Психологія - Русинка Іван - 5.3. Мислення

У здатності думати полягає основа людської діяльності. Незалежно від того, добре чи погано ця здатність розвинута в кожному з нас, всі ми регулярно відчуваємо незадоволення досягнутими нами в цій сфері результатами. Мабуть, це загальна властивість людини нормального рівня розвитку: якою б вона не була, їй завжди хочеться стати ще кращою.

Але що стоїть на заваді до такої благородної мети?

Відомий популяризатор психологічних знань Д. Карнегі писав: "Наше життя - це те, чим його роблять наші думки". Будда мислив у такому самому напрямі: "Людина - це те, про що вона постійно думає". Думки, як відомо, породжує мозок. Але саме тут і камінь спотикання: наш мозок - це "мислетворний механізм", але механізм надзвичайно консервативний, який налаштований тільки на створення та збереження стійких схем реагування, тобто уже відомих нам стереотипів (звичок), які він і намагається "застосувати до справи" у всіх схожих за умовами ситуаціях. Інший недолік роботи мозку полягає в тому, що він здатний функціонувати тільки в межах власного досвіду, набутого за період "освоєння" минулих подій. Здебільшого перебіг наших думок у цьому "казані" перетворюється на переливання "з пустого в порожнє", "відгукуючись хвилею" на те, що час від часу саме по собі спливає на поверхню. Наше плавання "без керма і вітрил" незмінно спрямовується метою, яка нечітко сприймається нашою свідомістю. Вибудовані нами припущення, висновки, критичні зауваження і бурхливі сплески емоцій зливаються в єдину круговерть думок, яка спотворює в нашому сприйнятті загальну картину того, що відбувається. Подібне блукання наосліп нерідко триває доти, доки людина примушує себе звертатися до старих перевірених способів, які раніше завжди давали хороші результати. Звертатися до життєвого досвіду нас примушує також жорстка критика, яка переслідує кожне нововведення. Тому з першими потугами появи на світ думки людина відразу підганяє її під вимоги набутого досвіду й упереджень, які вкорінилися в її свідомості.

Саме тому, що мозок керується набутим досвідом, розумові здібності людини залишаються незадіяними, внаслідок чого людина, здібна від природи, має всі шанси розвиватися однобічно: весь її потенціал поглинається вже згаданим досвідом, тоді як у реальному житті нам трапляється безліч випадків, коли ту чи іншу справу під жодне правило не вдається підігнати. Але на щастя саме тоді і відкривається крихітна можливість для свіжої думки, для нового погляду на звичні речі.

Як досліднику необхідний чіткий план у проведенні дослідів, так і людині необхідні оптимальна організація процесу "мислетравлення", розумно складена програма, щоб вона не потрапила у пастку власного розуму. Ми повинні навчитися керувати своїм мисленням, як кучер керує кіньми, час від часу виправляючи їх біг і підбадьорюючи хльосканням батога.

Тип мислення, який ґрунтується на усвідомленому, вольовому спрямуванні нами потоку своїх думок у необхідне русло - на вирішення тих чи інших конкретних завдань, називається зваженим мисленням1. Воно сприяє виробленню здатності всебічно обдумувати кожне своє рішення, надавати своїм думкам вагу і глибоке обґрунтування.

Водночас завданням мислення мало б бути прийняття не стільки правильного, скільки ефективного рішення. Ефективність у кінцевому підсумку передбачає і правильність, але між цими двома поняттями є одна важлива відмінність. Бути у всьому правим означає не дозволяти собі жодного разу помилитися. Лише той, хто не здатний думати, не може помилитися.

Необхідність весь час бути правим лежить в основі системи освіти. Протягом усіх років навчання нам повідомляють тільки перевірені факти. Нас учать виводити з них правильні умовиводи, яких ми повинні дійти в результаті "правильного" алгоритму дій. Небезпека виникає, якщо вважати, що можна обійтися одним тільки вертикальним мисленням. Намагаючись постійно бути правим, ми відрізуємо собі дорогу до творчості і прогресу. Потреба бути в усьому правим - справжній бар'єр, який ми зводимо на шляху нових ідей.

Бути ефективним означає виявитися нарешті правим тільки на останньому етапі. Краще мати багато ідей, нехай навіть якісь із них будуть хибними, ніж постійно почувати себе правим за дефіциту яскравих думок. Перебування в самотності вертикального мислення може стати небезпечним.

Мати рацію - означає наближатися до смерті; той, хто має рацію, стає чорним обеліском.

Е.М. Ремарк

Сьогодні здатність творити починає цінуватися вище знань і вмінь.

Специфіка нашого традиційного мислення полягає в тому, що значна його частина звернена на розгляд процесів, які протікають у нашій свідомості, тобто на процесуальний аспект. Саме тому у нас настільки виявляються розвинуті такі дисципліни, як математика, обробка даних, мова, логіка. Однак всі ці дисципліни здатні оперувати тільки словами, символами й образними взаємозв'язками, які представлені нашим сприйняттям. Таке звичне сприйняття зводить весь надзвичайно складний світ, що оточує нас, до цих простих форм засвоєння. З нестандартним сприйняттям має справу інший тип мислення - латеральне, покликане змінити установлені стереотипи свідомості.

Латеральне мислення, не протиставляється традиційному, а швидше доповнює його. Сутність нового підходу до вирішення проблем полягає в тому, що латеральне мислення - це насамперед вивільнення з оков старих уявлень, що, у свою чергу, допомагає змінити ставлення до того, що відбувається, і дає змогу подивитися на багато звичних речей по-новому1. Спровокувавши шокуючий ефект, навіть за умови неадекватності сприйняття нас людиною, ми включаємо у неї рефлексію, тобто роботу думки, після чого починається етап "після-думання", пробуджується креатив, що означає нестандартність у постановці завдання, оригінальність підходів і рішень, внаслідок чого особистість сама доходить неочікуваних висновків.

У такому стані, що близький, по суті, до стану захопленості, з нашого мозку зриваються пута, які його зв'язують, і він опиняється не в опозиції до наших цілей і завдань, а у співдружності з ними. Мабуть, кожен із нас знає, на що здатний мозок у стані піднесення, авантюрності, іншими словами, у стані пошукової активності, коли пробуджуються сили, про які людина й не підозрювала. Цей стан можна позначити словом кураж. У західній психології кураж співвідноситься зі станом потоку, польоту, натхнення, у східній - зі станом просвітлення, перевтілення, так званого саторі. У нашому розумінні кураж означає впасти у стан натхнення, несамовитості, екзальтації, у стан, споріднений з ризиком. Як увійти в такий стан? По-перше, потрібно від великого завдання перейти до маленького, реально виконуваного. По-друге, знайти свій шлях, почати мислити оригінально, робити щось по-іншому, відійти від трафаретів і стандартів і, хоч і довго й болісно, але шукати свій шлях. По-третє, подолати надлишкове відчуття самоконтролю, або й зовсім позбутися його, коли воно заважає, і почати працювати у спонтанному режимі. Якщо ви досягнули балансу між навичками, уміннями і чимось зовсім новим, то ви вільно володієте мовою куражу в західному розумінні.

Кураж у східному розумінні - це входження у стан саторі, що є квінтесенцією дзен-буддизму і означає дивитися на життя по-новому, позбутися стереотипів сприйняття, які заважають людині бути вільною. У такому стані розривається оболонка буденності, і щось ніби керує вами, ви ніби проникаєте в іншу реальність. Друга ознака саторі - інтуїтивне прозріння. Це спалах осяяння: ти зрозумів щось таке, що раніше було невідоме, ти бачиш світ іншими очима, тобі добре і спокійно. Третя ознака саторі - утвердження позитивного ставлення до світу, спорідненого з приємними емоціями. Через напруження ти приходиш до спокою.

У вітчизняній ментальності кураж пов'язаний з ризиком, шокуючим ефектом, він набагато енергійніший. Це відчуття внутрішньої свободи, вихід на справжнє "Я", ключ до свого творчого потенціалу. Це відчуття нової реальності: людина в такий момент живе більш повним життям, цікавим та емоційно насиченим.

А що не дозволяє увійти нам у стан куражу? Боязнь ризикувати і прив'язаність до формального мислення та формальних дій.

Життя потребує куражу. Кураж для нього - як хороші дріжджі: тоді воно бродить, піниться, міцніє й набуває смаку.

Кураж витягує на світ божий найкращу частину нашої душі. Ми мучимось не від того, які ми є, а від того, що - писав німецький філософ не можемо стати такими, якими хочемо бути. ("Людина може те, що вона мусить", І. Фіхте.) Заважає нам у цьому тільки одне, наші звички - які, наче щупальця велетенського спрута, оплутали наш мозок і не дають можливості реалізувати закладений у нас творчий потенціал.

Згадаймо, що колись, у далекому дитинстві, ми були геніями і не боялися вільної гри уяви, намагалися знайти спосіб самовираження в думках, почуттях і діях, поки критичні зауваження і "правильні" нотації батьків і вчителів не відбили в нас бажання до цього.

Можливо, правий був В. Шекспір, стверджуючи, що "Життя - це театр", але якщо ми будемо грати лише самих себе, то програємо життя.

Застосовуючи креатив, особистість повинна намагатися бути не правильною, а насамперед винахідливою, вчитися мислити тонко і вигадливо, незважаючи на те, що та сама вигадливість сприймається оточенням підозріло, оскільки завжди означає порушення правил, які перетворилися в нашій свідомості на застиглі схеми, тобто стереотипи. Тому творча особистість повинна бути готова виступити і проти правил, коли в інший спосіб не вдається довести своє.

Як ілюстрацію нестандартності мислення можна згадати легенду з давніх часів. Якось імператор Акбар провів на землі лінію і наказав своєму раднику знищити або скоротити її, не торкаючись. Радник, не вимовивши жодного слова, провів поруч з накресленою довшу лінію і так лінія, накреслена імператором, була применшена. Таким нестандартним ходом радник підтвердив думку про себе як мудрого радника і посилив довіру до себе з боку імператора.

Отже, метою латерального мислення є генерація ідей; це рушійна сила перетворень і прогресу в усіх сферах людської діяльності.

Латеральне мислення примушує засумніватися в будь-якому строгому висновку, яким би виправданим і обґрунтованим він не виявився. За шаблонного (вертикального) мислення логіка керує розумом, за нешаблонного - вона його обслуговує. Вертикальне мислення розвиває ідеї, народжені за латерального мислення. Фігурально висловлюючись, латеральне мислення пробиває стіну, яка є бар'єром до істини, а вертикальне тільки "зачищає" за ним.

Не забуваючи про корисність моделей, які створюються нашим розумовим апаратом (мозком) за зваженого (традиційного) мислення, ми, однак, вдаємося до латерального мислення, щоб запобігти їх перетворенню в нашій свідомості на якісь застиглі схеми (стереотипи).

Різницю між вертикальним (традиційним) і латеральним мисленням можна спостерігати і в "справах житейських".

Кожна людина, наприклад, живе цілком нормальним бажанням бути щасливою. Для того щоб досягти такого бажаного щастя, вона, природно, йде на "лобові" зіткнення з реаліями життя, адже щастя просто так не дається: його треба виривати в протистоянні з усім світом. Наслідок такого "завоювання" - невроз, адже соціуму не до наших бажань, у нього свої бажання, що, у свою чергу, породжує стан непримиренної конкуренції.

Годі говорити, що більшість таких бажань поверхова, продиктована міркуваннями престижу. Ці спотворені поверхові бажання, по суті, не є нами, це побічний продукт нашої соціальної адаптації, звикання до життя. Єдине, що насправді належить нам, - істинні бажання і, звичайно, інстинкти (Л. Вовенарг стверджував, що людина пізнає, що вона таке, за допомогою двох наставників: інстинкту і досвіду). Але і те, й інше в життя запровадити непросто, хоча ми і намагаємося. Правда, й результат більш ніж скромний, оскільки, як ми вже констатували, соціум і громадська думка не в захваті ні від наших істинних бажань, ні від інстинктів. Реалізація деяких із них сприймається як загроза моральному стану суспільства. Тому нашим комплексам і виникненню "моря" поверхових бажань ми зобов'язані неможливістю реалізувати істинні бажання і потреби внаслідок вимог і обмежень соціуму. Наші "лобові" зіткнення з реаліями життя призводять до невротизації і створення найбільш витончених засобів захисту своїх почуттів та істинних бажань, які опиняються похованими під цими фортечними стінами. Все це, врешті-решт, і призводить до того, що ми починаємо керуватися не тим, чого "хочемо", а тим, що "треба", а також своєю помстою за те, що ми не можемо жити, керуючись тим, що хочемо1.

Серен К'єркегор, видатний датський філософ, підійшов до вирішення цієї проблеми (завоювання щастя) з іншого боку. Зокрема, він сказав буквально: "Двері щастя відчиняються, на жаль, не всередину (від себе) - бо тоді їх можна було б розчинити бурхливим напором, - а зсередини (до себе). Іншими словами, якщо уявити собі дім, в якому живе щастя, то вам не вдасться увійти в нього, натиснувши на двері. Підійшовши до дверей, вам доведеться відступити мінімум на один крок (ніби відступитися від бажаного) і тільки після цього, можливо, вам відкриють. Якщо вам відкриють, а ви не відступите, тоді двері вдарять вас якраз по чолу". Філософ застерігає: відступіть, зробіть крок назад; не вимагайте, не думайте, що вам хтось щось винен, наберіться терпіння і покладіться на долю. Доля - це не жахливий фатум, це почуття належності життю, почуття причетності до нього, це довіра. Навчіться довіряти собі, іншим, світові, і тоді щастя само прийде, якщо ви готові будете вмістити його у своєму серці.

Нам ніколи не досягти щастя, якщо ми будемо намагатися рухатися до нього звичними для нас способами. Найкращий спосіб досягти бажаного - знехтувати. Коли шукаєш чогось, нізащо не знайдеш, а як думати про це забув - воно само йде в руки.

Щастя є станом пасивності. Чим ми щасливіші, тим пасивніші стосовно об'єктивного світу. Чим вільнішими ми стаємо, чим більше наближаємося до розумності, тим менше нам потрібно щастя.

Ф. Шеллінг

Мрії про щастя не реалізуються на порожньому місці, тому ми повинні робити все, що від нас залежить, щоб у наших надій був фундамент. Ми його повинні вибудовувати, працювати над собою, але не гнатися за мріями, як мисливець за жертвою. Ніколи не вважай щасливим того, хто залежить від щастя, писав видатний античний філософ Сенека; якщо він радіє тому, що прийшло ззовні, то вибирає тендітну опору: прийшла радість піде. Тільки народжене із самого себе - надійне і міцне, воно зростає і залишається з вами до кінця.

І наостанок слід сказати декілька слів про алгоритм утворення і функціонування думок, оскільки від цього великою мірою залежить ефективність діяльності людини та й узагалі стиль її життя. Почнемо з констатації того факту, що хід думок людини налаштований, в основному, на створення стереотипів, які здебільшого навіюють їй почуття страху та невпевненості в собі. Один раз сформувавшись, такі думки програмують нашу психіку і в подальшому впливають на нашу поведінку.

Програмування психіки відбувається двома способами.

По-перше, коли відбувається "викид" потужних емоцій, пов'язаних з подією, яка справила на нас надзвичайно сильне враження, ця ситуація миттєво і міцно записується в нашій пам'яті зі знаком "плюс" або "мінус" (частіше реалізовується другий сценарій). У подальшому, коли ми потраплятимемо у схожу ситуацію, то автоматично відтворюватимемо реакції, - емоційні та мисленнєві, закладені в попередньому поведінковому стереотипові.

По-друге, через багатократне повторення тієї самої думки або емоції, після чого вони починають жити своїм життям, бо багатократне повторення відправляє їх у підсвідомість, де вони здобувають власне життя і починають нишком контролювати нас і наші дії. З часом вони починають повністю визначати наше розуміння і бачення світу. На будь-яку подію життя ми вже дивимося не так, як вона є в реальності, а через відповідну думку. Більше того, окремі думки й оцінки починають вибудовувати в нашій свідомості справжні фортеці, повітряні замки, які вони ж потім і руйнують. Виходить, що думка сама себе будує, оновлюючись і посилюючись.

Стереотипи, сформовані за описаним вище сценарієм, достатньо живучі, і це пов'язано з тим, що вони надто тривалий час домінували у свідомості людини. Колись давно сформувавшись, негативні уявлення й установки, покладені в основу стереотипів, зберігають тенденцію до самовідтворення, самопідтримки. Механізмом цього процесу є селективне (вибіркове) сприйняття: після формування негативних уявлень інформація, яка надходить у мозок знову і знову, уже спотворюється під впливом саме цих негативних уявлень. Ймовірний наслідок цього процесу - виникнення у голові людини так званого самоздійсненого пророцтва, що можна витлумачити як очікування негативного розвитку подій. Водночас надходження позитивної інформації, яка б могла змінити хід думок, обмежується або й зовсім відкидається. І в такий спосіб ми починаємо зациклюватися на очікуванні несприятливих подій (людина потрапляє під владу думки про неминучість події) і тим самим наближаємо їх, оскільки такі настрої здатні притягувати або породжувати ситуації, яких ми побоюємося.

Наслідком такої установки є те, що людина потрапляє у пастку до власного розуму, робиться рабом своїх думок (кажуть, що з плином часу кожен раб починає любити свої кайдани, оскільки звикає до них). А що зумовлює той факт, що людина робиться рабом якоїсь думки, або ідеї? Причина в тому, що якась ідея або думка справила на нас настільки сильне враження, що людина шляхом самонавіювання закріпила її у своїй свідомості як щось таке, чому вона зобов'язана підкоритися; такі думки настільки в'їдаються в голову людини, що можуть у подальшому визначати її спосіб мислення і сприйняття світу; згодом особистість починає відчувати залежність від таких думок, як від наркотику. І у що тільки не змушують нас повірити страх і надія! Який урок ми можемо винести з цього всього на майбутнє? Перше, що необхідно здійснити, - зробити повну ревізію того, що на своєму життєвому шляху кожному з нас варто час від часу перевіряти, що ми несемо з собою. Чи не завантажені ми негативними думками про себе? Чи не несемо ми безформні штампи страху, які говорять нам, що ми не відповідаємо якомусь надуманому стереотипу?

Єдиний шлях до свободи, таким чином, полягає у звільненні від виробленого ходу думок і накатаних звичок. Ми, нарешті, повинні усвідомити, що наш розум не можна прив'язати до жодного життєвого досвіду, якщо ми не будемо пов'язані нашими власними думками, в основі яких лежать стереотипні уявлення.

У який спосіб можна радикально змінити стан речей на краще? Змінивши стиль мислення, що здійснюється за допомогою зміни пріоритетів, внаслідок чого ми не тільки навчаємося загороджувати шлях поганим думкам у нашу свідомість, а й формуємо нову стратегію життя.

Секрет полягає в тому, щоб викликати у свідомості думки, пов'язані з вірою в себе, уявлення, сповнені оптимізму. Якщо ми будемо думати про сили, які проти нас, то наділимо їх потужністю, якою насправді вони не володіють. Але якщо подумки уявити, в чому наші сильні сторони і постійно пам'ятати про них, то ми надамо можливість нашим внутрішнім ресурсам заявити про себе і вони почнуть працювати "на перемогу". Треба тільки навчитися ефективно керувати роботою мозку.

Наш мозок - дивовижний механізм. Усі враження, які ми отримуємо шляхом навіювання або самонавіювання, реєструються разом, гармонійними групами. Негативні враження "запасаються" в одній частині мозку, позитивні - в іншій. Коли одне з цих вражень (або частина минулого досвіду) залучається до свідомості за допомогою пам'яті, спостерігається тенденція залучати й усі інші враження аналогічного характеру (ніби піднімаєш ланку ланцюга і за нею - весь ланцюг). Наприклад, усе, що навіює сумнів, викликає у свідомості епізоди з минулого, які теж викликали сумнів. Згідно із законом асоціації всі аналогічні враження, почуття, елементи життєвого досвіду зберігаються разом, тому коли згадується одне, відразу за ним згадується й інше.

Подібне притягує подібне. Думка, чи то страх, неспокій або тривога, які містяться у свідомості, мають тенденцію притягувати до себе думки тієї самої породи або ситуацію, де з нами відбувається те, чого ми боїмося більше за все. І навпаки.

Коли ми чітко уявляємо собі бажане і за допомогою емоцій, тверджень та інших компонентів "накачуємо" думку, вона починає творити. Вона надає нам силу діяти. Вона починає структуру вати довкілля, притягуючи до нас можливості. Простір навколо починає рухатись. Подібне притягує подібне.

Щастя і нещастя прямують туди, де є їх рідня; від невдахи всі втікають, до удачливого всі линуть.

Б. Грасіан

Тепер ми бачимо, що всі думки, враження та емоції, які "виросли" на основі минулого досвіду і досягли свідомості, підкріплюються "армією" тієї самої природи, завжди готовою діяти. Стосовно мислення це означає: коли ми мислимо позитивно, то отримуємо доступ до всього свого досвіду попередніх успіхів. Якщо ми стикаємося з проблемою в позитивному настрої, то починаємо згадувати всі вдалі способи вирішення подібних проблем у минулому і збільшуємо шанс на успіх; у протилежному випадку нам доступна тільки пам'ять про невдачі, і шанс на успіх потрапляє під сумнів; негативне мислення, залишаючи нас на самоті з власними емоціями, знищує відчуття спокою і задоволення, заважає пошуку придатних шляхів для вирішення проблем.

Очевидно, що наша мета в житті - досягти успіху. Якщо ми усвідомимо, що нічого з того, що може принести життя, не варте тривоги, то з цим рішенням прийдуть і витримка, і душевний спокій, і здатність холоднокровно мислити, а отже, - і можливість реалізації задуманого, а з ним і омріяне щастя.