Психологія - Русинка Іван - Розділ 6. Емоційно-вольова сфера особистості

Особистість завжди повинна панувати над собою і незворушно сприймати будь-який, нехай навіть несподіваний для неї наслідок тієї або іншої події, тобто вона повинна приховувати в собі істоту холодну і неупереджену, що як глядач присутня за всіх мінливостей її життя, спостерігає за його пристрастями й почуттями і за всіх обставин підказує йому рішення, взяте з такої собі таблиці, де враховані всі можливі варіанти моральних ситуацій.

О. Бальзак

За серйозно задуманого духовного визволення людини її пристрасті та прагнення потайки теж сподіваються здобути для себе вигоду.

Ф. Ніцше

Людину не можна поділити на складові: пам'ять, уяву, емоцію, волю, інтелект, несвідоме. У жодному з цих елементів немає і не може бути людини. Вона в певній субстанції, яка об'єднує, точніше творить, її, є нею. І ця субстанція здатна бажати - в цьому запорука руху цього двигуна, який вершить життя.

З народження до смерті свідомість прагне до того, чим не володіє. Чим би ми не володіли, життя ніколи не здається нам досконалим. Одне тягне за собою інше.

Людина вибирає якусь річ, вважаючи, що не може без неї жити. Отримавши її, вона вже не так впевнена, що не може без неї жити.

На всіх перехрестях життя в тіні на нас чатують бісенята незадоволеності, з насмішкою на обличчях вони кричать: "Іди будь-якою дорогою! Ми все одно до тебе доберемося!"

Врешті-решт людина втрачає всі ілюзії і починає розуміти, що в цьому світі немає щастя і задоволення. Тоді їй на думку спадає риторичне запитання: якщо на землі щастя немає, то де ще його шукати? І вона починає шукати пароль, який би відкрив їй двері в якийсь інший світ, про який вона не знає. Звичайно, по той бік порога має бути щастя. У відчаї втомлене, виснажене серце людини звертається до релігії в надії й очікуванні. Не знаючи, куди повернути, вона розмірковує, яка релігія забезпечить їй більш надійний вихід.

Завжди шукати і ніколи не знаходити - так можна описати боротьбу людини за щастя і задоволення своїх бажань. Вона звертається до однієї релігії, потім до іншої, а бажаної відповіді так і не знаходить. її мозок перетворюється на вічний знак питання, який постійно шукає відповіді: "Звідки і куди?".

Кому не відома постійна невідповідальність між тим, що людина шукає і що знаходить? Те, чого нам найбільше хочеться, зовсім близько, але в майбутньому. Наша сила "могти" завжди відстає від нашої сили бажати. Ми не можемо ставитися до тих самих речей завжди однаково; усе, що солодко, солодко лише спочатку; якщо ми досягаємо бажаного, то з'ясовується, що ми його більше не хочемо: услід за захопленням завжди настає відраза. Як писав А. Камю, боги нагородили людину великими пишними чеснотами, що дозволяють їй досягти всього, чого вона бажає. Але водночас вони нагородили її і чеснотою більш гіркою, яка навіює їй зневагу до всього, чого вона досягла.

Люди здобувають необхідне їм для життя, а те, що необхідно для щасливого життя, чомусь не припасають.

Природа створила людину таким чином, що єдине доступне для неї щастя - в погоні за недосяжним об'єктом. Передчуття - солодше за володіння.

Те, що у нас в руках, не приносить задоволення. Єдине тривале задоволення, доступне людині, - це надія на майбутні досягнення. Як тільки людина перестає леліяти видіння успіху в майбутньому, їй настає кінець.

Ми і стали людьми тільки тому, що нам завжди чогось бракує (якщо усе добре, то це означає, що ми зупинилися у своєму розвитку, або наш добробут ґрунтується на самообмані), і ми будемо залишатися людьми доти, доки будемо чогось бажати, до чогось прагнути, про щось мріяти. Якого б становища в суспільстві людина не досягла, який би собі імідж не створила, вона все одно буде незадоволеною, позаяк ця незадоволеність є властивістю її натури.

Надмірні домагання - ось джерело наших прикрощів, і щастя в житті ми пізнаємо лише тоді, коли це джерело всихає.

Л. Вовенарг

Завжди чогось бажати - щоб не стати нещасним від перенасичення щастям, - така доля людини. Тіло дихає, дух прагне. Якби ми володіли всім, нам все б було не мило, скучно. Для розуму завжди необхідно приберегти щось йому невідоме, те, що збуджує допитливість, загадку. Без елемента невідомості, інтриги життєва гра втрачає сенс.

Успіх - це завжди подорож, а не мета; краще подорожувати з надією, ніж досягти пункту насолоди: надія надихає, пересил губить. Коли ж надія помирає, на серці людини з'являється надпис "кінець". Звідки, мабуть, і з'явився вислів: "Не зациклюйтесь на результаті, а насолоджуйтеся тими плодами, які надає процес". За кожною річчю в цьому світі солодше гнатися, ніж її мати. Жага щось добути завжди гостріша, ніж насолода вже добутим.

Можливості людини там, де вона їх шукає. Для більшості вибір по той бік загорожі завжди здається багатшим. Нехай вас не хвилює, що трава по той бік огорожі зеленіша або здається зеленішою. Так визначено природою. Так вона приманює нас і готує до завдання всього життя. І завдання це - успіх в боротьбі.

Щастю немає місця в діловому світі. Щастя приходить туди, де немає боротьби за найвищі досягнення. Всьому свій час і своє місце.

Г. Ебершнехер

Все описане відбиває афективний (термін "афект" у перекладі з латині означає хвилювання, пристрасть) простір, в якому проявляється неповторність, самобутність психічного світу людини.

Афективний простір - потяги, бажання, емоції, почуття, прагнення, переживання людини, з яких "виростають" її індивідуальна неповторність й унікальність; їі воля, що виникає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя.

Така увага до афективного виміру насамперед пояснюється тим, що він посідає провідне місце в житті і діяльності людини. Особливо він заявляє про себе при інтерпретації людиною тієї чи іншої ситуації, в якій вона опинилася; зазвичай, тут має місце глобальна ціннісна афективна реакція. її слід розуміти так, що коли люди опиняються у певних ситуаціях, то реагують на ці ситуації не стільки в термінах об'єктивних характеристик, скільки в термінах їх почуттів та емоцій з приводу події; люди скоріше відчувають, що це за ситуація, ніж усвідомлюють її як таку.