Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Норма сексуального життя

Деякі морфофункціональні комплекси копулятивного циклу у чоловіків і жінок мають однакову природу. Такою є нейрогуморальна складова, пов'язана з діяльністю ендокринної системи і регуляторними центрами глибинних структур мозку, що забезпечує енергетичну складову сексуальності. Ідентичними є чоловіча і жіноча психічні складові, пов'язані з діяльністю кори головного мозку. Вони забезпечують адекватну спрямованість статевого потягу, вибірковість у задоволенні індивідуальних сексуальних потреб, відповідність сексуальної поведінки соціальним традиціям і нормам.

Інші складові копулятивного циклу у чоловіків і жінок суттєво відрізняються. Якщо для чоловіків характерні ерекційна й еякуляторна стадії, то у жінок є генітосегмен-тарна складова, пов'язана з рецепторним, секреторним, нервово-м'язовим апаратами геніталій та цереброспиналь-ними нервовими центрами. Вона безпосередньо забезпечує весь спектр сексуальних реакцій жінки.

Загальні нейрофізіологічні закономірності копулятивного циклу притаманні і чоловічій, і жіночій сексуальності, однак конкретні прояви жіночих сексуальних реакцій суттєво відрізняються від чоловічих:

- більшість сексуальних розладів жінки не заважає її інтимній близькості;

- жіноча сексуальність характеризується більшою індивідуалізацією сексуальних переживань і сексуальної поведінки;

- у багатьох жінок пробудження лібідо і виникнення оргазму не настають взагалі;

- якщо нормальне переживання юнаками оргазму завжди пов'язане з періодом статевого дозрівання, то в жінок виникнення оргазму іноді зміщується або на більш ранні періоди життя, або (частіше) на періоди після початку регулярного статевого життя;

- екстрагенітальні ерогенні зони у збудженні жінки відіграють значно більшу роль порівняно з чоловіком, іноді їх роль у процесі наростання збудження сильніша, ніж генітальних;

- формування статевої поведінки жінки пов'язане з оцінкою особистісних якостей сексуального партнера;

- сексуальне задоволення у жінки меншою мірою пов'язане з оргазмом, ніж у чоловіка;

- жіночий копулятивний цикл не має фінальної рефрактерної стадії.

Більшість особливостей жіночої сексуальності зумовлена жорсткістю її рекреаційних аспектів, підпорядкованістю їх прокреаційним (продовження роду), пов'язана із циклічним характером регуляції сексуальної функції, що обумовлює рівень збудливості відповідних структур.

Норма сексуального життя

Перед кожною людиною постає питання про сексуальну норму, особливо стосовно власної сексуальності. Тому багато людей, які вважають себе сексологічними хворими і звертаються до лікаря, насправді не знають норми статевого життя.

Норма статевого життя - суб'єктивний критерій сексуальної поведінки і сексуальних орієнтацій, конкретні виміри якого мають соціальну, культурну, історичну та іншу зумовленість.

При вивченні нормальної сексуальної поведінки людини науковці поступово виключали аномалії та варіації, які трапляються у клінічній практиці, тобто пояснювали норму через патологію. Поняття "норма" в біології та медицині багатозначне: а) норматив, еталон, на який потрібно рівнятися (у цьому разі вона завжди є умовною і має значення тільки у певній системі); б) статистичне середнє масового явища; в) оптимальний варіант прояву процесів.

Визначення поняття "сексуальна норма" пов'язане з труднощами, зумовленими тісним переплетенням у сексуальності людини біологічних, особистісних і соціальних факторів, а також великою варіантністю індивідуальних відхилень у її проявах. За дослідженням А.-Ч. Кінзі, варіативний розмах граничних проявів сексуальності визначається співвідношенням 1:45 000.

Крім того, норми психології, фізіології та моралі можуть не узгоджуватися. Тому нормальність або ненормальність явищ, пов'язаних із сексуальністю, часто не уточнюється, оскільки в різних випадках моральні норми змішуються з психологічними або фізіологічними, середньостатистичні - з функціональними та ін. Так, фізіологічна норма може включати в себе моральну, відповідно до вимог соціального оточення, і водночас впливати на середні статистичні показники сексуальних проявів, обмежуючи в деяких випадках їх максимальну межу. Прикладом можуть бути сексуальні норми, викладені в Корані, які рекомендують, приміром, ученим мати один статевий акт на тиждень, людям фізичної праці - два, а здоровим, молодим, сильним людям без занять - кожного дня.

За всієї інтимності сексуальних проявів кожна дія закоханих відбувається під впливом референтної групи, що складається не лише з однолітків, а й із представників попередніх поколінь, які мають свої уявлення про те, що і як належить або не слід робити при інтимному зближенні. Оскільки параметри статевого життя людини надзвичайно різноманітні, їх оцінюють за допомогою психологічних, фізіологічних, моральних і статистичних норм, які взаємодіють і визначають одна одну. Російський психолог та сексолог І. Кон вважає, що їх потрібно доповнити віковими та конституційними нормами. Розмежування норми і відхилень у сексуальній поведінці в будь-якому суспільстві є відносним.

Визначення сексуальної норми відображено в концепціях психічного здоров'я, які враховують прагнення людини до розвитку та самореалізації, здатність керувати своїми діями та вчинками, адекватно сприймати себе й інших. Крім цього, береться до уваги вплив сексуальності на особистість, її контакти з іншими людьми, зв'язок системи цінностей людини із суспільними цінностями. Унаслідок цього розрізняють індивідуальну та партнерську норми.

Індивідуальну норму визначають з орієнтацією на біологічні особливості людини. Вона ґрунтується на потенційних можливостях людини до сексуальних контактів через анатомічну та фізіологічну норми, а також на комунікативних властивостях індивіда - його бажанні та вмінні встановлювати міжособистісніі взаємини, які сприяють статевим стосунками.

Розроблена Гамбурзьким сексологічним інститутом партнерська норма враховує відмінність у статі партнерів, статеву зрілість людини; взаємну згоду; прагнення до досягнення взаємного задоволення; незавдавання шкоди своєму здоров'ю, а також здоров'ю інших людей або суспільству. Відповідно до цих критеріїв, нормальними вважають усі добровільні форми сексуальної активності, поведінки та дій, які відбуваються між двома статево зрілими людьми протилежної статі і спрямовані на досягнення взаємної насолоди, не шкодять здоров'ю, не порушують загальноприйнятих норм суспільства.

За іншим підходом, враховуючи значення і призначення статевої функції, до сексуальної норми зараховують потенційну здатність до реалізації біологічного аспекту (репродукція потомства), психологічного (отримання насолоди, статевого задоволення), соціального (задоволення потреби в між людських контактах). Характер і ступінь відхилень у можливості реалізації якогось із них визначає ступінь порушення сексуальної норми. Такий підхід до визначення сексуальної норми дає змогу встановити її в партнерському й індивідуальному аспектах. Якщо партнерська норма більш пов'язана з психологічним і соціальним аспектами сексуальної функції, то критерії індивідуальної норми ґрунтуються на здатності до реалізації біологічного аспекту - функції запліднення та репродукції потомства.

Умовний характер норми статевої моралі зафіксовано в розробленій Всесвітньою організацією охорони здоров'я концепції здорового статевого життя, яка включає: здатність насолоджуватися статевим життям, мати дітей та контролювати свою поведінку відповідно до суспільної й особистої етики; свободу від страху, сорому, почуття провини, забобонів та інших психологічних факторів, які пригнічують статеві реакції та заважають статевим стосункам; відсутність органічних розладів, хвороб і недоліків, які стримують статеві функції, в т. ч. репродуктивну.