукання) і відбувається без участі свідомості.

Установка помічається особою, коли вона "нс спрацьовує", нова дія не починається через помилки сприйняття, зміни алгоритму мислительного завдання чи фізичну відсутність звичного предмета на місці (перемикача, потрібного інструмента).

Соціальні установки формуються впродовж життя під впливом культурного середовища, виховання, на підставі власного досвіду, а також прочитаного чи почутого людиною. Установки відносно різних фактів суспільного життя можуть бути позитивними й негативними, такими, що набувають характеру упередження.

Спрямованість особистості, її переконання, інтереси, потреби тісно пов'язані з іншими підструктурами особистості, такими як темперамент, характер, інтелект і здібності.

Психологічними дослідженнями в структурі установки виділено три складові (підструктури):

- когнітивна підструктура є образом того, що готова пізнати й сприйняти людина;

- емоційно-оцінювальна підструктура є комплекс симпатій і антипатій до об'єкта установки;

- поведінкова підструктура - це готовність певним чином діяти відносно об'єкта установки.

При помилці у когнітивній підструктурі - сприйманні несуттєвих, випадкових чи поверхових ознак явища, та при сильній дії емоційно-оцінювальної підструктури може виникнути соціальний стереотип. Проявляється у відстоюванні застарілих принципів та хибних цінностей.

У вітчизняній психології вивченням формування фіксованих установок, що визначають поведінку особи, займалися Д. Н. Узнадзе та його співробітники. Створена ними теорія стала класичною.

Діяльність

Розглядаючи особистість як об'єкт психологічного пізнання та носія свідомості, неможливо її відокремити від категорії діяльності. Особливість як носій свідомості в єдності з нею проявляється та формується в діяльності. Категорія "діяльність" визначається через людину як суб'єкта (особистість) і уточнюється специфічною якістю - "досягненням свідомо поставленої мети". Діяльність, як об'єкт психологічного пізнання, виступає у цілісній формі різних проявів, видів та структур. Вона розглядається у своєму філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку.

Розглядаючи діяльність в антигенестичному ракурсі, можна зазначити, що вже у найпростіших проявах біологічного життя спостерігаються фізіологічний та психічний типи функціонування організму, які проявляються в активності. Активність - це властивість, стан або схильність та диспозиція усіх живих організмів до дійового регулювання їхніх стосунків з оточенням. Прояви активності у тварин переважно полягають у задоволенні їхніх біологічних потреб та пристосуванні до умов середовища через зміни у будові і функціях власного організму. Людська активність виходить за межі біологічних потреб і охоплює активну регуляцію стосунків з оточуючим світом.

У людині існують два вади проявів активності: внутрішній (складання плану своїх дій у думках) та зовнішній (виконання того, що раніше було сплановано). Активність людини найчастіше спрямована на зміну середовища існування відповідно до власних потреб.

Діяльність - це важлива форма прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності, через яке встановлюється реальний зв'язок між людиною й світом і досягається свідомо поставлена ціль.

Діяльність - це свідома активність людини, що виявляється у системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Людська (людини як носія свідомості) діяльність знаходиться в прямолінійній залежності від розвитку суспільних відносин в людському суспільстві. У зв'язку з тим, що діяльність однієї людини тісно пов'язана з діяльністю інших, вона має суспільно-свідомий характер, чим різко відрізняється від інстинктивної діяльності тварин.

Діяльність обов'язково спрямована на якусь ціль, мету та детермінована мотивами і потребами. Наприклад, щоб задовольнити потребу в їжі, людина йде на роботу, мотивуючи свою дію тим, що за діяльність, проведену своєю працею, вона отримає кошти, на які зможе задовольнити свою потребу. В цьому виражається така риса діяльності, яка полягає в тому, що породжена потребою як джерелом активності, діяльність управляється свідомою метою як регулятором активності.

Діяльність можна визначити як специфічний вид людської активності, спрямований на пізнання і творче перетворення зовнішнього світу, включаючи самого себе та умови існування. Творчий характер людської діяльності проявляється в тому, що за її допомогою людина виходить за межі своєї "природної обмеженості". Історичний прогрес останніх десятків тисяч років зумовлений діяльністю людини, а не удосконаленням її біологічної природи.