Психологія праці - Баклицький І.О. - 3.3. Предмет, засоби, знаряддя, умови праці як компоненти трудового поста

Трудовий пост — це обмежене внаслідок розподілу праці й зафіксоване в суспільстві докладання сил людини, яка прагне створити щось цінне для суспільства — матеріальні речі, інформацію, корисні дії, функціональні корисні ефекти, естетичні враження, суспільні настрої, упорядковані соціальні процеси. Трудовий пост — одна з форм існування професії.

Термін "професія" походить від однокореневих слів латинської і французької мов із наступним перекладом: говорити публічно, об'являти, заявляти. У спеціальній літературі термін "професія" має чотири різні значення:

а) прикладання сил людини або галузь, в якій людина виконує свої функції як суб'єкт праці;

б) спільність людей, які зайняті відповідними трудовими функціями;

в) підготовленість (знання, вміння, навики, кваліфікація), притаманна людині, завдяки якій вона здатна виконувати відповідні трудові функції;

г) діяльність, робота професіонала, тобто сам процес реалізації трудових і професійно виконуваних функцій.

Професія як соціально фіксована галузь можливого виконання відповідних трудових функцій існує в формі багатьох трудових постів, які розподілені в суспільстві. Трудовий пост — це не те, що можна визначити конкретно деяке соціально зафіксоване багатовимірне, багатозначне системне утворення, основними складовими якого є:

а) задані цілі, уявлення про результати праці;

б) заданий предмет (вихідний матеріал — не обов'язково річ, а й ситуація невизначеності, будь-яка система, наприклад, біологічна, технічна або нежива природа, соціальна, знакова, художньо-естетична);

в) системи засобів праці (залежно від предмета, вони суттєво різні, починаючи з іграшкових ваг, з допомогою яких вихователь дитячого садочка, виконуючи свої трудові функції, грає з дітьми в "магазин", і закінчуючи сучасними автоматизованими системами управління виробництвом);

г) система професійних службових обов'язків (заданих трудових функцій); ґ) система прав;

д) виробниче середовище, предметні та соціальні умови праці [3].

У перелічених пунктах розглянуто не частини, а підсистеми трудового поста. Його елементарні частини можуть входити в різні підсистеми. Окремі конкретні засоби та предмети праці одночасно е й елементами середовища, вбирають у себе функції працівника (засоби, передбачені на робочому місці — ПК, ЕОМ або поліграф, визначають поряд з посадовими інструкціями відповідні трудові функції). Робоче місце як елемент середовища містить відповідно організовані засоби, умови, предмети праці.

3.3. Предмет, засоби, знаряддя, умови праці як компоненти трудового поста

Об'єктивні та суб'єктивні основні детермінанти зображено на рис. 3.1:

Система регуляторів людської поведінки своєрідна і є надзвичайно складною психологічною структурою. Найважливіше завдання психології праці як науки — вивчати факти та закономірності психологічної регуляції функціонування і формування людини як суб'єкта праці, створення інформаційних умов для практики формування системи відповідних психічних регуляторів.

Основні їх групи такі:

1. Образ об'єкта (предмета праці, зовнішніх засобів, умов і виявлення трудової діяльності):

а) чуттєвий (сенсорний, перцептивний);

б) репрезентативний конкретний (пам'яті, уявлення);

в) репрезентативний абстрактний (поняття, схеми, системи понять, засвоєні системи, пам'ять, засвоєні алгоритми дій).

2. Образ суб'єкта:

а) актуальний "Я — образ" (знання свого функціонального стану в певний момент у системі міжлюдських відносин, своїх можливостей і обмежень);

б) узагальнений образ ("Я — концепція" — яв минулому, я нині, я в майбутньому, я серед інших, я як представник професійної спільноти, як організм, як індивідуальність, як член суспільства).

3. Образ суб'єктивно-об'єктивних і суб'єктивно-суб'єктивних відносин:

а) потреби, стани, зумовлені потребами;

б) емоції, почуття, емоційні відносини;

в) характер як властива людині система стійких відносин;

г) спрямованість особистості, світогляд.

Усі названі регулятори належать до категорії "суб'єктивний образ" [2; 3; б; 6; 7].

Характеристику основних компонентів професійного середовища дає Е. А. Клімов [3, с. 17]. Перевірити; перетворюючи — обробити, упорядкувати, організувати, вплинути, обслужити; для пошукових — винайти, придумати, знайти новий результат, зразок, варіант.

Знаряддями праці Б. А. Клімов пропонує вважати не тільки інструменти обробки, а й будь-які засоби, які підсилюють здібності людини як об'єкта праці. До знарядь праці він відносить вимірювальні інструменти, прилади, автомати, апарати і "функціональні засоби організму". Це предмети і засоби праці, фізичне, хімічне, біологічне, соціально-психологічне й естетичне середовище. За його визначенням, предмет праці — це система властивостей і взаємовідношень речей, явищ, процесів, якими людина, яка працює на відповідальному трудовому посту, повинна подумки або практично оперувати (розпізнавати, враховувати, упорядковувати, перетворювати, зберігати або відшукувати їх). Ці взаємозв'язки можуть належати п'ятьом основним типам предметів праці, які визначають, за класифікацією Б. А. Клімова, тип професії: біологічні спеціальності (предмет праці — природа, живі організми), технологічні (технічні системи, матеріали, енергія), соціономічні (люди, групи, колективи), сигномічні (знакові системи), артономічні (художні образи або їхні елементи).

Другою класифікаційною ознакою професій і спеціальностей, за Клімовим, є мета праці, "результат якої вимагає або очікує від людини суспільство". Мета праці — визначити професійні завдання. Для спеціальностей це завдання розпізнати, розрізнити, визначити, оцінити, розібратися (виразні засоби поведінки, мови, правила вирішення теоретичних і практичних завдань). Програмою для аналізу фізичного середовища може бути "ергономічна контрольна карта", яку прийняв II Конгрес з ергономіки в 1964 р. [9]. У ній сформульовано питання щодо мікроклімату, шуму й інших шкідливих факторів, характеру організації праці, робочого місця, фізичного і психічного навантаження (освітленість, читання, розміщення приладів, особливості органів управління, вимоги до слуху, дотику тощо).

Розчленування соціального середовища повинно визначатися цільовою установкою дослідження, вважає В. А. Ядов "Якщо завдання вивчення трудової діяльності полягає у визначенні умов, які стабілізують сьогоднішній стан процесу, то можна спробувати виділити функціональні та дисфункційні зв'язки процесу праці. Одні ведуть до стабілізації, підтримання рівноваги в системі, інші — руйнуючі, які виводять із рівноваги" [3]. Це зауваження може належати до завдань вивчення взаємозв'язків у середині інших компонентів підсистеми "профсередовище".

Для психолога вивчення професійного середовища має значення не саме середовище, а його вимоги, які воно ставить до психіки людини. Від міри взаємовідповідності, динамічної рівноваги цих підсистем залежить результат функціонування системи, метою якої є отримання того чи іншого потрібного суспільству продукту відповідної якості і протягом відповідного часу (для людини, суб'єкта праці, система є вимогою професійної успішності).

Детально розробив методику системного аналізу професійної діяльності В. Д. Шадріков [14; 15; 16]. Він використовував методологію системного підходу і допускав аналіз діяльності на декількох рівнях.

Рівень особистісно-мотиваційного аналізу допускає вивчення системи потреб особистості, з одного боку, і можливостей задоволення цих потреб, які закладені в особливостях професії, — з іншого. Взаємовідповідність цих двох аспектів визначає рівень мотивації трудової поведінки.

На рівні компонентно-цільового аналізу виявляється мета і значення кожної дії, кожної операції в загальній структурі трудової діяльності. Системний підхід вимагає, щоб на рівні компонентного аналізу діяльності розглядали не тільки зовнішню (ділову) сторону, а й внутрішню, яка пов'язана з реалізацією психічних властивостей працівника і психічних процесів, що беруть участь у виконанні дій. Вивчають предмет і знаряддя праці, зумовленості дій їхніми властивостями.

На рівні структурно-функціонального аналізу вивчають принципи організації і механізму взаємодії окремих дій у цілісній структурі діяльності, виявляють зв'язки між окремими підструктурами діяльності (діями), їх значимість і вагомість структурних компонентів діяльності.

У процесі інформаційного аналізу діяльності виявляють ті ознаки, орієнтуючись на які працівник виконує трудові дії. Характеризують ці ознаки, виходячи з прагматичної значимості й динаміки виявлення, визначають способи отримання працівником інформації, яка потрібна для діяльності, вивчають організацію інформаційного потоку в часі тощо.

Психофізіологічний рівень аналізу діяльності означає, за В. М. Шадріковим, вивчення фізіологічних систем, які опосередковують діяльність. Важливе значення має аналіз активаційних й інформаційно-енергетичних процесів.

Рівень інформаційно-психологічного аналізу вивчає суб'єкта діяльності, особистість працівника.

У результаті поєднання всіх перелічених рівнів опису діяльності, вона постає як багаторівневе поліструктурне утворення. Системний аналіз розглядає будь-яке явище у розвитку. Щодо професійної діяльності — вивчає процес оволодіння діяльністю, становлення професійної майстерності.

Надалі розроблення методів системного аналізу діяльності вимагає конкретизації прийомів виявлення суттєвих зв'язків структур, які вивчають і їхню динаміку. За допомогою кореляційного методу будують матрицю зв'язків, яку можна зобразити графічно у вигляді структури професійно-важливих властивостей працівника.

Виявлення взаємозв'язків має велике значення для вирішення багатьох практичних завдань. Властивостям, які мають велику кількість зв'язків, при раціоналізації процесу професійної підготовки природно приділяється більша увага. Розвиток властивостей працівника позитивно впливає на інші функції. Властивості, між якими є від'ємна кореляція, не повинні об'єднуватися в єдиному процесі тренування.

Врахування структури професійно значимих властивостей при розробці системи професійного відбору дає змогу підвищити достовірність прогнозу і зробити цю процедуру більш економічною.

Отже, вивчення професійної діяльності може відбуватися у двох напрямах. Перший — описовий. За його допомогою складають професіограми, які описують основні характеристики професійного середовища, і вимоги, що має ця професія до психолога-людини. Другий напрям дає поглиблений психологічний аналіз взаємозв'язків всередині компонентів системи "людина — праця — профсередовище".

Робоче середовище працівника — це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціально-психологічних і естетичних факторів зовнішнього середовища, які діють на людину (Людина-оператор ГОСТ 21035-75). Елементи факторів робочого середовища перелічено на рис. 3.2. Класифікація фізичних і хімічних факторів зображена на рис. 3.3 [10].

Основні вимоги, враховуючи фактори робочого середовища:

а) фактори робочого середовища, що комплексно впливають на людину, не повинні шкодити її здоров'ю протягом професійної діяльності;

б) фактори робочого середовища не повинні знижувати надійність та якість діяльності працівника (його працездатності) при їх дії протягом робочого дня.

Виконуючи ці вимоги, у певних випадках треба використовувати спеціальні засоби захисту працюючих.

Максимальне значення факторів робочого середовища, при яких виконують ці вимоги, називають гранично допустимими рівнями або концентраціями. Значення гранично допустимих концентрацій і гранично допустимих рівнів наведено у відповідних нормативно-керівних документах і стандартах системи безпеки праці (ГОСТ-12.0.003-74 — ГОСТ 12.1.012-78).

Враховуючи і нормуючі фактори робочого середовища, розрізняють чотири рівні їхнього впливу на людину (ГОСТ 21035-75).

Комфортне робоче середовище забезпечує оптимальну динаміку працездатності працівника, хороше самопочуття і збереження здоров'я.

Дискомфортне робоче середовище протягом певного часу забезпечує працездатність і збереження здоров'я, але спричиняє суб'єктивне відчуття і функціональні зміни, які не виходять за межі норми.

Екстремальне робоче середовище призводить до зниження працездатності працівника і зумовлює функціональні зміни, які виходять за межі норми, але не спричиняють патологічні порушення.

Надекстремальне робоче середовище призводить до виникнення в організмі людини патологічних змін або працівник не може виконувати роботу.

Способи захисту працівника від несприятливих факторів робочого середовища можуть бути активними та пасивними. Способи активного захисту пов'язані з виявленням чинників джерела несприятливого фактора і впливу на нього. Якщо не можна використовувати активний захист, то застосовують пасивний. У цьому випадку джерело несприятливих факторів залишається, але проводять заходи, які спрямовані на попередження впливу цих факторів на людину. При пасивному захисті ізолюють джерело від середовища, де перебуває працівник, або усувають несприятливий фактор зі зони, звідки він може впливати на людину. Пасивний захист може бути загальним (колективним) або індивідуальним. У першому випадку захищають усе приміщення (робочу ділянку), в якому перебуває працівник або група працівників (наприклад, кондиціювання або вентилювання повітря в приміщенні). У другому випадку використовують засоби індивідуального захисту, які ізолюють: спеціальний одяг, взуття, захисні пристосування на робочому місці, індивідуальне обдування або вентиляцію та ін.

Велике значення для профілактики несприятливого впливу факторів робочого середовища на здоров'я, функціональний стан і працездатність людини має забезпечення реалізації діючих норм і вимог. Вирішувати це завдання треба в процесі проектування системи "людина — праця — професійне середовище".

Етап проектування вирішує завдання забезпечення значень факторів, які вимагає робоче середовище.

Розробляючи технічне завдання (ТЗ), аналізують і вводять вимоги замовника до робочого середовища.

На етапі технічної пропозиції визначають імовірний склад факторів робочого середовища, прогнозують можливі впливи його факторів на людину й необхідність застосування засобів захисту; визначають потрібну кількість робочих приміщень і склад технічних засобів життєзабезпечення.

На етапі ескізного проектування уточнюють імовірний склад факторів робочого середовища, які відображають специфіку об'єкта, який проектується, і виділяють ведучі з них, розробляють вимоги до систем життєзабезпечення, які реалізують норми та вимоги до робочого середовища.

При технічному проектуванні уточнюють реальні рівні факторів робочого середовища і режимів праці та відпочинку, враховуючи фактичний вплив, уточнюють і узгоджують з санітарним наглядом перелік неметалевих матеріалів, які використовують при будівництві об'єкта, проектують засоби колективного й індивідуального захисту від впливів несприятливих факторів робочого середовища; розробляють вимоги з професійного відбору режимів праці і відпочинку, тренування працівників з урахуванням специфіки дії факторів робочого середовища.

Комплексна оцінка факторів робочого середовища відбувається на підставі медико-філологічної класифікації тяжкості робіт. Важкі роботи — це сукупність дії всіх факторів робочого середовища (див. рис. 3.2 і 3.3) на здоров'я людини і її працездатність. Важкі роботи мають шість категорій.

До першої категорії належать роботи, які виконують в оптимальних умовах робочого середовища при сприятливому фізичному, розумовому і нервовому емоційному навантаженні.

До другої категорії належать роботи, які виконують в умовах, які відповідають гранично допустимим рівням і концентраціям виробничих факторів за діючими санітарними правилами, нормами та інженерно-психологічними вимогами.

Третя категорія охоплює роботи, при яких унаслідок не зовсім сприятливих умов праці у людей виникають реакції, які характерні для критичного стану організму (погіршення деяких показників психофізіологічного стану до кінця роботи, функціональних показників у момент трудових зусиль та ін.).

До четвертої категорії належать роботи, при яких несприятливі умови праці призводять до реакцій, які характерні для перед патологічного стану. Працездатність підтримують за рахунок перенапруження механізмів, які компенсують порушення функцій організму.

П'ята категорія охоплює роботи, при яких у результаті дії несприятливих умов праці у працівників у кінці робочого періоду формуються реакції, які характерні для патологічно функціонального стану організму.

До шостої категорії належать роботи, при яких подібні реакції виникають зразу ж після початку трудового періоду (зміни, тижня).

Зв'язок розглянутих категорій важких робіт з рівнями факторів робочого середовища за ГОСТом 21035-75 визначають так: перші дві категорії відповідають комфортному робочому середовищу, третя категорія — досить дискомфортному, четверта і п'ята — екстремальному робочому середовищу, шоста — надекстремальному.

Для визначення категорії важких робіт кожний із факторів робочого середовища, які реально впливають на людину на робочому місці, оцінюють за шестибальною системою (табл. 3.2):

Таблиця 8.2. Критерії оцінювання факторів робочого середовища в балах

Примітка

1. Визначаючи бали фізичного динамічного та статичного навантаження для жінок і осіб віком старших за 50 років, береться до уваги 70 % наведених величин. Зовнішня механічна робота не враховує затрат енергії на основний обмін речовин організму людини.

2. Монотонність отримує одну загальну бальну оцінку з врахуванням характеристик, що її визначають.

Визначають інтегральну бальну оцінку важкої роботи за формулою:

Формула (3.3) правильна, якщо кожні з п врахованих факторів діють протягом робочого дня. Якщо будь-який із факторів діє епізодично, то його фактичну оцінку визначають за формулою:

Категорію важкої роботи визначають так:

Приклад. Розглянемо порядок визначення категорії важких робіт. На робочому місці працівника виділено чотири фактори умов праці, які мають оцінки відповідно 3, 4, 5 і 6 балів. Тривалість дії виявлених факторів наведено в табл. 3.3:

Таблиця 3.8. Дані для розрахунку інтегральної оцінки важких робіт

Використовуючи дані останньої колонки табл. 3.3 за формулою (3.3):

Отже, це робоче місце має третю категорію важкої роботи.

Якщо робоче місце має оцінку 3 і більше балів, то це свідчить про те, що під їх дією формується екстремальне або надекстремальне робоче середовище, тому для інтегральної оцінки в розрахунок приймаються тільки ці біологічно значимі фактори робочого середовища. Фактори з оцінкою 1 або 2 в розрахунок не приймають, оскільки вони відповідають звичній життєдіяльності людини і не беруть участі у формуванні екстремальних умов праці.