Психологія - Русинка Іван - Розділ 3. Основні теорії особистості

А, втім, усі теорії варті одна одної. Є серед них і така, згідно з якою кожному віддячиться за його вірою. Тож нехай це справдиться,

М. Булгаков

З усіх проблем, з якими стикалося людство в процесі своєї історії, мабуть, найбільш заплутаною є загадка самої людини. В яких різноманітних напрямах велися пошуки, яку численну кількість концепцій було висунуто, але чітка і точна відповідь дотепер вислизає від нас.

Людина - це таємниця, і якщо будеш Ті розгадувати, то не кажи, що даремно згаяв час; я цю загадку все життя розгадую, бо хочу бути людиною.

Ф. Достоєвський

На сьогодні не сформувалося загальноприйнятої думки про те, який підхід необхідно застосувати психологам до вивчення особистості.

Традиційна парадигма, що склалася останнім часом, ігнорує накопичені уявлення про унікальність, складність і неоднозначність людської натури. Вона створила вельми негативний образ людини, визначивши її як біологічну машину, яка приводиться в дію інстинктивними імпульсами, образ, в якому немає істинного визнання вищих цінностей людини, таких як духовна пробудженість, почуття любові, естетичні потреби або почуття справедливості. Індивідуалізм, егоїстичність, конкуренція і принцип "виживає найбільш пристосований", що втілені в образі сучасної людини, визнаються природними і, по суті, здоровими тенденціями; вони ніби утворюють вісь, навколо якої обертається людство, що унеможливлює його твердий поступ до духовних звершень.

Ставлення людини як до засобу, проникнення упредметненого знецінення людини у всі пори життя і в самі основи людського мислення - ось реальна характеристика морального стану суспільства.

У свідомості людей домінує дефіціентна орієнтація, коли об'єкти розглядаються тільки в аспекті задоволення потреб, найсильніші з яких - ті, які обслуговують егоїстичні схильності людини; саме вони зазвичай і визначають її мислення і сприйняття, так що людина усвідомлює тільки ті аспекти середовища, які мають стосунок до задоволення цих потреб.

Не можна сказати, що люди не усвідомлюють необхідності дотримуватися у своїй поведінці вищих цінностей, просто більшість вважає це нереальним, неможливим, оскільки воно суперечить натурі живої людини. Свого часу великий грецький філософ Протагор зазначив, що люди йдуть шляхом, протилежним їх людській природі. З тих часів минуло багато часу, багато що змінилося, і навіть на краще, та тільки не людська природа.

Сучасна наука всі вищі вияви людського "Я" розглядає лише як похідні основних інстинктів або як "компроміси", по суті, далекі від людської природи.

Так, зокрема, соціобіологія - один із впливових напрямів сучасної науки, який викликав глибокий резонанс у наукових колах, у вивченні природи людини обстоює думку про біологічну (генетичну) зумовленість вищих виявів людської поведінки, на противагу її соціальній сутності. Без такого підходу гуманітарні та соціальні науки, наголошують автори теорії, будуть вельми обмеженими і поверховими описами феноменів, які не торкаються сутності названих наук.

При цьому стверджується, що людина - "помилка еволюції", і природа наділила її низкою негативних, генетично зумовлених ознак, які становлять своєрідну "бомбу уповільненої дії", знешкодити яку людина може лише, якщо зрозуміє будову "годинникового механізму" цієї бомби.

Оскільки вже очевидним є факт, що ні позитивістські науки, ні філософія, ні наука, що вивчає психологію особистості, на сучасному етапі свого розвитку не дають відповіді на всі запитання (і, можливо, ніколи не дадуть), які хвилюють суспільство, ми повинні використовувати можливості, які можна застосувати в осмисленні всієї складності людської поведінки і самої сутності людини, що надаються філософією, теологією, літературою, соціальними науками, мистецтвом, духовною практикою тощо.

В аспекті сказаного актуальним буде пошук такої міждисциплінарної парадигми, яка ставить перед собою нове завдання - усвідомлення природи людини у всій її повноті та цілісності, що виходить за рамки домінуючих сьогодні позитивістських уявлень і має одиницею, масштабом свого аналізу цілісну людину (цілісність означає самодостатність, автономність людини і характеризує її якісну своєрідність).Така парадигма мала б стикуватися із загальними проблемами буття, уявленнями про сутність і призначення людини, її духовну місію й описувати особистість як інтегроване ціле.

Цілеспрямований і упорядкований обмін ідеями, думками, судженнями, емпіричними даними між окремими дисциплінами сприятиме не стільки пошукові єдиної істини про людину (істини, якої, варто зазначити, в природі не існує), скільки створенню моделей множинних істин, що постають як ряд обґрунтованих поглядів, позицій, які, взаємодіючи, збагачують одне одного, надаючи один одному нове значення і нове "звучання".

Чи можемо ми відновити втрачену цілісність? Як і в якому напрямі можна розширити уявлення людини про саму себе? Яким може виявитися образ людини, що відповідає вимогам цілісності? Ці питання мають не риторичний, а насамперед етичний характер, оскільки відповіді на них впливають на систему ціннісних уявлень і, може статися, розширять спектр знань про людину і представлять її у новому вимірі.

Отже, новий напрям у дослідженні психології особистості сприятиме у кінцевому результаті інтенсивному пошуку неідеологізованого світу (скороминуща гострота ідеологічної проблематики тільки затуляє більш глибинні та стійкі аспекти буття людини), в якому кожен індивід почувався б комфортно і захищено, а з іншого боку, мав би можливість сповна реалізувати свій креативний потенціал.

З огляду на сказане, предметом нашого інтересу буде природа людини; наша мета - розуміння й усвідомлення унікальності та складності функціонування людини як цілісної істоти в реальному середовищі.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно поділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час було сформульовано положення про особистість, закладено головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст.