Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 22. Теорія особистості та міжособистісна сумісність

Слід зазначити, що соціопсихоінтеграція висвітлюється в теорії гуманістичної психології як теорія цінності особистості. Кожна людина, як складна самоорганізаційна система має окрему тілесність, тобто окрему фізичну структуру (механістична основа), а також свою власну, індивідуальну сукупність духовно-психологічних рис (синергетична основа), що визначають її індивідуальність.

Як визначає Лідія Ернестівна Орбан-Лембрик, "індивідуальність - це сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої" [48].

Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, які забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків із навколишнім світом. Передумовою її формування є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.

Особистість - людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного.

Особистість - найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої людини, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість - основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, тощо.

Людина - це складна система, у якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і набуте, природне і соціальне утворюють нерозривну єдність. Саме в громадському житті, в системі суспільних відносин, набуваючи соціальних якостей для самостійної діяльності й активнос-

ті, для самопізнання і самоствердження в реальній дійсності вона стає особистістю.

Як зазначалось у попередніх розділах, структуру "особи" за 3. Фрейдом становлять три інстанції:

1. "Воно" - це первісна, основна, центральна частина структури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. "Его" ("Я") - психічна інстанція, яка підкоряється принципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування із зовнішнім світом.

3. "Супер-Его" ("Над-Я") - моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного способу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з "Воно", а з "Я", вона є суддею і цензором особистості. До функцій "Над-Я" належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Незадоволеність собою, тривоги і турботи, які часто виникають у людини, є емоційним відтворенням у свідомості індивіда боротьби "Воно" і "Над-Я". Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою "Я" виробляє у собі захисні механізми:

1. Заперечення - проявляється тоді, коли людина намагається не помічати, заперечувати неприємну для неї дійсність, що часто заважає їй продуктивно працювати. Поширеною формою такої поведінки є заперечення критики на свою адресу як психологічний самозахист.

2. Придушення (стримування) - проявляється у блокуванні внутрішніх імпульсів і погроз (на противагу запереченню).

3. Раціоналізація - постає як спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків, що суперечать моральним нормам.

4. Формування реакції - проявляється у приховуванні людиною від себе мотиву власної поведінки, його придушенням через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

5. Проекція - проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншій особі.

6. Інтелектуалізація - намагання уникнути загрозливої ситуації шляхом її обговорення в абстрактних термінах.

7. Заміщення - полягає в частковому задоволенні неприйнятного мотиву будь-яким морально допустимим способом.

Згідно з теорією гуманістичної психології особистість є унікальною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:

o людину слід вивчати лише в цілісності;

o кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих випадків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;

o головною психологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому;

o людське життя слід розглядати як єдиний процес становлення і буття людини;

o людина є активною, творчою особистістю;

o людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;

o людина наділена певними ступенями свободи від зовнішньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

При створенні цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902-1987) брав до уваги здатність кожної людини до особистісно-го самовдосконалення. Важливим компонентом ії структури є "Я-концеїщія", що формується у процесі взаємодії суб'єкта з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини.

"Я-концепція" - цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного "Я", який є установкою людини стосовно себе.

"Я-концепція" може бути позитивною, негативною і амбівалентною (суперечливою). Задоволеність людини життям, відчуття нею щастя жити залежить від того, якою мірою її досвід, "реальне Я" та "ідеальне Я" співвідносяться між собою. Найважливішою характеристикою психологічно зрілої особистості є її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людського "Я".

На шляху розвитку особистості у її прагненні до психологічної зрілості виникає проблема міжособистісної сумісності.

Позитивний синергізм дії виникає внаслідок психоінтеграції двох чи групи індивідуумів - особистостей у найбільшій мірі психологічно сумісних.

Головними ознаками психологічної сумісності є:

o взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній діяльності;

o висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії ії процесом і результатом, коли кожний з них виявився на висоті вимог іншого.

Вона базується на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії.

Ключову роль у психологічній інтегративності відіграє темперамент особи. Він визначає сумісність (інтегративність, високоінтегра-тивність, слабоінтегративність, несумісність).

У цьому зв'язку наведемо головні положення вчення психофізіології людини в контексті інтегративності.

Російському фізіологу, творцю теорії про вищу нервову діяльність Івану Павлову належить заслуга відкриття ролі умовних рефлексів, завдяки яким організм пристосовується до мінливих умов існування, набуваючи нових форм поведінки, відмінних від вроджених безумовних рефлексів. Визначаючи якісну відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварини, І. Павлов висунув ідею про сенсорну і мовну сигнальні системи. За допомогою слова як "сигналу сигналів" мозок узагальнено відтворює реальність, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Важливим для розуміння особистості є положення про "динамічний стереотип" як стійкий комплекс реакцій на подразники.

Головним у вченні про вищу нервову діяльність є розуміння єдності організму і середовища. Цю єдність здійснює нервова система, яка, за І. Павловим, є системою відношень. Великі півкулі головного мозку відіграють провідну роль у діяльності всього організму. Кора великих півкуль головного мозку разом із підкорковими нервовими центрами здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність. У ній утворюються тимчасові нервові зв'язки, що регулюють відносини між організмом і зовнішнім середовищем, а також діяльність самого організму. Цю діяльність великих півкуль головного мозку І. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Він наголошував, що поведінка живого організму є певною системою реакцій або рефлексів на подразники зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічна концепція людської особистості І. Павлова базується на наявності у людини (як і у тварини) двох нервових процесів: збудження і гальмування. Використовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей, що важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту та його типів:

o сила - слабкість;

o врівноваженість - неврівноваженість;

o швидкість, рухливість - інертність, повільність. Темперамент (від лат. івтрвтатвпіит - узгодженість, устрій) -

індивідуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

І. Павлов пов'язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, що характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних рухів, міміки. Він товариський, легко змінює одне заняття на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адекватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сангвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легковажність у вчинках, неуважність.

Флегматик - сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка та рухи флегматика невиразні. Він повільний, розважливий, довго розмірковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик - сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін настрою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік - слабкий тип вищої нервової діяльності, який характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови та швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина та стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ані "добрих", ані "поганих" темпераментів - існують різні типи поведінки та діяльності.

Сангеістичний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Він швидко опановує нову обстановку, легко контролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терплячістю, миролюбною поведінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і підозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважливий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терплячий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до мети. У флегматика слабка сугестивність, оцінка власних здібностей реальніша, ніж у сангвініка, який їх дещо переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій з перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терплячість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхливо переживають критику, поводяться та діють жагуче, захопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні переоцінювати свої здібності, помірно сугестивні та підозріла. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто створює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячого способу життя, а також занять, пов 'язаних із високими температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров 'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання - глибокі та тривалі, у настрої переважає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому - уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Найчастіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно сугестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха із задиханням, руки сковані, невпевнені, навички виробляються важко і легко гальмуються.

Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:

1. Активність - про неї судять із того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди.

2. Емоційність - виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, із якою відбувається зміна одного емоційного стану іншим.

3. Особливості моторики - виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м'язового руху.

Важливою характеристикою особистості є її активність.

Активність особистості - прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і суспільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати дії не лише об'єктивних чинників на особистість, а й потенціальні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого "Я" (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси, тощо. Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин і орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію. Мотиваційними спонуками до дії є будь-які потреби, передусім актуалізовані (незадоволені).

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій доступна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди із сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи - маловитривалі. Однак, це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потребують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Знання і врахування чинників психологічної сумісності важливі на всіх етапах створення та функціонування колективу, є одним із стрижневих елементів управлінської діяльності, оскільки психологічна несумісність породжує конфлікти, антипатію, які спричинюють зниження ефективності функціонування колективу, а інколи, і його розвал. Часто до пагубних наслідків призводять, наприклад, несумісність керівника і його заступника, формального і неформального лідерів.

Для ефективного функціонування виробництва важлива сумісність різних рівнів: "керівник - підлеглі", "керівник - інші керівники", "співробітники - працівники".

Основною особливістю психологічної сумісності на рівні "група - члени групи" є змога безконфліктного спілкування й узгодженості дій людей в умовах спільної діяльності, зумовленої виробництвом чи соціальним управлінням. Встановлено, наприклад, що за необхідності оперативного прийняття рішень і відповідної організації діяльності неминуче виникатимуть напружені ситуації у колективі, у складі якого половина холериків, чверть флегматиків і чверть меланхоліків. Найкраща сумісність між людьми на виробництві (у відділах, бригадах, тощо) досягається за оптимального поєднання людей із протилежними типами темпераменту. Комплектування управлінських і виробничих колективів з урахуванням особливостей темпераменту їх працівників повинно зважати на специфіку завдань, які доведеться їм розв'язувати. Так, до інтенсивних процесів виробництва більш схильні сангвініки та флегматики, до монотонніших - меланхоліки. Найефективніше діяльність пов 'язану зі спілкуванням, можуть виконувати орієнтовані на співробітництво сангвініки та слабо виражені холерики.

На відміну від темпераменту особистості, як вродженої системи психіки, характер (риса, особливість) виявляється в способах діяльності особистості адекватних типових обставині адаптивної мінливості в залежності від них (обставин) та набутої в процесі взаємодії із зовнішнім оточенням (середовищем): "Посієш звичку - пожнеш характер" (народне).

Отже, характер, як наслідок детермінізму психіки [64], є відображенням її свідомої і несвідомої частини.

Типологія характерів вельми складна і потребує об'ємного викладення. Найбільш простою є трикомпонентна типологія.

Оскільки поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти, із переважанням одного з них, це дає змогу визначити характерологічний тип працівника. Наприклад, перевага розумового компонента засвідчує тип "мислителя", емоційно-комунікативного - "співрозмовника", перетворювального - "практика". "Мислитель" більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво і життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку товариськість, невміння розв'язувати організаційні завдання. "Співрозмовник" товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці. "Практик" є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Як доброму організатору, йому подобаються завдання, що вимагають рішучих і негайних дій.

Німецький психолог Ернст Кригмар (1888-1964) типи характеру поєднав з типом конституції тіла.

1.Астенічний (від грец. - "безсилий, кволий, млявий") тип. На вигляд астенік - худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту - шизотимік (від грец. - "розділяю, розсікаю"), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

2. Атлетичний (від грец. - "борець") тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітина і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераменту - ік-сотимік (від грец. - "рівний, однаковий"), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

3. Пікнічний (від грец. - "міцний, кремезний") тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу відповідає тип темпераменту - циклотимік (від грец. - "колоподібний, круглий), якому властиві енергійність, комунікабельність, схильність до гумору, тощо.

Типологія людей І. Павлова грунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова. Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої -розумовий тип, а їх рівновага - середній тип.

Наявність двох сигнальних систем у психіці людини пов'язана з діяльністю правої та лівої півкуль мозку: відносна перевага діяльності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи, а перевага лівої півкулі - про домінування другої. Ті, хто обробляє інформацію за допомогою лівої півкулі, люблять розв'язувати проблеми логічним шляхом. Вони активні та говіркі, радше зроблять висновки, ніж пропонують нові ідеї. Люди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образно. їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.

В управлінській діяльності важливими є і знання про відповідні схильності лівосторонніх ("лівші") і правосторонніх ("правші") людей, що слід брати до уваги під час проектування і компонування робочих місць, комплектування штату. Зважаючи на те, що серед лівосторонніх частіше трапляються обдаровані люди, дослідники рекомендують для поліпшення роботи з персоналом враховувати чинник "ліворукості".

Під час з'ясування професійної придатності людини до відповідного виду діяльності психологи звертають увагу і на вроджені індивідуально-типові ознаки, до яких належать: тип переплетіння пальців, ведуча рука, домінуюче око та інші. Дослідження виявили, що високій психологічній придатності до управлінської діяльності відповідають:

o сполучення правого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і ведучої правої руки;

o сполучення правого домінуючого ока, правого типу переплетення пальців і ведучої правої руки;

o сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки.

Низькій психологічній придатності до управління відповідають:

♦ сполучення лівого домінуючого ока, лівого типу переплетення пальців і правої ведучої руки;

♦ сполучення правого ведучого ока, правого типу переплетення пальців і лівої ведучої руки.

Керівники з лівим домінуючим оком більш консервативні й скептичні. Порівняно з "правоокими" вони повільніше думають, агресивніші, активніше прагнуть до незалежності, менш стійкі до стресу, менш адаптивні. Керівники з правим домінуючим оком є гнучкішими, спокійніше ставляться до змін, не бояться нового.

Керівники з правим типом переплетіння пальців недовірливі, схильні до суперництва. У них яскраво виражене прагнення до незалежності, самостійності. Люди з лівим типом переплетення пальців поступливіші, терплячіші, у них сильніше виражене почуття "ліктя".

Однак, як зазначає Л. Е. Орбан-Лембрик: "Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимального рівня управління організацією. Адже в кожної людини в певних ситуаціях можуть виявитися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого розуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації" [48].

І, звісно, тут на перший план виступає вміння керівника згуртувати колектив, організацію в інтегративну цілісність. Ступінь інтегрованості об'єднання особистостей, завдяки чому колектив стає інтегрованою структурою, спроможним досягти поставлених цілей, має стійку організаційну рівновагу визначає імідж власний та його керівника.

Особистий імідж - визнання авторитету керівника, оцінка рангу лідерства членами підлеглого колективу.

Загальна самооцінка особистості визначається за відомою формулою У. Джеймса:

Імідж є також поняттям збірним. Це - абрис, тобто та форма життєдіяльності людини, завдяки якій "на люди" виставляються сильнодіючі особистісно-ділові характеристики. Серед них пріоритетними слід визнати:

o вихованість;

o ерудицію;

o професіоналізм.

Це - три кити, на яких тримається імідж конкретної особистості.

Імідж керівника також визначається адаптивністю його до внутрішнього середовища організації.

У підручниках та посібниках з психології управління виробництвом інтегративність (згуртованість) колективу (групи) чи імідж керівника (соціоматричний статус) визначено за такою соціометричною матрицею тестування членів групи (у кількості 9 осіб) (табл. 22.1):

Таблиця 22.1

Інтегративність колективу визначається за коефіцієнтом згуртованості та значенням соціометричного статусу керівника.