Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - 3. Взаємозв'язок консультування, психотерапії і психокорекції

Широке впровадження психології у практику закономірна призводить до розвитку тих її галузей, що традиційно позначаються як методи психологічного впливу. Серед них одне з найважливіших місць безсумнівно належить психологічному консультуванню. Яка ж специфіка різних видів консультативної практики?

Вище вже мовилося про визначення психоконсультування як виду психологічної допомоги. Дійсно важко конкретно й чітко визначити цей вид діяльності або однозначно вказати сфери його застосування, оскільки слово "консультування" уже давно являє собою родове поняття для різних видів консультативної практики. Так, фактично в будь-якій сфері, у якій використовуються психологічні знання, тією чи іншою мірою застосовується консультування як одна з форм роботи. Воно містить у собі і профконсультування, і педагогічне, і промислове консультування, і консультування керівників, і багато, багато чого іншого.

Але, мабуть, найбільш широкою сферою застосування психологічного консультування на сьогоднішній день є допомога тим, хто звертається з приводу своїх сімейних і особистих проблем. Ця галузь містить у собі безліч окремих напрямків, серед яких можна вирізнити такі, як робота з подружніми парами, спільне консультування дітей і батьків, дошлюбне консультування, психологічна допомога тим, хто збирається розлучатися і т. д.

Отож у чому суть взаємозв'язку психоконсультування, психокорекції і психотерапії?

Психологічне консультування тісно пов'язане, а багато в чому безпосередньо переплітається з психологічною корекцією й психотерапією. Більше того, практикуючими психологами ці сфери часто поєднуються.

Психологічна корекція і психотерапія (поряд із психологічним консультуванням) є видами психологічної допомоги.

На відміну від психологічного консультування вони передбачають більш активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівні функціонування людини і, як правило, потребують більшого часу для здійснення.

Психологічна корекція являє собою тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію життєдіяльності.

Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання. У зв'язку з цим говорять про зміни радикалу чи екзистенціалу, що визначає особистість, про інтеграцію (3. Фрейд), індивідуацію (К. Г. Юнг), компенсацію (А. Адлер), персоналізацію, особистісне зростання (К. Роджерс), самоактуалізацію (А. Маслоу), посилення "Я" (біхевіоральна орієнтація) і т. ін.

Розглядаючи терміни "психотерапія" і "психологічна корекція", варто пам'ятати, що у психологічній та психологічно-педагогічній теорії і практиці вони часто вживаються як синоніми. Це пов'язане з тим, що поняття психотерапії у вітчизняній психології з'явилося порівняно недавно. Довгий час психотерапія розвивалась як галузь суто медичної допомоги. Щодо корекції, то, вийшовши з надр дефектології, згодом перейшовши у вікову й педагогічну психологію і активно використовуючись у роботі з дітьми (набувши оформлення як "психологічна корекція), цей термін вийшов за межі дитячої психології і став застосовуватись щодо дорослих при наданні їм психологічної допомоги.

Проникнення досягнень зарубіжної психології та ЇЇ понять у контекст нашої науки внесло певне непорозуміння в існуючу термінологію. Так, стосовно психологічної допомоги в поза медичному аспекті у вітчизняній психології частіше вживався термін "корекція", тоді як у зарубіжній - "психотерапія". Отож оскільки існують два терміни, спробуємо дослідити специфіку кожного з них і те спільне, що є між ними.

Там, де психолог працює не з аномальними особами, а з тими, чий онтогенетичний розвиток перебуває в межах норми і котрі потребують допомоги не в інтелектуальному, а в особистісному розвитку, розділення психотерапії та корекції значно ускладнюється. Розглянемо два принципових моменти: цілі та методи цих видів психологічної допомоги.

Мета психотерапії - створення умов для повноцінного становлення особистості, мета психологічної корекції - усунення недоліків у розвитку особистості.

Отже завдання психологічної корекції мають певну смислову відмінність, хоча можуть підпорядковуватися психотерапевтичній меті як більш загальній. Що ж до методів, то психологічна корекція на відміну від психотерапії не має своїх спеціальних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогіки, медицини.

Таким чином, психологічна корекція наближається до психотерапії і навіть збігається з нею, коли здійснення корекційного впливу допомагає реалізації психотерапевтичної мети, а також коли вона використовує виключно (або переважно) психотерапевтичні методи допомоги людині

Важливими ознаками психологічної корекції є дискретність і орієнтація на вікові норми. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів, про норми ціле утворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає контингент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик.

Завдання психологічної корекції формулюються залежно від свого адресату - дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми. Вони також визначаються змістом корекційної роботи:

o корекція розумового розвитку;

o корекція емоційного розвитку;

o корекція та профілактика невротичних станів, неврозів. Існують різні недоліки характеру, які підлягають психокорекції. Вони привертають увагу оточуючих і часто є предметом їхньої турботи.

Розглянемо типології вад особистісного розвитку людей, що перебувають у межах психологічної норми:

o підвищена збудливість, гнівливість;

o лякливість і хворобливі острахи; песимізм або перебільшена веселість;

o нестійкість, підвищена імпульсивність;

o конфліктність;

o упертість;

o байдужість;

o неохайність;

o брехливість;

o постійна жадоба насолод;

o надмірна активність чи пасивність;

o замкненість; хвороблива сором'язливість;

o схильність до крадіжки; негативізм;

o схильність до блукання; неуважність;

o деспотизм; надмірна безпорадність;

o жорстокість щодо тварин;

o зло втішність, знущання над оточуючими та ін.

Названі вади можуть бути відносно дискретними і стосуватися лише певних аспектів емоційно-вольової сфери чи мати більш тотальний характер і бути пов'язаними зі становленням акцентуації, провідних переживань, системи ставлень і ціннісних орієнтацій. Цей момент є важливим для діагностики і вибору видів психологічної допомоги особистості - корекції чи психотерапії, або корекції у межах психотерапії.

Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення психологічно-педагогічної корекційної програми, її виконання та аналіз її ефективності. У діагнозі (на основі психологічної діагностики з використанням тестів) фіксуються показники психічного розвитку, їх відповідність нормам, формулюється гіпотеза щодо причин відхилень.

Психологічний діагноз включає також формування прогнозу. Прогноз є передбаченням подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої.

Особливостями програми корекції є наявність суто психологічної та педагогічної частин. Психолог розробляє і здійснює психологічну частину. Педагогічну частину психолог може розробляти як самостійно, так і разом з батьками, соціальними працівниками, педагогами, родичами (залежно від того, хто буде працювати з дитиною).

Педагогічна частина виконується під постійним контролем психолога. Оскільки коригуючий вплив спрямований на певні конкретні характеристики, то показником ефективності виступають виміри цієї характеристики до і після корекції.

Наведемо приклад короткого запису етапів можливої психокорекційної роботи з важковиховуваним підлітком, що відстає у навчанні.

Діагноз: шкільна дезадаптація з вираженим відхиленням у розвитку мотиваційно-вольових процесів, у навчанні та поведінці в цілому. Рівень самоконтролю, імпульсивність поведінки відповідають нормам старшого дошкільного віку. Можливі причини - загострення індивідуальних особливостей характеру та регрес у самоконтролі в зв'язку з кризою підліткового віку І психотравму юними обставинами у сім'ї.

Прогноз: без спеціального втручання й допомоги хлопець через один-два роки вийде з-під впливу сім'ї та навчально-виховних закладів. За умови здійснення психокорекційної роботи підліток може відчутно підвищити рівень самоорганізації поведінки для нормалізації навчання упродовж року. Корекційна програма складається з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей клієнта, його соціально-психологічної ситуації вдома і в школі.

Основна мета - виправлення такої вади, характеру, як лінощі, посилення мотивації до навчання, допомога у соціальній адаптації в цілому. У програмі розробляються задачі трьох рівнів: задача-максимум - повернення хлопчика до школи, мінімум - продовження навчання в домашніх умовах, а також проміжний варіант - відвідування приватних навчальних закладів. Указуються етапи, відповідні їм терміни, завдання та напрямки роботи, ті, хто відповідає за ці види робіт (психолог, батьки, вчителі, соціальний працівник, гувернер тощо). Поетапно визначається ефективність психокорекційної програми.

Психологічне консультування як безпосередня робота з людьми спрямована на вирішення різного роду психологічних проблем, пов'язаних із труднощами в міжособистісних стосунках, у яких основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.

Відповідна форма бесіди активно використовується й у психокорекційній роботі, і в психотерапії. Але якщо консультування, орієнтоване насамперед на допомогу клієнтові в реорганізації його міжособистісних стосунків, то психокорекційний вплив орієнтований в основному на вирішення глибинних особистісних проблем людини, що покладені в основу більшості життєвих труднощів і конфліктів.

Спрямованість локусу скарги й готовність людини визначають і форму роботи під час психологічного консультування. Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові подивитися на свої проблеми і життєві складності зі сторони, продемонструвати й обговорити ті аспекти взаємин, які є джерелами труднощів, що зазвичай не усвідомлюються і не контролюються.

Організаційною основою такої форми впливу є насамперед зміна настанов клієнта щодо інших людей, так і на різні форми взаємодії з ними. У ході консультативної бесіди клієнт отримує змогу ширше поглянути на ситуацію, інакше оцінити свою роль у ній і відповідно до цього нового бачення змінити своє ставлення до того, що відбувається і своєї поведінки.

Пситерапевтичний вплив будується інакше. Скарги як такі відіграють незначну роль, оскільки вже на початкових етапах роботи вони поглиблюються й переформульовуються. У бесіді з фахівцем-психотерапевтом обговорюються не лише актуальні ситуації взаємин клієнта, але також минуле (події дитинства, юності), активно використовуються такі специфічні форми психічної продукції, як сни й асоціації.

Важлива риса психотерапії - особлива увага до взаємин між людиною, що звернулася за допомогою, і професіоналом, аналіз яких є одним із найважливіших засобів поглиблення й розширення можливостей впливу, тоді як у консультуванні подібні питання практично ніколи не обговорюються.

Аналіз глибинних засад психіки призводить до розуміння причин патогенних переживань і поведінки й у такий спосіб сприяє вирішенню особистісних проблем (Урсано Р., Зонненберг С, Лазар С, 1992).

Різна і тривалість цих видів психологічного впливу. Так, якщо психологічне консультування частіше буває короткотерміновим і лише інколи перевищує 5-6 зустрічей із клієнтом, то процес психотерапії триває незрівнянно довше й орієнтований на десятки, а то і сотні зустрічей упродовж декількох років.

Вищенаведені розмежування, пов'язані і з типами клієнтів. На прийомі в психолога-консультанта можна з рівною ймовірністю зустріти практично будь-яку людину незалежно від її психічного статусу, зайнятості, матеріальної забезпеченості, інтелектуального потенціалу і т. д., тоді як коло людей, чиї проблеми можуть вирішуватися в межах глибинної психокорекційної роботи, дещо обмежене. Ідеальний клієнт - це нормальний невротик, із високим рівнем розвитку рефлексії, здатний оплачувати часто дорогий і тривалий курс лікування, що має достатню для цього кількість часу й мотивацію.

Природно припустити, що за наявності певної кількості істотних відмінностей у цих двох формах впливу має розрізнятися і підготовка відповідних фахівців. Як уже було зазначено вище: основні вимоги до психолога-консультанта, на наш погляд, - це психологічний диплом, а також спеціальна підготовка в галузі теорії й практики психологічного консультування (робота під керівництвом супервізора), що може і не бути особливо тривалою. Вимог до фахівців із психотерапії значно більше, і вони містять у собі, поряд із теоретичною психологічною підготовкою і визначеними медичними знаннями, також тривалий досвід власної психотерапії й роботи під керівництвом досвідченого супервізора. Не випадково психотерапія історично тісно пов'язана з психіатрією, і серед психологів поряд із професіоналами-психологами не менш часто зустрічаються і психіатри, які, звичайно, також одержали спеціальну підготовку. Помітимо, що людина, яка звертається до психолога, за традицією називається не клієнтом, а пацієнтом. Повноцінну підготовку фахівця в цій ситуації можливо уявити без досвіду власної психотерапії, завдяки чому він може краще орієнтуватися в проблемах пацієнтів, більш повноцінно працювати, не боячись таких перешкод, як синдром згорання або комунікативного перевантаження, а також вільно використовувати такі засоби впливу, як перенесення і контрперенесення.

Розбіжності психотерапії і консультування - широка й багатогранна тема. Звичайно ж тут ми можемо намітити лише загальні лінії їхнього порівняння. Тим же, хто особливо зацікавився цим питанням, можна порадити почитати спеціальну літературу (Карвасарський Б. Д., 1985; Василюк Ф. Е., 1988).

"Людина з вулиці", що звертається до психолога за допомогою, особливо в нашій країні, у якій поки що не кожен навіть уявляє собі, що таке психологія в принципі, не завжди розуміє, якого саме плану допомога йому потрібна й у якій формі вона може бути надана. Часто очікування клієнтів неадекватні, не відповідають реальності життя й логіці взаємин (наприклад, як це почасти буває, клієнт починає вимагати зробити так, щоб хтось когось полюбив або розлюбив у результаті впливу психолога і т. д.). У зв'язку з цим часто найперше, що доводиться робити з клієнтом, - це пояснювати, у чому саме він може очікувати психологічну допомогу і яку. З цього погляду психологічне консультування, як таке, що орієнтоване насамперед на досягнення конкретної мети і не надто зобов'язуюче за типом впливу, часто служить своєрідною сходинкою, першим кроком до більш тривалої й глибокої психологічної роботи.

Буває, що, прийшовши до консультанта, людина вперше задумується над власною роллю у своїх життєвих невдачах і починає розуміти, що для того, щоб їй дійсно допомогли, однієї або навіть декількох зустрічей із психологом недостатньо. З цього не випливає, що вона одразу ж звернеться за серйознішою допомогою - це може статися не одразу або навіть ніколи не статися, але просте знання про те, що допомога в принципі їй може бути надана, буває дуже важливим.

Такий взаємозв'язок консультування і психотерапії - основа широких і багатогранних можливостей практичної психології, гарантія того, що кожний, хто звертається може знайти для себе те, що є найбільш підходящим для нього в даний момент.

Залежно від специфіки конкретної ситуації психологічної допомоги, застосовуються дві основні форми роботи: індивідуальна та групова. Індивідуальна робота застосовується у тих випадках, коли з особистісних, соціальних або суспільних причин (специфіка проблеми, наприклад, зрада, лихо; статус клієнта: надмірна сором'язливість та ін.) групова форма психологічної допомоги не видається можливою. Можна сказати, що індивідуальна форма роботи має перевагу в усіх тих випадках, коли характер проблематики вимагає не лише розвиткової та навчальної спрямованості, скільки втіхи та зживання, наближуючи психологічну допомогу до психологічного впливу. У вітчизняній традиції подібну практику все частіше називають "поза-медичною психотерапією".

Коли ж наголос робиться на розвитковий, навчальний або ж момент групової, соціальної підтримки, як, наприклад, у течії "анонімні алкоголіки" або в "рухові за актуалізацію людського потенціалу" (Human Potential Movement) у 70-ті роки в США, безсумнівна перевага на боці групової роботи. Сам факт спільного проживання емоційно насичених подій у групі - найважливіше джерело й фактор психологічної підтримки та особистісного розвитку.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які, в загальному вигляді, завдання надання психологічної допомоги?

2. Охарактеризуйте зв'язок і розбіжності психотерапії та консультування.

3. Що таке психологічна корекція?

4. Яке співвідношення термінів психологічна корекція" та психотерапія"?

5. У чому полягають завдання психологічної корекції?

6. Назвіть основні етапи психологічної корекції.

7. Опишіть, як складається психокорекційна програма, та знайдіть у літературі зразки таких програм.

Використана література

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию". Москва, 1995.

2. Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование.-Москва, 1993.

3. Атватер Н. Я вас слушаю... - Москва, 1988.

4. Бурменская Г. В., Карабанова О. А., Дидерс А. Г. Возрастно-психологическое консультирование. -Москва, 1990.

5. Васькоеская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. -Киев, 1996.

6. Горностай П. П., Васькоеская С. В. Теория н практика психологического консультирования: Проблемний подход. - Киев, 1995.

7. Журнал практикующего психолога. 1995. № 1.

8. Мей Р. Искусство психологического консультирования. - Москва, 1994.

9. Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. - Москва, 1993.

10. Основы возрастно-психологического консультирования / Под ред. А. Г. Лидерса. -Москва, 1991.

11. Основи консультативної психологи: Аналіз сучасних концепцій.-Київ, 1992.

12. Рабочая книга школьного психолога/Под ред. Й. В. Дубровиной. Москва, -1991.

13. Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. -Москва, 1989.

14. Скотт Дж. Г. Конфликты, пути их преодоления. -Киев, 1991.

15. Кочунас Р. Основы психологического консультирования. Пер. с литовского. М.: Академический проект. -1999. -240 с.

16. Цапкин В. Н. Единство и многообразие психотерапевтического опыта//Моск. психотерапевт - 1992. № 2.

17. Ейдемиллер 3. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. - Ленинград, 1990.