Психологія - Русинка Іван - 4.5. Самовиховання і розвиток особистості

Кожна людина у фізичній і духовній формі отримує два типи спадковості. Один відомий як фізична спадковість, а другий - як соціальна.

Процес розвитку людського організму визначається біологічною спадковістю, а особистості - соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що формується у процесі біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковість представлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного розвитку.

Найбільш важлива частина характеру людини набувається за допомогою соціальної спадковості, під якою слід розуміти методи, за допомогою яких одне покоління діє на свідомість іншого покоління, передаючи здебільшого забобони, вірування, легенди, міфи та ідеї, які у свою чергу успадковані від попередніх поколінь.

Використовуючи закон соціальної спадковості, кожний, хто отримав контроль над мозком дитини, може за допомогою інтенсивного навчання закріпити у свідомості дитини будь-яку думку, істинну або хибну, таким чином, що дитина буде вважати її правильною і сприймати як частину власного особистісного "Я" так само, як будь-яку клітину або орган свого тіла (і її природу так само важко буде змінити). За допомогою закону соціальної спадковості батьки, вихователі, оточення прищеплюють дитині догми, вірування, стереотипи, й утримують все це у її свідомості доти, доки вона не прийме їх і не закріпить як невід'ємну частину своїх вірувань; причому їх можна так закріпити, що в цій свідомості ніколи більше не знайдеться місця для інших поглядів і думок.

Такий спосіб прищеплювання ідей отримав назву навіювання.

Добре відомо, що коли дитина ще не досягла зрілого віку, коли не може адекватно реагувати і свідомо міркувати про те, як І для чого на неї впливають, вона легко піддається впливу з боку авторитетних для неї осіб. Вперше дитина пробує осмислювати те, що відбувається з нею і навколо неї, у віці від семи до дванадцяти років, коли в неї починають формуватися, а потім активно розвиватися інтелектуальні функції. Доти ставлення дитини до почутого і побаченого базується здебільшого на довірі до авторитетів, у ролі якого виступають батьки, вихователі та інші значущі для неї особи, яких вона вважає авторитетами у всьому. Тут виявляється інший метод впливу, який називається наслідуванням; сила цього методу настільки велика, що переважна більшість людей навіть ті чи інші свої почуття і стани переживає тільки через наслідування, хоч і не завпеди це усвідомлює. Те саме стосується і вибраної моделі поведінки. Ще більш ефективним і дієвим фактором впливу на психіку людини можна вважати самонавіювання, в основі якого лежить не що інше, як віра, яка, коли немає знань і досвіду, перетворюється на вірування (тобто переконання, які здебільшого базуються на упередженнях) і на рівні догми керує всім цим процесом, викликаючи, пробуджуючи і спрямовуючи роботу психіки людини у вибраному напрямі. У такий спосіб люди вчаться (точніше, їх привчають) вірити в певні ідеї і відповідно до цих ідей поводитися.

Стосовно навіювання - як методу навчання нового досвіду і нового знання, то цей процес включає такі складові: авторитет наставника плюс багаторазове повторення на фоні певного емоційного стану (наприклад, стан страху або, навпаки, емоційного піднесення), і незрілій свідомості можна прищепити будь-яку ідею, а потім і міцно закріпити її в ній. Водночас ідеї, фантазії, вірування, можливості можуть бути навіяні, тільки якщо вони сприйняті особистістю. Далі у цьому процесі все вирішують тенденція, повторюваність, частота, і тоді кількість переростає в якість сприйняття: повторюваність, наприклад, дає можливість звикнути до певного явища, предмета, вважати його добре відомим, легко впізнаваним, частота допомагає ідеї закріпитися у свідомості, а тенденція схиляє людину до формування певної установки щодо подій, явищ і людей, з якими вона стикається. А це фактично означає: якщо певні ідеї, вірування повторені багатократно, то через деякий час вони можуть стати умовно-рефлекторною частиною поведінки людини, тобто формується динамічний стереотип поведінки, в основу якого покладено вже відомий нам принцип - "стимул - реакція".

На особливу увагу і окремий розгляд заслуговує такий провідний чинник навіювання, як страх, що фактично є паливом, який живить цей процес. Таку його виняткову роль в ефективності та дієвості навіювання можна пояснити так.

Кожен у дитинстві переживав стан, коли несформованою свідомістю володіли страх і самотність. Закріпившись із часом у незрілій психіці дитини, ці стани можуть супроводжувати людину все її життя або принаймні бути фоном, на якому розвивається її психіка. Американський психолог і психіатр Карен Хорні ґрунтовно описала значення дитячих переживань для формування і функціонування особистості у дорослого. Згідно з її теорією, для дитинства характерні дві потреби: в задоволенні та в безпеці. Задоволення охоплює всі основні біологічні потреби: в їжі, сні та ін. Головною в розвитку дитини є потреба в безпеці, в цьому випадку - бути любимим, бажаним і захищеним від небезпеки ворожого світу. І якщо поведінка і ставлення батьків до дитини не гарантують задоволення потреби в безпеці, то особистість, імовірно, буде розвиватися в патологічному напрямі. В такому випадку у дитини зароджується базальна тривога, відчуття самотності й безпорадності перед потенційно небезпечним світом. У ширшому розумінні базальна тривожність означає емоційну ізоляцію, тим більш нестерпну, що вона поєднується з відчуттям внутрішньої слабкості "Я", несе в собі зародок потенційного конфлікту між бажанням покладатися на інших і неможливістю зробити це внаслідок недовіри і ворожості до них, що з'являється із глибини внутрішнього світу. Неминучим наслідком усього цього є те, що людині доводиться затрачати левову частку своєї енергії на заспокоєння і зміцнення впевненості в собі. У подальшому почуття тривожності трансформується в різновиди страху, які супроводжують людину протягом усього її життя. Всі ці страхи, які виникають у ранньому дитинстві, утворюють у подальшому ядро всіх людських проблем і не дають людині почуватися впевнено і реалізовувати свій потенціал. Саме такий страх "підживлює ґрунт" для різного виду навіювань, результатом яких є поведінка, яку психологи називають невротичною. Застосовуючи запуск ракети як метафору1, можна вважати минулі навіювання системою управління, а планом старту - особливі стимули. Однак, щоб ракета могла рухатися, необхідне паливо; в нашій метафорі таким паливом, яке рухає цю складну систему, і є описаний нами страх. Ця містична сила містить у собі в прихованому вигляді емоції, за збудження яких людина демонструє сильні психічні та ментальні (розумові) реакції і дії, істинні причини яких вона сама рідко усвідомлює.

Капсули негативних емоцій, що живлять навіювання, яким підпорядкована людина, можуть передаватися нам від батьків, тобто генетично, або ми їх набуваємо через несприятливі події у нашому житті, або це програмування (цілеспрямоване або мимовільне) ззовні завдяки оточенню. Чому ми підпорядковані програмуванню ззовні? Тому, що у людини протягом усього життя на основі особистого негативного досвіду сформувалися певні думки - страхи, які послаблюють захисну систему організму і так дозволяють чужій енергії увійти в її енергетичне поле; більше того, можна навіть сказати, що вони самі притягують до себе вплив ззовні так само, як неготовність до війни провокує агресора або можливість украсти породжує злодія.

У світлі сказаного є необхідність уважно проаналізувати, яким особливостям формування піддається навіювання і самонавіювання, які в сумі зумовлюють вибір особистістю певної лінії поведінки.

Отже, почати треба з того, що на рівні слів, почутих від батьків і певного оточення, у людини формується Я-образ, ядро якого становить поєднання уявлень людини про себе з уявленнями про неї інших. Це, у свою чергу, сприяє формуванню у свідомості людини певної системи переконань або віри, з якими вона через деякий час починає себе ототожнювати. Якщо, наприклад, системи віри людини (переконання) говорять їй, що її "ніхто не любить", вона "ні на що не здатна", то людина, не усвідомлюючи цього, починає так спотворювати реальність, щоб підтвердити власний образ світу (образ світу - це результат приписування суб'єктивних значень об'єктам, які ми сприймаємо). Така людина починає діяти під впливом "негативної галюцинації", що змушує її заперечувати зовнішню інформацію, яка б могла довести, що її переконання стосовно власного "Я" є хибними. Власні переконання настільки гіпнотизують людину, що змушують її робити лише такі кроки, які підтверджують ці навіювання, точніше самонавіювання, яке має ще більший вплив, ніж навіювання, оскільки, перебуваючи на самоті з самою собою протягом тривалого часу, людина здатна таких "монстрів" виростити у своїй психіці, що жодний вплив ззовні з ним не зрівняється. Таким чином, людина, як згодом з'ясовується, по суті бігає замкненим колом, не усвідомлюючи того, що власне з нею відбувається. У чому причина такої поведінки?

Будь-яка поведінка, будь-яка навичка, будь-яке переконання, якого ми дотримуємося, залежить від того, який патерн покладений в основу їх функціонування; саме він і визначає їх і утримує цілісність особистості.

Патерн - термін, який позначає взірець або шаблон, що описує певну послідовність мислительних або реальних дій; іншими словами, це по суті, добре засвоєний стереотип. Для чого треба вивчати це явище? Для того, що коли ми почнемо розпізнавати основні шаблони і структури мислення й усвідомлювати їх наявність у нашій свідомості, точніше підсвідомості, то стає можливо звільнитися від тиску численних обмежень, які базуються на непродуктивних патернах.

Основними "винуватцями" формування непродуктивних па-тернів поведінки можна вважати деструктивне оточення і ригідну (негнучку) авторитарну освіту. Тут необхідно зазначити, що тиск найближчого оточення і соціальна пропаганда настільки обмежують людину, зменшуючи її самостійність і пригнічуючи незалежність судження, що вона з часом починає підміняти власні смаки й оцінки зовнішніми, соціально прийнятними стандартами. Наприклад, суспільство може нав'язати особистості спотворені погляди на людську природу, зокрема на те, що один з основних інстинктів людини - сексуальний, по суті є гріховним і його необхідно контролювати, пригнічувати, і намагатися всіляко підкоряти своїй волі. Зайве говорити, що така установка є необґрунтованою та хибною і здебільшого відображає страх перед цією таємничою силою тих людей, які з огляду на певні свої комплекси не здатні реалізувати цю природну потребу в нормальний спосіб.

Отже, коли вже в особистості сформувалися певні патерни, то вони стають на заваді психологічному розвиткові особистості, оскільки зменшують гнучкість і відкритість, необхідні для продуктивної й адекватної реакції людини в різноманітних ситуаціях.

Боротьба проти засилля непродуктивних патернів починається, як уже зазначалося, з розпізнавання й усвідомлення їх у собі: чим більше людина усвідомлює структуру й особливості їх вияву, тим більшою мірою вона може контролювати поведінку і своє життя взагалі. Здатність виявляти та ідентифікувати (розпізнавати) патерни і структури, покладені в основу нашого досвіду, є секретом успіху швидкого навчання, самопізнання і формування продуктивних стосунків з оточенням.

Те, чого можна навчитися, можна навчитися знову.

Так само, як патерн може бути ефективною й автоматичною реакцією, яка дає благотворний результат, так само він може бути ефективним й автоматичним способом саморуйнування. Якщо людина поєднує систему віри на зразок "Мені нічого не вдається, я завжди зазнаю поразки" з патерном поведінки, який призводить до саморуйнування, то вона не тільки зазнає поразки, а й провал сам по собі є "доказом " її системи віри. Ці системи віри такі, що виключають із свідомості людини все, що виходить за межі її світогляду, все що суперечить тому, у що вона навчилася вірити. Людина активно намагається не помічати того, що суперечить раніше прийнятому рішенню. Людина ніби говорить собі: моя система віри не дає можливості зробити інший вибір. Таким чином, завдання боротьби з подібними патернами, полягає в запереченні системи віри людини, на якій вона зациклилася, оскільки саме вона і підтримує непродуктивний патерн.

Не можна допускати панування хибних переконань над людиною. Щоб допомогти особистості реагувати на світ у більш ефективний спосіб, треба сформувати в неї нову картину світу, і коли вона закріпиться в її світогляді, то цей новий погляд на речі сам приведе до заперечення старої системи віри і звичного кола уявлень про себе, внаслідок чого особистість сформує нові орієнтири у своєму інтелектуальному і духовному поступові, а також відповідно до нових поглядів на себе і світ почне вибудовувати ефективні патерни, які ведуть до успіху. Що є передумовою формування ефективних патернів?

Успішна поведінка людини базується насамперед на точних і перевірених знаннях, на здатності передавати ці знання, що наповнює людину відчуттям самовладання і витримки. Точне знання нічим не можна замінити, воно становить основу світогляду, який у свою чергу визначає й утримує певні патерни. Коли знання немає, ми автоматично підпадаємо під вплив оточення, яке за допомогою різноманітних прийомів формує у нас ті чи інші уявлення, які, не витримавши перевірки на істинність через "фільтр" нашого інтелекту і нашого досвіду, осідають на рівні підсвідомості і звідти починають визначати певне ставлення людини до себе й оточення. Так формується негативна установка і на основі цього складається негативна програма поведінки.

У світлі викладеного виникає нагальна необхідність нейтралізації негативного впливу середовища і формування нового, позитивного Я-образу особистості через переакцентуацію її минулого досвіду. Численні експерименти цілком підтвердили такий науковий факт: наприклад, як тільки позитивно змінюється Я-образ людини, її особистісні проблеми і завдання розв'язуються швидко й без надмірних зусиль1. Стабілізується самосвідомість, що надає людині спокійну впевненість у своїх можливостях.

Можна тільки дивуватися, наскільки мало людей досягають успіху, тоді як багато хто має хорошу підготовку і працює не менше від тих, хто виривається вперед. Причина, з якої один іде вперед, а інший залишається на місці, стає зрозумілою, якщо проаналізувати проведений психологами експеримент.

Завдання психологів полягало в тому, щоб з'ясувати відмінності між творчими і нетворчими людьми. Психологи провели багато тестових досліджень, намагаючись з'ясувати, чим відрізняються творчі працівники від інших. Затративши декілька місяців і значні кошти, психологи нарешті знайшли саме той ключовий фактор, який визначає відмінність між двома групами: люди, які творчо мислять, вважають себе творчими особистостями, а люди з менш розвинутими творчими нахилами думають, що не здатні творити. Це саме по собі очевидне твердження повністю пояснює, хто ми такі і як живемо. Ті, хто вважав себе творчою особистістю, постійно і наполегливо пробували нові підходи, ідеї, рішення, котрі, у свою чергу, підтримували віру в їх творчі здібності.

Більшість людей є щасливими тією мірою, якою вирішили ними бути.

А. Лінкольн

Яке б переконання ви не вибрали, ваш розум буде завжди знаходити достатньо підстав, щоб його підтримати. Свідомість невдахи завжди шукає й очікує проблеми, розчарування, і завжди їх знаходить. Свідомість успішної людини сприймає проблеми як виклик, що допомагає зайвий раз переконатися у своїх можливостях.

Пам'ятайте! За таким самим принципом особистість формує і віру в себе.

Той, хто просувається вперед, вірить у себе і підкріплює цю віру такими динамічними, наполегливими діями, що всі з оточення бачать: він у себе вірить, і ця віра "заразна"; вона передається іншим, вона їх приваблює, втягує у своє коло. І, навпаки, ніхто не зверне особливої уваги на людину, яка сама в себе не вірить; більше того, цим вона тільки відштовхує від себе інших людей.

Якщо ви заповните свою свідомість сумнівами і думками про нездатність досягти мети, принцип самонавіювання прийме дух зневіри і закріпить його в підсвідомості як панівну думку, а відтак повільно, але впевнено затягне вас у вир невдачі; варто зазначити, що саморуйнація особистості починається саме тоді, коли вона втрачає віру в себе. Але якщо ви заповните свою свідомість блискучою впевненістю в собі, принцип самонавіювання прийме цю віру, закріпить її як панівну думку і допоможе вам подолати перепони, які будуть траплятися вам на шляху до успіху.

Той факт, що немає нічого, крім духовного світу, віднімає у нас надію і дає нам впевненість.

Ф. Кафка

Неможливо передбачити, яка зовнішня подія може привести до поворотного пункту в кар'єрі та житті людини, однак і неможливо заперечити, що ці "поворотні пункти" легше розпізнають ті, хто має впевненість у собі. До нас приходить усе, що нам належить, якщо ми створюємо можливість це отримати.

Щаслива випадковість відвідує тільки підготовлений розум.

Люди погано уявляють приспані в них можливості, які чекають на пробудження, і вони ніколи не отримають повного уявлення про ці можливості, поки не вироблять достатню впевненість у собі, яка дозволить їм піднятися над оточенням. Десь у характері кожної людини криється невловиме "щось"; якщо правильний зовнішній вплив розбудить його, воно піднесе людину на вершини досягнень, яких та ніколи собі не уявляла. Люди не знають власних можливостей і ніколи не пізнають, якщо не вступлять у контакт з якимось стимулом, здатним підштовхнути їх до дій, допомогти розвинути віру в себе і прагнення досягнень.

Однак слід попередити про відмінність між вірою в себе, яка ґрунтується на істинних знаннях того, що ви знаєте і що можете зробити, і еготизмом, який будується на тому, що, як вам здається, ви знаєте або ви себе переконали в тому, що знаєте або можете зробити. Ви повинні зрозуміти відмінність між цими двома станами. Тут можна тільки додати, що наші можливості набагато легше укладають союз із вірою в себе, ніж з еготизмом.

Віру в себе ніколи не треба проголошувати - тільки виявляти в розумних діях, і якщо ви справді вірите в себе, оточення це побачить. Хай інші зроблять це відкриття самі, а ви звільнитеся від підозр в еготизмі.

Порядній людині не личить гнатися за загальною повагою і хай вона прийде до неї сама собою і, так би мовити, поза її волею: той, хто намагається здобути повагу, одразу видає свою справжню натуру.

Л. Вовенарг

Віра в себе є продуктом знань. Отже, знайте себе, знайте і те, як збираєтеся використати свої знання. Вірте в себе, і покажіть це іншим. Не звертайте уваги на те, що скажуть або подумають інші, тому що вони не допоможуть вам при підйомі на гору життя.

Вище вже йшлося про те, що впевненість у собі базується на точних і перевірених знаннях. Ми йдемо життям спотикаючись, падаючи, знову встаючи і знову падаючи, і, нарешті, зазнаємо кінцевої поразки головним чином тому, що відмовляємося знати правду про себе; якщо людина не знає правду про себе, вона видумає бозна-що і тим самим може собі дуже нашкодити. За кожним із нас тягнеться величезна тінь або шлейф марнославства, і ми думаємо, що ця тінь і є нашою істинною суттю, а водночас розумні люди дивляться на нас із жалем або зневагою.

У людях не так смішні ті якості, якими вони володіють, як ті, на які вони претендують.

Ф. Ларошфуко

І, навпаки, коли ми володіємо істинними знаннями про себе й людей, які оточують нас, і віримо в те, що здатні ці знання застосувати, у нас виростає сила, яка є основою набуття морального впливу.

Щоб здобути такий вплив і зберегти його, ми повинні володіти самоконтролем і моральною силою, постійно вдосконалювати, зміцнювати їх, оскільки саме від них залежить наша "озброєність", як духовна, так й інтелектуальна.

Кожна людина приходить у цей світ зі своїми, тільки їй властивими схильностями і талантами. Якщо їх не реалізувати, життя стає обтяжливим, безглуздим, схожим на прикре непорозуміння. Весь хаос, дисгармонія і безлад, які ми бачимо навколо, походять від того, що люди не можуть знайти своє істинне призначення.

І, навпаки, коли ми виробляємо самоконтроль, наше життя набуває рівноваги, яка дає нам можливість сповна виявити наші позитивні якості та закладений у глибинах нашого "Я" творчий потенціал.

Самоконтроль - це усвідомлення й оцінка людиною власних дій, психічних процесів і станів. Виникнення і розвиток самоконтролю визначаються вимогами до поведінки особистості як з боку суспільства, так і з її власної ініціативи, насамперед для того, щоб контролювати ситуацію і певні процеси, з якими людина неминуче стикається у своєму житті.

Самоконтроль допомагає нам набути Сили через розкриття, усвідомлення і вивільнення суті своєї натури - креативного потенціалу. Зупинимося на цьому питанні детальніше.

Дві найголовніші причини змушують рости наш мозок - це нагальна потреба у чомусь і прагнення творити. У деяких людей розум починає розвиватися тільки після зазнаної поразки або невдачі. Струсу, якого ми зазнаємо, глибина тріщини, яка утворюється в нас, дають достатньо приводів для роботи думки.

Поразка тільки оновлює кров, змушує думати, загострює відчуття життя, а тому її треба сприймати, як процес набуття життєвого досвіду, накопичення конкретних і справді необхідних знань, а не як помилки в системі міркувань. Деякі люди під впливом таких невдач "в'януть", але піднімаються до небачених висот, коли з'являється можливість виявити свої здібності до творчості. Навряд чи можна особистість людини змінити, але можна не сумніватися, що якщо людині дати можливість зрозуміти логіку творчого мислення і всі вигоди, пов'язані з його набуттям, то це може справити благотворний вплив на її ставлення до вияву свого творчого начала. Натомість, якщо не дати творчим можливостям людини реалізуватися, то вони з часом почнуть мститися, що може загрожувати роздвоєнням особистості. Водночас необхідно знати, що у пересічних людей розумові здібності відмовляють, оскільки їх мозок керується накопиченим досвідом. Це головна причина того, що закони правильного мислення важко викласти і передати, оскільки вони виводять пересічну людину далеко за межі її повсякденного досвіду в царство думки, в якому вона не звикла жити і почувається там невпевнено.

З іншого боку варто зазначити, що саме мислення в наші дні ґрунтується переважно на вигоді й доцільності. Ці дві категорії покладені в основу способу мислення, який нині поширений настільки, що впливає на наші судження майже з будь-якого приводу й у всіх напрямах діяльності людини, зокрема і в сімейній сфері. Люди завжди вчиняють так, як їм вигідно і зручно. Вони і чесні тільки тоді, коли їм вигідно, але знаходять тисячі фактів, щоб виправдати свою нечесність, якщо вона здається їм вигіднішою і кращою. Найсуворіші люди відступають від своєї суворості, коли вона стає несумісною з власними інтересами. Як писав відомий польський письменник С. Лец, все більше й більше доводиться платити сьогодні чесним, щоб вони хотіли ними залишатися.

Продовжуючи аналіз такої надзвичайно важливої властивості людини, як самоконтроль, мимоволі доходиш висновку, що більшість людських нещасть, по суті, виникає тому, що у людей немає цієї якості. Якщо ви не володієте самоконтролем, ви не тільки завдаєте шкоду оточенню - ви шкодите насамперед самому собі: ви дозволяєте вашим ворогам перемогти вас у дуелі, яку ведете навіть на своїй території і зброєю свого вибору.

Жадібність, егоїзм, самомилування і висока самооцінка, яка не відповідає справжнім якостям, - все це вияви відсутності самоконтролю. Але найнебезпечнішою формою відсутності самоконтролю, яка завдає більше шкоди, ніж усі інші разом взяті форми, - є невміння думати. Якщо ви уважно поспостерігаєте за собою, то незабаром помітите, що формулюєте думки, які ґрунтуються лише на бажанні, щоб щось здійснювалося або не здійснювалося.

На жаль, у людей виробилася звичка формувати думку, не вивчивши факти, тому і мислення у них залишається неадекватним, тобто таким, що не співвідноситься з реальністю. Натомість, людина, яка прагне правильно мислити, мусить бачити факти, а не ілюзії й упередження, і розумно поводитися з ними.

Той, хто хоче мати справу з реальністю, мусить пам'ятати, що справжня мудрість починається з визнання фактів, якими б вони неприємними, небажаними, незручними, неймовірними та навіть безглуздими не здавалися, бо зазвичай саме завдяки їм у нас постає можливість дізнатися про істинний стан речей, приховану сутність явища, події, з якими ми стикаємося. Справжній дослідник (а кожна мисляча особа прирівнюється до вченого-дослідника, який намагається висунути свою гіпотезу про те, що відбувається в реальності) повинен бути прив'язаний до фактів, пов'язаний фактами, оскільки вони, базуючись на безсторонності й об'єктивності, найбільш точно характеризують реальність, у якій йому доведеться облаштуватися.

Водночас, щоб вільно орієнтуватися у потоці інформації, яка потрапляє у наше розпорядження, й уміти нею скористатися, треба пам'ятати, що інформація, яка міститься у фактах, має декілька рівнів точності. На першій сходинці містяться факти першого порядку; це основа, фундамент, на якому зводиться будівля наших подальших умовиводів. На другому рівні розміщуються відомості, в достовірності яких люди переконані, хоча строгій перевірці їх не піддавали, - це факти другого рівня. Ще є третій рівень - спектр імовірності, що простягається в межах понять "істинно" і "неможливо". В проміжку між цими оціночними категоріями знаходяться прийнятні для використання на практиці вислови "час від часу це трапляється" і т. ін. Для чого все це нам необхідно знати? Для того, що більшість думок, вироблених розумом людини, не є точними й обґрунтованими, тому що не базуються на фактах першого порядку; швидше це просто думки, часто поспішні та поверхові. Тому, щоб мислити точно, треба шукати факти першого рівня і відрізняти факти від простої інформації (є великий обсяг інформації, в основу якої не покладені факти).

Висновок з усіх наших попередніх розмірковувань у кінцевому підсумку такий: людина мусить сформувати і розвинути у собі здатність до самоконтролю.

Самоконтроль є питанням суто контролю над думкою, це ключ, який відчиняє двері до джерела сили; ми зможемо тоді його використовувати, коли навчимося контролювати свої думки.

Самоконтроль - одна з декількох основ, з яких виростає сила особистості; він дає можливість поставити своє Я на належне йому місце. Як тільки ми навчимося це робити, то зрозуміємо, що наше "Я" - це засіб нашого самовираження, а не тиран, якому треба в усьому підкорятися.

Якщо уявити собі портрет людини з високорозвиненим самоконтролем, то він вирізняється такими характеристиками, яких людина набуває протягом свого життя. Отже, така особистість не підвладна ненависті, страху, ревнощам, помсті, заздрості та іншим руйнівним емоціям. Людина з розвиненим самоконтролем не впадає в екстаз і не виявляє неконтрольований ентузіазм стосовно всього, з чим би вона не стикалася. Така людина не ненавидить тих, з ким не погоджується; навпаки, намагається зрозуміти причину незлагоди і здобути з цього вигоду. Вона не дозволяє, щоб її емоції давали іншим людям владу над нею, наприклад: любов необхідна для щастя, але людина, яка любить так сильно, що її щастя цілком опиняється в руках іншої людини, нагадує вівцю, яка забирається в лігво "доброго вовка".

Людина з розвиненим самоконтролем не дозволить собі опинитися під впливом циніка або песиміста, не дозволить вона й іншому думати за себе. Така людина завжди контролюватиме свої дії і не дозволить їм керувати собою.

Все сказане вище, таким чином, закономірно зумовлює головний висновок, відповідно до якого набуття самоконтролю є ключом до управління власним життям.

Кожна людина змогла б у чомусь досягти великих вершин, якби знала свої переваги. Більшість людей ґвалтують свою натуру і тому ні в чому не досягають вищості. Легкий успіх лестить пристрастям, але час приносить запізніле розчарування.

Б. Грасіан

Дисципліна, необхідна під час проходження лабіринту життєвих труднощів, сміливість, співчуття і терпіння - ось основні елементи самоконтролю. Своїми терпеливістю і витримкою можна досягти більшого, ніж силою. Все відступає перед старанням.

Люди найчастіше бояться ризикнути, щоб не зіткнутися з чимось новим, оскільки бояться невдач. Однак корисніше набути нового життєвого досвіду, ніж залишатися зі старим багажем і ніколи не пізнати себе. Кожне нове випробування дає поживу розуму і сприяє нашому розвиткові.

Жодна сторона життя не стане нашою, поки горе не осяє його.

Б. Б'єрнсен

Співчуття - друга складова самоконтролю, без якої людина опускається до рівня робота або тварини, а структура її соціальних відносин легко руйнується. На жаль, сучасні методи навчання ґрунтуються на хибних позиціях: голови учнів захаращуються попередньо відібраним інформаційним матеріалом, замість того, щоб надихнути і спрямувати їх серця і думки до незалежного сприйняття знань в атмосфері довіри, свободи, пошуку і реальної відповідальності перед навколишнім світом. Освітні заклади нічого не роблять для того, щоб розвинути в молодих людях елементарні якості, необхідні для повного, активного і змістовного життя (детально див. розд. 7): співчуття, терпіння, усвідомлення істинної шкали цінностей та ідеалів; уміння спостерігати, міркувати, прагнення пізнати себе, витонченість сприйняття, творчу активність, винахідливість, любов до всього живого, повагу до закону.

Не весь же час базікати про те, якою хорошою повинна бути людина, час і стати нею.

Марк Аврелій

Іноді стрімкий імпульс допомагає звільнитися від застояних, рутинних обставин, але частіше творче терпіння дає більший ефект. Саме за допомогою терпіння - третього елементу самоконтролю - досягається бажана ціль.

Люда не знають своєї головної переваги - терпіння. Всі сили людини - це суміш часу і терпіння. І навпаки: всі людські помилки - це нетерплячість, усю міць людського розуму може подолати нетерплячість.

Справжня ознака, за якою можна впізнати істинного мудреця, - це терпіння. Щастя "продає" нетерплячим людям велику кількість таких речей, які задарма дає терплячим.

Від терпіння - досвідченість, від досвідченості - надія.

Сенека

Наскільки терпіння зміцнює нашу силу, настільки воно поглиблює розвиток і пошук істинного призначення. У кожної особистості є свого роду "графік" розвитку вмінь і відкриття свого призначення. І тому вона у своєму поступові до самореалізації має дотримуватися тільки тієї волі та того шляху, які досвід підтверджує як її власні, тобто як справжнє вираження своєї індивідуальності.

Часто у людей бракує терпіння довести до кінця розпочату багатообіцяючу справу. Такі люди швидко розчаровуються, забувають, що на шляху до мети, до всіх великих досягнень їх очікують неминучі труднощі й випробування.

Однак труднощі, насправді, дають можливість людині усвідомити свої творчі можливості та трансформувати слабкості у силу; вони є тією причиною, котра створює тиск на нас. Як наслідок, виникає опір - бажання подолати їх і домогтися успіху. Це, як у роботі насоса, - чим більший тиск донизу, тим більший вихід нагору.

Там, де є величезне бажання, не може бути величезних труднощів.

Н. Макіавеллі

Кажуть, що людина тільки тоді бореться по-справжньому, відчайдушно, коли притиснута до стінки, коли чітко усвідомлює, що шляху до відступу немає. За великого протистояння вона або ламається, або створює геніальні речі. Коли особистість потрапляє в ситуацію, яка спонукає виявити всю сміливість, коли врятуватися втечею неможливо, тоді вона вирішує битися, а не втікати, виявляє мужність і твердість волі. Недарма кажуть, що найнебезпечніше воювати з тим, кому нема чого втрачати. Відчай вбиває в людині страх, пробуджує в ній її вищу суть. Як ілюстрацію можна навести приклад зі стародавньої історії, коли Юлій Цезар перебуваючи на Британських островах, віддав наказ спалити всі свої кораблі, щоб ніхто не зміг урятуватися втечею (щоб нікому навіть думка така не спала); тоді кожен був змушений битися насмерть. Хай там як, а 30-тисячне військо Цезаря в жорстокій битві здолало 100-тисячне військо ворога.

Разом із тим треба усвідомити, що загартування характеру, розвиток здібностей людини - повільний, нерідко болючий процес, але він окуповується сповна. Демонструючи впертість і послідовність, така особистість з часом дістається дверей, за якими здібності перетворюються на можливості, а в подальшому на життєве покликання.

Одна з найбільш поширених причин невдач припинення боротьби після тимчасової поразки.

Наполеон Хілл описував випадок із золотошукачами, які в гонитві за золотом знайшли "фальшиву" жилу, і розчарувавшись, вирішили, що золота тут немає. Інша людина, яка купила у них родовище, запросила спеціаліста, щоб той зробив необхідні розрахунки. Інженер висловив здогад, що вони нічого не знали про "фальшиві" жили. Його розрахунки показали, що жила буде знайдена на деякій відстані від місця, де припинили буріння.

Деякі люди відмовляються від своїх планів тоді, коли мета майже досягнута, а інші, навпаки, здобувають перемогу, витрачаючи в останній момент більше зусиль, ніж до того.

Полівій

Так і кожен із нас повинен навчитися працювати над самим собою, щоб виявити в собі невичерпне джерело оновлення, зростання, сили і мудрості. Ми повинні навчитися виявляти в собі та розробляти цю багату жилу енергії і розуму, впевнено долаючи перепони нашого фальшивого "Я", яке намагатиметься завадити цій благородній місії.