Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 8. Різновиди психотерапії

Сучасна наука розглядає такі різновиди психотерапії:

1. Соціальна індивідуальна.

2. Функціональна соціально-психологічна.

3. Підтримувальна.

4. Гуманістична.

5. Позитивна. Розглянемо кожну з них.

Соціальна індивідуальна психотерапія має своє коріння у соціальній роботі, яку проводили найбільші американські організації наприкінці XIX - на початку XX ст.. Концепцію цього виду терапії викладено в книгах М. Річмонда "Дружній візит до бідних: керівництво для працюючих у благодійних організаціях" (1899) і "Соціальні діагнози" (1917).

Основою цієї терапії у кожному конкретному випадку є:

1. проведення оцінки;

2. встановлення соціального діагнозу;

3. взяття його за основу при виборі методу допомоги. Соціальний діагноз передбачає оцінку особистості підлеглого та

його соціального положення. Вона розглядає соціальну допомогу як комбінацію засобів, результатом яких є зміни як самого індивіда, так і його соціального оточення. Такий підхід заснований на традиціях соціальної роботи, закладеної у Сполученому Королівстві Великої Британії та Ірландії ще на початку XIX ст. Уже тоді основна теза соціальних працівників полягала у вивільненні та розвитку ресурсів людини та її соціального оточення.

Згідно з даним методом психотерапії соціальні заходи поділяються на два взаємодоповнюючі методи лікування:

1. Непрямий метод - полягає у дії на середовище, у можливості за допомогою зміни соціального оточення впливати на життєву ситуацію підлеглого в позитивному для нього напряму.

2. Безпосередній метод - полягає у пропозиціях, порадах, умовляннях, а також у раціональних дискусіях із метою залучення підлег-

лого до ситуації, вироблення ним раціонального рішення. З цією метою мають бути встановлені стосунки довіри з підлеглим.

Функціональна соціально-психологічна терапія отримала розвиток і відбилася у працях Ч. Гамільтона на початку XX ст. Основна ідея цієї школи полягає у тому, що підлеглий повинен бути активним учасником роботи, що спрямована на зміни. Для цих цілей, у межах даної концепції, менеджер намагається створити ситуацію, в якій підлеглий має навчитися міркувати так, як і він. Завданням є закріплення ситуації, її повторення з постійним введенням у неї дедалі нових і нових положень. Спонукання підлеглого до активності стає наслідком активності менеджера.

Підтримувальна терапія - це лікувальний вплив на підлеглого, який має на меті покращення форм і способів його адаптації до середовища. Менеджер "вживається" у захисні механізми підлеглого, визначає їхні параметри, приєднується до них, не піддаючи їх сумніву чи критиці. Він стає наче співучасником конфлікту підлеглого, займаючи завжди його позицію, підтримуючи його. Цим досягається значний ефект узгодженості, становлення стосунків довіри менеджера і підлеглого. Останній розглядає першого як "свою людину", на погляд, допомогу і пораду якої завжди можна покластися. Цим і треба керуватись, коли підлеглий просить такої поради.

Гуманістична терапія ґрунтується на тому, що менеджер досягає ефекту довіри й узгодженості, співпереживає підлеглому. Це вживання в образ, реальне, а не уявне співчуття. Менеджер, практикуючи гуманістичну терапію, має якнайшвидше позбавити підлеглого від неврозу, але ж і сам він найбільше ризикує здобути невроз. Щоб цей метод не був споріднений з побічними ефектами, менеджер разом із підлеглим завжди повинен перебувати у мета-позиції (позиції стороннього спостерігача, експерта), у стані відмежування уявними простором і часом від реальної конфліктної ситуації. Якщо підлеглий разом із менеджером погодиться перейти у мета-позицію відносно до ситуації, яка спричинила йому стільки негативних емоцій, то це вже буде перший крок впливу. Решта кроків - лише зміцнення такого успіху.

Позитивна психотерапія, розроблена Н. Песешкяном, є оригінальною системою психологічної допомоги. Визначальною рисою проголошеного ним міжкультурного підходу у психотерапії є інтегрованість, що набуває та примирює різні конкретно-культурні образи людини і нормативні уявлення про її поведінку. Позитивність розуміється тут як цілісність, єдність у різноманітності, подолання будь-якої однобічності як щодо внутрішньої картини світу людини, так і щодо її життя у суспільстві.

У процесі такої терапії менеджер не атакує систему ціннісних орієнтацій підлеглого, а прагне м'яко і делікатно показати однобічність його позиції та її оцінки. З цією метою менеджер використовує притчу (здебільшого східну). Притчі заохочують уяву та інтуїцію людини, допомагають знайти шлях взаєморозуміння менеджера і підлеглого. Вони використовуються не як розважальні оповідання чи казки, а виступають своєрідними психологічними, моральними тестами, завданнями, розв'язуючи які, підлеглий сам приходить до усвідомлення та розуміння однобічності своїх позицій.

Мета такої психотерапії - зробити з людини психотерапевта для самого себе. Здатність людини допомогти самій собі є основою її душевного здоров'я.