1. Методологічні принципи дослідження конфліктів.
2. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення конфліктів.
3. Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах.
4. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту.
5. Примирювальні та арбітражні процедури.
6. Методи опитування при вивченні конфліктів.
7. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання, соціометрія і т.д.
Література:
1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник. -М.: ЮНИТИ, 1999.-С. 125-176.
2. Запрудский Ю.Г., Коновалов В.Н., Курбатов В.И. и др. Конфликтология . Серия "Учебники и учебные пособия". - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - С. 260-267.
3. Гришина Н.В. Психология конфликта. - СПб.: Питер, 2000. -С. 126-148.
4. Ващенко І.В. та ін. Загальна конфліктологія: Навч. посібн. / Заг. ред. І.В. Ващенко, СП. Пренка. - 2-ге вид. - X.: Оригінал, 2001. -С. 50-64.
5. Майерс Д. Социальная психология. - СПб., 1997. - С. 635-638.
3.1. Методологічні принципи дослідження конфліктів
Підбір методів, адекватних досліджуваному феномену - це ключове питання дня будь-якої науки. Адже саме застосування адекватних методів та методик дає змогу отримувати достовірну інформацію про те явище, яке цікавить дослідника. Також підбір та застосування методів дослідження багато у чому визначають розвиток науки, оскільки отримані під час дослідження результати значною мірою залежать від того, наскільки ефективними є методи дослідження, які застосовуються наукою.
Якщо теорія є узагальненим та системно представленим результатом процесу пізнання, то методологія визначає правильні способи отримання знання.
З метою забезпечення результативного дослідження конфліктів важливо застосовувати принципи, які були сформульовані на різних методологічних рівнях:
- філософському;
- загальнонауковому;
- конкретно-науковому.
До філософських та загальнонаукових принципів належать:
1) принцип розвитку;
2) принцип загального зв'язку;
3) основні закони та парні категорії діалектики;
4) принцип діалектичної єдності теорії, експерименту та практики;
5) принцип системного підходу;
6) принцип конкретно-історичного підходу;
7) принцип об'єктивності.
Принцип розвитку вимагає при вивченні конфліктів виявляти тенденції у їхній еволюції. Тобто виявляти тенденції у їхньому поступовому, тривалому, безперервному розвитку конфлікту від одних форм до інших, частіше від простіших до складніших.
Принцип загального зв'язку полягає у тому, що, вивчаючи конфлікт, треба не обмежуватися вивченням та розглядом його окремих елементів. Потрібно прагнути дослідити якнайбільше зв'язків конфлікту з іншими явищами та між його подструктурами. Звичайно, не можна врахувати усіх взаємозв'язків конфлікту із середовищем, у якому він розвивається, та всередині нього. Проте треба намагатися враховувати характер хоча б основних зв'язків. Втрата основних зв'язків може привести до невиправданого спрощення у розумінні явища.
Основні закони діалектики:
1) закон єдності та боротьби суперечностей (він вказує на внутрішнє джерело розвитку конфліктів);
2) закон переходу кількісних змін у якісні (розкриває спосіб еволюції та динаміки конфліктів, орієнтує на пошук закономірностей розвитку конфліктної взаємодії, виявлення якісних та кількісних змін, які при цьому відбуваються);
3) закон заперечення заперечення (дає можливість прогнозувати напрямок розвитку конфлікту: від простішого - до складнішого, від нижчого - до вищого, від одного - до іншого).
Парні категорії діалектики дають змогу визначити загальний підхід до вивчення конфліктів, орієнтуватися у загальній оцінці правильності отриманих висновків. До парних категорій діалектики належать:
- матерія та рух;
- час та простір;
- якість та кількість;
- одиничне, особливе та загальне;
- сутність та явище;
- зміст та форма;
- необхідність та випадковість;
- причина і наслідок та ін.
Принцип діалектичної єдності теорії, експерименту та практики розкриває діалектику руху нашого знання до істини та визначальну роль практики у процесі пізнання. Порушення оптимального співвідношення та логіки взаємовпливу теорії, експерименту та практики у процесі конфліктологічного дослідження приводить до помітного зменшення результативності роботи конфліктолога, до перетворення її на імітаційну діяльність.
Принцип системності вимагає при аналізі конфліктів розглядати їх як складно організовані об'єкти, які складаються з ієрархічно пов'язаних підсистем. Вони, своєю чергою, як підсистеми входять до систем більш високого рівня. Принцип системності орієнтує конфліктолога у методології пошуку чинників позитивних чи негативних тенденцій у розвитку того чи іншого конфлікту.
Принцип конкретно-історичного підходу показує необхідність врахування у процесі вивчення конфліктів усіх конкретних умов, у яких вони розвиваються: місця, часу, конкретної обстановки у конкретному колективі. Кожен конфлікт є унікальним. І цей принцип орієнтує конфліктолога на виявлення унікальності у кожному конкретному конфлікті.
Принцип об'єктивності вимагає від конфліктолога мінімізувати вплив особистих та групових інтересів, установок, інших суб'єктивних факторів на процес та результат дослідження конфліктів. Проте слід пам'ятати: що вищий рівень конфлікту, то складніше при його дослідженні дотримуватися вимог принципу об'єктивності.
Методологічні принципи конфліктології (Анцупов, Шипілов):
1) принцип міждисциплінарності;
2) принцип наступності, послідовності (преемственности);
3) принцип еволюціонізму;
4) принцип особистісного підходу.
Принцип міждисциплінарності орієнтує конфліктолога на широке застосування досягнень всіх галузей конфліктології. Важливою стороною принципу міждисциплінарності є принцип рівності усіх галузей конфліктології. При цьому роль системотворної науки покликана виконувати і виконує психологія.
Принцип наступності вимагає, щоб конфліктолог володів якнайповнішою інформацією з проблеми конфліктів, яку здобули представники тієї науки, яку він представляє. Анцупов та Шипілов здійснили контент-аналіз списків літературних джерел 179 дисертацій. Цей аналіз засвідчив, що автори досліджень використовують лише 9,8% публікацій з проблеми конфлікту у своїй науці.
Принцип еволюціонізму: треба виявляти та враховувати основні закономірності еволюції конкретних видів конфліктів при їхньому дослідженні. Без знання різних рівнів еволюції конфліктів важко, а іноді й неможливо, пояснити їхню динаміку, спрогнозувати розвиток та дати рекомендації з їхнього конструктивного врегулювання.
Принцип особистісного підходу запозичений з психології. Стосовно вивчення конфліктів він формулюється як необхідність виявлення та врахування конкретних особистісних особливостей конкретних людей, які виступають центральною ланкою конфліктів практично усіх рівнів. Конфлікти виникають через об'єктивні зміни у матеріальному світі. Але різні люди в однакових обставинах поводяться по-різному. Одні з них починають чинити конфліктні дії, інші будь-якими способами намагаються ухилитися від конфліктів. Конфлікти починають і участь у них беруть не середньостатистичні індивіди чи абстрактні соціальні групи, а конкретні люди, які мають конкретні соціально-психологічні особливості. Навіть рішення про початок військових дій приймає невелика група людей, які мають певні особистісні особливості. Важко з'ясувати причини конфліктів, проникнути у їхню сутність, не зрозумівши, яку роль зіграли в них конкретні особистості, не визначивши їхніх особистісних особливостей, які мали суттєвий вплив на розвиток конфліктної взаємодії.
3.2. Експериментальні дослідження конфліктів у лабораторних умовах: ігрові процедури та створення конфліктів
3.3. Експерименти з провокуванням конфліктів у природних умовах
3.4. Вивчення специфічних форм соціальної взаємодії як моделей конфлікту
3.5. Примирювальні та арбітражні процедури
З.6. Методи опитування при вивченні конфліктів
3.7. Допоміжні методи: тести, анкети, моделювання, соціометрія і т.д.
Розділ II. Конфлікти та конфліктна взаємодія
4. Рівні вияву та типологія конфліктів
4.1. Класифікація конфліктів