Психологія - Русинка Іван - 2.3. Етапи еволюції людського мозку

Уважно проаналізувавши принципи, на яких ґрунтується діяльність нашого мозку, цілком логічно буде перейти до розгляду "програмного забезпечення", того інструментарію, яким послуговується наш мозок для обробки й інтерпретації інформації та численних вражень, які потрапляють у його поле зору.

"Програмне забезпечення" - це все наше ментальне життя, наш ментальний архів, те, що проходило крізь наш мозок протягом усього нашого попереднього життя.

Саме від цього "програмного забезпечена" залежить те, що ми побачимо і чого не побачимо навколо себе, так само, як від програмного забезпечення вашого комп'ютера залежатиме те, що ви побачите або не побачите на його дисплеї.

Саме це "програмне забезпечення" бере найбезпосереднішу участь у побудові нами картини світу, нашої індивідуальної моделі реальності, основу якої становить наше світосприйняття, світобачення та світорозуміння; саме це програмне забезпечення є необхідною умовою еволюції особистості.

Ідея "програмного забезпечення", яку ми запропонуємо вашій увазі, базується на відкриттях видатного американського дослідника Т. Лірі, у подальшому розроблених й удосконалених його послідовниками P.A. Уїлсоном та Р. Ділтсом .

Отже, структуру програмного забезпечення, якою послуговується наш мозок у своїй діяльності, утворюють чотири основні частини.

1. Генетичні імперативи - Це абсолютно жорстко задані програми, або інстинкти.

Як стверджують представники соціобіології, кожна людина розвивається у напрямі культурної коеволюції, під чим слід розуміти спільний перебіг органічної та культурної еволюції, що взаємодіють. Основні елементи цієї коеволюції - гени і культура, що "тримають одне одного на прив'язі". Провідна роль, однак, відводиться саме генам, що як визначальний момент програмують природно-генетичні основи людської життєдіяльності, а культурний вплив лише виявляє та закріплює задані генетикою властивості поведінки й мислення людини (це явище отримало назву "генетичний детермінізм").

2. Імпринти - Більш або менш жорстко задані програми. Імпринт - це переконання або досвід, який формує особистість. Він, досвід, не обов'язково має бути травматичним. Це те, що відображається в особистості. Ці програми, які ми називаємо імпринтами, мозок генетично зобов'язаний приймати тільки у певні моменти свого розвитку, відомі в етології1 як точки імпринтної вразливості, коли ступінь податливості нашого організму, нашої психіки, їх чутливість до впливу найвищі й найбільш сприйнятливі.

Слід зазначити, що всі організми тварин і людей без винятку з'являються на світ з нахилом до імпринтної вразливості; одного разу встановлений, такий імпринт діє вже автоматично" як і будь-яка генетично жорстко задана програма. Він установлює обмеження, визначає параметри і периметри, в межах яких відбуваються подальше кондиціювання і навчання. Іншими словами, з моменту встановлення імпринту, психіка людини зумовлюється цим імпринтом, а це означає, що і розвиток особистості стає зумовленим, невільним.

Зазвичай імпринт виникає, а потім закріплюється випадковими обставинами. Під впливом таких обставин у людей імпринтуються, наприклад, хоробрість, допитливість, прагнення до дослідження; в інших людях навпаки - боязкість, замкнутість, страх непередбачуваного, неможливість здійснювати ризиковані вчинки, навіть тоді, коли вони обіцяють майже гарантований успіх. В імпринт також включається несвідоме рольове моделювання інших людей, значущих у певній ситуації. Якщо, наприклад, з дівчинкою в дитинстві грубо поводилася матір, то коли вона виросте, то так само грубо буде поводитися зі своїми дітьми, ненавидячи себе за це і не розуміючи, чому вона так робить. Отже, як видно з наведеного прикладу, наш ранній досвід не тільки впливає на наші почуття, а й створює глибинні рольові моделі стосунків.

Однак генетика й імпринти - це ще не все "програмне забезпечення", за допомогою якого ми створюємо своє "Я", свою індивідуальну модель реальності. На них накладаються кондиціювання й навчання.

3. Кондиціювання. На відміну від імпринтування, за якого єдиного переживання досить для встановлення постійних нейронних зв'язків (детально про встановлення нейронних зв'язків у головному мозку див. підрозд. 4.4), кондиціювання потребує багатократних повторень одного і того самого переживання і при цьому не встановлюється назавжди. Кондиціювання - це програми, які накладаються на імпринти. Вони задані менш жорстко і досить легко змінюються контр кондиціюванням

4. Навчання. Як і кондиціювання, навчання потребує багатократного повторення. Але, крім того, воно вимагає також мотивації. Тому навчання відіграє менш важливу роль у людському сприйнятті та формуванні переконань, ніж генетика й імпринти.

Імпринти - невід'ємна частина людської індивідуальності. До появи першого імпринту свідомість дитини є необумовленою; як тільки утвориться перший імпринт, із її свідомості починає формуватися певна структура. У подальшому розум, який продовжує рости і розвиватися, стає "бранцем" цієї структури (тобто народженого імпринту). Він ототожнюється з цією структурою, у певному розумінні стає нею.

Американський вчений Леонард Орр зауважив, що людський мозок поводиться так, ніби складається з двох частин: Такого, що думає, і Такого, що доводить.

Хоч би що думав Такий, що думає, Такий, що доводить, це доведе. Ось типовий приклад: якщо Такий, що думає, думає, що Сонце обертається навколо Землі, Такий, що доводить, прислужливо організує сприйняття так, щоб воно відповідало цій ідеї; якщо Такий, що думає, передумає і вирішить, що Земля обертається навколо Сонця, Такий, що доводить, організує свідчення по-новому.

Якщо Такий, що думає, думає достатньо пристрасно, Такий, що доводить, доведе цю думку так послідовно, що вам уже ніколи не вдасться переконати цю людину в чомусь іншому, навіть коли її переконання базуються на химерних або явно безглуздих ідеях.

Іншими словами, яке б переконання не сформував для себе Такий, що думає, Такий, що доводить, завжди наведе нові свідчення, які б доводили правильність його улюблених переконань.

Все сказане повною мірою стосується встановлення і закріплення такого провідного імпринту, як ставлення людини до світу в цілому та інших людей зокрема.

Якщо, наприклад, світ у цілому і люди зокрема під впливом певних подій імпринтуються як небезпечні, недружні, якщо життя взагалі сприймається людиною як ворог, від якого треба захищатися і в будь-який спосіб перемогти його, Такий, що доводить, усе життя буде налаштовувати сприйняття людини на максимальну відповідність її свідомості саме цій карті (моделі, баченню) світу.

Кондиціювання і навчання вбудовують додаткові зв'язки в базову структуру імпринтованого програмного забезпечення. Структура цієї мозкової сітки в цілому і утворює нашу карту світу. Це те, що думає наш Такий, що думає. Такий, що доводить, механічно втискує всі сигнали, що надходять, у межі цієї карти (моделі реальності).

Водночас у кожного з нас у цьому аспекті є вибір: ми можемо і надалі жити в тунелі реальності, куди нас увігнали наші роботичні імпринти; іронія і трагедія людського життя у тому, що ніхто з людей і не підозрює про те, що він робот. Або ми захочемо вирватися з пастки своїх імпринтів, куди нас заманили з огляду на нашу необачність випадкові обставини, і створити свій незалежний індивідуальний тунель реальності, більш просторий, більш цікавий, вільний від будь-яких непотрібних обмежень, більш сексуальний, більш оптимістичний і в цілому менш нудний тунель реальності, ніж усі попередні.

Кожен такий тунель реальності, створений окремою людиною, становить зріз її особистісної історії. Кожен такий тунель реальності так само персоналізований, як музика Бетховена, картини Ван Гога, романи Достоєвського, філософія дзен-буддизму. Кожен із цих творів мистецтва, світоглядних концепцій тощо становить реальність для того, хто його створив.

Таке велике розмаїття людей з їх унікальними моделями реальності може бути величезною еволюційною силою, оскільки у нас з'явиться можливість вчитися у особистостей, імпринти і навчання яких дадуть можливість нам бачити, чути, відчувати такі речі, які ми самі раніше були навчені не бачити, не чути і не відчувати.

Тільки внаслідок нашої звичної передчасної впевненості ми досить рідко використовуємо цю чудову можливість еволюціонувати у своєму розвиткові.

Натомість, зустрічаючи людину з іншою фразеологією, тобто з іншим баченням реальності, ми просто навішуємо на неї ярлик "божевільної", "злої", "тупої", такої, яка не здатна зрозуміти, тощо. Більше того, значну частину часу ми приділяємо збиранню "доказів" того, що кожен, хто не поділяє наші тунелі реальності, має серйозні ментальні або моральні пороки.

У свою чергу, знання того, як і на основі яких принципів формуються реальності інших людей, могло б сприяти послабленню догматизму, нетерпимості, ворожості та посиленню відкритості, дружелюбності, прагненню до навчання і розвитку свого "Я".

Всі імпринти, яких людина набуває протягом попереднього життя, характеризуються певною послідовністю й утворюють еволюційну модель її розвитку.

Ця послідовність чимось нагадує ієрархію потреб Маслоу (див. розд. 3), але водночас має деякі важливі відмінності. Вона охоплює такі стадії.

1. Перша стадія цього еволюційного процесу включає імпринти на рівні біологічного інтелекту, пов'язаного з біовиживанням. Контур біовиживання поділяє вияви навколишнього світу тільки на два види: те, що для мене добре (корисно), і те, що для мене погано (небезпечно). На цій стадії система відповідає за пошук Безпечного Місця й уникнення Небезпечного і Ворожого, або всього того, що з цим асоціюється. У традиційному суспільстві належність до "племені", тобто певного соціуму, була гарантом біобезпеки, а вигнання - жахом і смертельною загрозою. У сучасному суспільстві такою біобезпекою є володіння грошима, а жахом - позбавлення їх.

На цьому етапі у людей виникає імпринт на зразок "мамо, забери мене додому", або протилежний, який підштовхує до пошуку і вивчення нового, імпринт на зразок "подивись, що там за горизонтом". Подальше навчання буде пропускатися крізь призму цих імпринтів. Саме в цій системі формуються два основних сценарії - "Невдахи", який змушує людину уникати відповідальності у дорослому віці, і "Переможця", здатного брати відповідальність як за себе, так і за інших.

Ключові події цього імпринтного періоду жорстко визначають те, якою мірою ми сьогодні виявляємо: неспокій або впевненість у собі; укоріненість або пристрасть досліджувати; залежність або незалежність.

2. Другий етап еволюції включає еволюційні імпринти, які позначаються поняттям "емоційно-територіальний контур". Він відповідає за територіальні правила, ієрархію в зграї і ритуали домінування або підкорення: поділяє все на дві частини - те, що сильніше за мене (вище в ієрархії зграї), і те, що слабкіше за мене (нижче ієрархії). Ті, хто перебуває нижче в ієрархії зграї, завжди будуть шанувати тих, хто є вищим за них в ієрархії і завжди знайдуть причину переслідувати або хоча б дзьобати тих, чий статус нижчий.

До кого я належу? 8 ким я пов'язаний? Яка моя територія? Це питання, які ставить перед собою особистість на цьому рівні.

Ті, у кого в цій системі наявний імпринт домінування, все життя прагнуть до влади; ті, які мають імпринт покірності, тяжіють до перших і мають потребу в їх керівництві. Більшість людей перебувають між цими крайнощами, приймаючи мазохістську позицію стосовно тих, хто є "нагорі", і садистську позицію стосовно тих обраних жертв, які за визначенням перебувають "внизу".

Більшість ролей, які ми неусвідомлено виконуємо протягом усього життя, теж імпринтуються на цьому етапі нашого розвитку. Залежно від подій у навколишньому світі, що відбуваються в точках імпринтної вразливості, цей контур визначить або сильну домінуючу роль, або слабку, залежну роль у стаї (сім'ї). Вони відображають особистісний склад Вищого і Нижчого Щеняти (за термінологією Т. Лірі). Емоційно-територіальний контур - це усвідомлення свого статусу в стаї. Вище Щеня (Альфа-самець) - це той, хто має високий статус в ієрархії групи, відповідно - Нижче Щеня (Замірок) - той, хто має низький статус. Як водиться, Альфа-самці - це ті, хто їсть першими, а "заміркам" дістаються залишки.

Отже, низький статус тварини або людини, колись імпринтований, у подальшому функціонуватиме автоматично і буде здаватися його носію абсолютно "нормальним". Більше того, людина з імпринтом "Нижчого" в цій системі відчуватиме велику незручність, занепокоєння і злість, якщо обставини раптом зроблять її "Господарем становища", тією самою мірою автоматично, як людина з імпринтом "Господар становища" відчуватиме незручність, занепокоєння і злість, опинившись у становищі "Нижчого".

Навіть у звичайній буденній ситуації, коли людина заходить у кімнату, то те, що вона там побачить і сприйме, залежатиме насамперед від її набутих імпринтів, наприклад" вона може бачити речі під кутом зору "розумного" Вищого Щеняти або "тупого" Нижчого Щеняти.

На цьому етапі наш тунель реальності набуває другого дихання, коли ми почали дізнаватися, над ким можемо домінувати, хто може домінувати над нами, над ким можна домінувати (емоційно залякувати) в одні моменти і не можна - в інші. Він визначає такі риси: підкорення; впевненість у собі або сумнів; сильне або слабке его; високий статус або низький статус у зграї; віддавання наказів або дотримання їх.

3. Третій етап еволюційного процесу включає розвиток розумових імпринтів й умовно позначається поняттям семантичний контур, який обробляє й "упаковує" довкілля, класифікуючи все відповідно до локального (індивідуального) тунелю реальності, який склався в особистості. Його функціями є винахід, вираховування, передбачення і передання сигналу майбутнім поколінням.

Головні питання, які виникають в особистості на цьому етапі, такі. Чи розумний "Я"? Чи вмію писати? Чи здібний "Я", і в чому мої здібності відображаються? Цей контур створює карту світу; такими картами можуть бути художні картини, певні проекти, концепції, теорії, романи, вірші, музика тощо.

На цьому етапі особистість імпринтує в собі індивідуальний стиль мислення. Тут також набуваються спритність або незграбність розуму, "живий" або "тупий" Розум, вільне або невиразне мовлення.

Третій контур завжди стримувався й обмежувався правилами, законами, заборонами табу; він, якщо надати йому свободу, веде спіраллю, спрямованою догори. Така спіраль характеризує культуру, вільну від догматизму і табу. Така свобода і до сьогодні є лише відносною, позаяк багато табу приховані на підсвідомому рівні під видом "здорового глузду" або "пристойностей" і т. ін. Кожний, хто насмілиться засумніватися в них, за визначенням є "єретиком", "зрадником", "безвідповідальним психом".

4. Четверта стадія включає соціальні імпринти і позначається поняттям моральний соціосексуальний контур. Цей контур імпринтується першим досвідом у період статевого дозрівання і кондиціонується певними соціальними табу. Він відповідає за сексуальну насолоду, продовження роду, дорослу батьківську особистість (за термінологією Е. Берна; див. підрозд. 8.6.), виховання нащадків, а також визначає правила "морального" й "аморального". "Я", або "его", в цій системі легко навчається дорослих Правил Гри (цивілізованих норм, етики) за умови, що сексуальний імпринт не має сильних негативних компонентів або "спотворені" дорослі Правила Гри не стають на своє місце, і в результаті формується або особистість поза законом (ґвалтівник), або проповідник, який потайки страждає на певні сексуальні збочення.

Соціостатевий контур активізується й імпринтується в юнацькі роки. Імпринтна вразливість у цей момент надзвичайно велика, а тому перші сексуальні сигнали, які "запускають" юнацьку нервову систему, запам'ятовуються на все життя і до самої смерті визначають сексуальну реальність особистості.

На цьому етапі імпринтується "доросла особистість": ми стаємо або "моральними" або "аморальними"; "добропорядними" громадянинами або вигнанцями; "батьками" або анархістами.

Треба зазначити, що майже всі та майже всюди займаються тим, що приховують свою істинну сексуальну подобу і про людське око відіграють певну сексуальну роль (як й інші соціальні ролі), санкціоновану (дозволену) суспільною думкою і соціальними інституціями.

Чому більшість табу і догм, що регулюють стосунки між людьми на цьому рівні, приховані на несвідомому рівні, спрямовані проти сексуального самовизначення й самоактуалізації? Мабуть, тому, що табу і "мораль" - це спроби суспільства керувати цим процесом й у такий спосіб контролювати поведінку людей.

У цьому аспекті цікаво було б згадати традиції деяких "примітивних" народів, які в період імпринтної вразливості намагаються оточити підростаюче покоління свого племені певними ритуалами, випробуваннями, "обрядами посвяти", спеціально розробленими для імпринтування рис характеру, моделі поведінки й сексуального сценарію, які відповідають, з одного боку, індивідуальним особливостям людини, а з іншого - певним параметрам, необхідним для того, щоб вона плавно і безболісно влилася в соціальне мікросередовище і почувалася там у "всеозброєнні".

5. На п'ятій стадії починають активно розвиватися естетичні імпринти. Саме тут ви починаєте усвідомлювати істинну міру речей і нарешті, набуваєте здатності сприймати і поціновувати красу і форму. Що таке прекрасне? Що воно для мене означає? Що надає мені справжнє задоволення? Ось питання, які виникають у людини на цій стадії.

6. І, нарешті, наступна стадія, коли ви розвиваєте імпринти, які можна назвати духовними. Духовні імпринти, або інакше, імпринти на рівні ідентичності, - це коли ви повертаєтесь назад і починаєте звертати своє знання на всі попередні стадії. Завдяки чому я такий, який є? Які шляхи мого подальшого самовдосконалення? Це ті ключові питання, які ставить перед собою кожна людина на цій стадії.

Особливістю описаного вище еволюційного процесу розвитку особистості є те, що якщо, наприклад, на одній зі стадій наявний негативний імпринт, то перехід на наступний рівень буде утруднений. Міцність ланцюга визначається його найслабкішою ланкою. І якщо певна система (а людина - надскладна система) відчуватиме на собі вплив ззовні, то вона регресуватиме до цієї, тобто найслабшої, стадії, бо в ній залишилися незавершені справи.

Отже, незалежно від віку людини, коли, наприклад, виникає справжня небезпека - загроза життю, а не статусу особистості, то вона, особистість, стискується в примітивне "Я" біовиживання; тоді вся інша ментальна активність припиняється: всі контури відключаються, поки не буде вирішена - реалістично або символічно, проблема - біовиживання (за термінологією А. Маслоу, потреба в безпеці - див. розд. 3).

У всіх інших випадках, який би контур не домінував у певний момент у діяльності людини, він завжди виявляється як "его", або "Я". Ситуативно ця система діє так, що якщо один контур, тобто одне "Я", домінує, ви на диво повністю забуваєте інші "Я" і дієте так, ніби ваш головний мозок має доступ тільки до інформаційних банків "Я", що домінує в певний момент часу. Тобто вашим "Я" в будь-який момент часу є контур, який домінує у вас саме в цей момент (детально див. пі дрозд. 4.1).

Якщо, наприклад, ви відчуваєте статевий потяг до когось, то переходите до четвертого контуру і він буде вашим "Я" аж до оргастичного задоволення цього потягу (або безнадійного розчарування). Але якщо навести на вас пістолет, ви перейдете до першого контуру і він буде вашим "Я" на цей момент.

За великим рахунком наше "Я" (або те, що цим поняттям позначається) є не що інше, як об'єкт, що постійно дрейфує між імпринтами різних контурів, які людина встигла набути і закріпити у своєму внутрішньому світі на глибинному рівні (рівень несвідомого).

В аспекті сказаного стає цілком очевидно, що говорити про людину як про єдину цілісну особистість - як мінімум некоректно; те "Я", що домінує в певний момент, є не більш реальним, ніж ті приховані наші "Я", які можуть виявитися у будь-який момент під впливом тих чи інших ситуацій, в яких ми опиняємося, або під впливом тих імпульсів, нездоланних бажань і мотивів, які надходять із глибин нашого внутрішнього "Я".

Підсумовуючи, необхідно сказати таке.

Всі ми від народження генетично підготовлені до вивчення будь-якої мови, набуття будь-яких навичок, виконання будь-якої сексуальної ролі. Однак через дуже короткий термін дитина, яка живе всередині нас, починає механічно, роботично сприймати обмеження свого культурного і соціального середовища, йти за ними, відтворювати їх.

Оскільки функція нашої нервової системи полягає в тому, щоб вибирати, звужувати, фокусувати, то кожен із нас намагається вибирати з нескінченності можливостей ті біологічні імпринти, які визначають тактики і стратегії, що забезпечують виживання в одному певному місці, статус в одному певному "племені" (соціумі). Те, як я сприймаю "мене" і "мій світ", залежить від ступеня імпринтованості моїх контурів.

У цьому процесі кожен із нас платить дуже дорого. Виживання і підтримання певного набутого статусу, який насправді виконує для нас функцію захисного механізму, даються ціною втрати нескінченних можливостей необумовленої свідомості. Людина, яка перебуває в такому соціальному тунелі реальності (переважно вимушено, під тиском офіційних інституцій), є лише дрібним фрагментом потенціалу, закладеного в мільярдах клітин її мозку. Отже, коли ми залишаємося у підпорядкуванні стародавніх контурів (тобто з першого по четвертий), то мало чим відрізняємося від комах. Так само, як комахи з покоління в покоління повторюють свої чотирьохетапні програми (яйце, личинка, лялечка, доросла особина), ми повторюємо наші чотирьохетапні цикли. Стародавні контури генетично консервативні; вони забезпечують виживання і продовження роду, не більше того. Майбутнє еволюції людини - у вищих контурах.

Як "піднятися" у вищі контури і випрямитися на весь зріст, на всю могутність свого мозку? Ось проблема, над якою людина мусить добре замислитися.

Починати треба з пробудження. Істинна мета всіх релігій і філософій - досягнення Пробудженої Свідомості (детальніше див. підрозд. 4.2).

У нашій термінології пробудження означає виправлення програми, яка змушує нас діяти і сприймати світ як погано зібрані роботи. Пробудившись, ми змогли б побачити зовсім інший світ.

Треба вийти за межі наших вузьких тунелей реальності, яка складається з відсталих сприймань і концептуалізацій та створити набагато просторіший світ, ніж той, на життя в якому ми запрограмовані.

Фактично за системою контурів Т. Лірі легко можна розгледіти нову філософську парадигму, в основі якої - намагання подивитися на світ по-іншому.

Коли відбувається зсув парадигми1, тобто коли ми починаємо бачити речі по-новому, весь світ переробляється заново. Наш організм ніби перебудовується для кидка вгору або вперед, у невідоме, до вищого порядку бачення світу.

Треба зазначити, що перехід на вищий рівень функціонування або до вищого нейроконтуру часто супроводжується значним неспокоєм або потрясіннями в особистому житті. Однак ця нестабільність, насправді, є способом, за допомогою якого кожний живий організм - людина, суспільство ніби "струшує" себе подібними конвульсіями для переходу до нових, вищих рівнів розвитку.

У 1977 р. І. Пригожий став лауреатом Нобелівської премії з фізичної хімії. Згідно з його теорією, кожна організована система перебуває в динамічному напруженні між хаосом та інформацією. Чим складніша система (а людська психіка - надзвичайно складна система), тим вища її нестійкість. Однак нестабільність - це не завжди погано: насправді вона абсолютно необхідна для виникнення еволюції. Спільноти комах, наприклад, високостабільні, однак саме з цієї причини за декілька мільйонів років вони абсолютно не еволюціонували. Людським спільнотам властива висока нестійкість, але саме завдяки цьому вони постійно перебувають у процесі еволюції. І. Пригожий довів еволюційне значення нестійкості за допомогою ним самим створеної концепції "дисипативної структури". Така структура має високий рівень складності й, з огляду на це, високу нестійкість. Чим вона складніша, тим вища її нестійкість; чим вища її нестійкість, тим вища ймовірність виникнення в ній змін, тобто розвитку.

Всі дисапативні структури постійно коливаються між саморуйнуванням і реорганізацією на вищому рівні інформації (сполучності). Тому виклади Пригожина вельми оптимістичні: наш людський світ настільки багатий інформацією, зв'язаний (тобто добре складений, логічно злагоджений), що майже неминуче має "перейти" до ще більшої зв'язності, а не до хаосу і саморуйнування.

Теорія Пригожина є математичним доказом інтуїтивного переконання у тому, що більшість симптомів розвалу (як нам іноді здається) насправді є провісниками прориву.

Отже, можна констатувати, що після такого прориву і починається справжня робота, складний, тривалий, але надзвичайно цікавий процес особистісного самовибудовування відповідно до програми1, яку ми склали собі самі, програми, яка відображає наші глибинні інтереси та сприяє реалізації наших можливостей.

Все викладене і висвітлюється в наступних розділах нашого підручника.