Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Оральна стадія

Після народження у психосексуальному розвитку особистості настає оральна стадія, що охоплює перший рік життя. Вона характеризується поступовим формуванням і диференціацією почуття Я. Спочатку психіка новонародженого представлена несвідомими прагненнями та інстинктами, задоволення яких має відбуватися негайно, а відчуття задоволення поширюється по всьому тілу дитини. Его спочатку формується як інстанція, здатна відтерм і ну вати задоволення, а також обрати і реалізувати спосіб його досягнення. Пізніше розвивається здатність відмовлятися від деяких бажань і способів їх задоволення. Ця функція співвідноситься з Над-Я. Его у відношеннях між Я і несвідомим - наче лінза, в якій заломлюються всі подразники, що надходять із внутрішнього світу. Водночас Его вбирає в себе

подразники із зовнішнього світу, які воно має засвоїти і модифікувати. Его перебуває на межі між внутрішнім і зовнішнім світом, і розвиток інстинкту завжди залежить від природи прагнень Я.

Спочатку Я розвивається і диференціюється "на службі в Ід (Воно)". На оральній стадії розвитку Его представлене широким спектром нарцисичних переживань, оскільки значна частина енергії лібідо немовляти спрямована на власне тіло. Якщо дорослий найконкретніше втілює власне Я у процесах самопізнання і самоусвідомлення, то в дитини до року відчуття Я існує як задоволення, причому до Я спочатку зараховують будь-які хороші і приємні аспекти навколишнього світу.

У розвитку свідомого Я особистості як її основної феноменологічної властивості на перший план виходить поняття "межі Я". Ґрунтовні дослідження в цій галузі здійснив німецький аналітик Пауль Федерн (1871-1950). Розглядаючи "відчуття Я" як переживання душевної і тілесної єдності особистості в часовому і змістовому аспектах, він трактує Я одночасно і як носія (суб'єкта), і як предмет свідомості. Інакше кажучи, особисте Я - це довготривала пам'ять, воно подібне до альбому з фотографіями, що відобразили психічний статус людини в різні періоди життя. Теорія Федерна пояснює процеси регресії та випадки інфантильної поведінки дорослих як повернення до ранніх способів витіснення життєвих труднощів і проблем. Специфічні ділянки (зони) Я, що гостро і тонко відчувають дійсність, він називає межами Я. Вони визначають здатність особистості відмежовуватись від тяжких переживань і нерозв'язних труднощів, а також механізми деперсоналізації, які застосовують для того, щоб розмежувати переживання безсилого панікуючого і впевнено-компетентного Его, додавши тим самим йому значної стійкості. Межі Я оберігають відчуття ідентичності і впевненості в собі. Вони не є жорсткими. Людина відчуває, де припиняється її Я, коли межі змінюються. Відчуття меж Я, оскільки вони постійно змінюються, переживається легше; ним сповнена вся свідомість.

Описані П. Федерном тонкі відмінності в переживанні різних аспектів власного Я дуже важливі для психоаналізу. Часто патологічні процеси, пов'язані з розщепленням особистості та деперсоналізацією, психо-тичні зриви у декомпенсованих невротиків і помежових пацієнтів можна передбачити з розповідей про межі Я. Особливо значущими є переживання, зумовлені динамікою самої терапії.

До психоаналітика звернулася клієнтка-медсестра. Вона відчувала відчуження від терапії, цілком задовільної за результатами та емоційним фоном. У неї була сильна регресивна динаміка, супроводжувана яскраво вираженими позитивними трансферентними почуттями. Клієнтка наголошувала, що ці почуття "наче не її", "не зовсім справжні". Погано реагувала на вимушені перерви в терапії, дуже цікавилася успіхами інших клієнтів, заздрісно побоюючись, що ті мають нагоду якось додатково взаємодіяти з аналітиком, проте наполегливо відмовлялась аналізувати ці переживання. Вона не хотіла говорити про них і не бажала "розбиратися з малоістотними речами". Заперечуючи інтерпретації трансферентних почуттів як значущих переживань, вона виносила їх за межі власного Я. А через деякий час кинула роботу, звинувативши терапевта в тому, що з його вини колеги почали вважати її професійно неспроможною, божевільною тощо. Жодні інтерпретації і логіка здорового глузду не змогли спростувати цих параноїдальних ідей. Клієнтка відчула спроектовану на аналітика ворожість у формі саморуйнівних оцінок і думок значущих людей, вона не зуміла відокремити катастрофічні переживання власної професійної та особистісної нестійкості і трансферентні проекції. Межі Я зруйнувались і поховали лід собою не тільки аналіз, а й нормальні відносини з реальністю. Надалі вона впоралася з цим, але більше не працювала за своєю основною спеціальністю.

Деякі автори (К. Абрахам, Е. Гловер, О. Феніхель), розвиваючи ідеї Фройда про співвідношення задоволення і фрустрації на оральній стадії розвитку, а також про два основні способи орального задоволення (смоктання і кусання), описали оральний тип характеру. У дорослої людини характер формується упродовж перших п'яти років і залежить від фіксації на певній стадії психосексуального розвитку. Оральний характер мають люди, що надають перевагу оральним способам одержання задоволення, причому набір типових рис різниться залежно від того, що переважало в дитинстві - задоволення чи фрустрація.

Орально задоволена особистість - це веселий оптиміст, розпещений, ледачий, з легкістю ігнорує труднощі. Він відкритий і товариський, упевнений, що в цьому кращому зі світів усе, що відбувається, на краще. Орально вдоволені люди мають симпатію оточення, стійкі у кризових ситуаціях, але не люблять докладати зусилля навіть задля власних цілей. Вони задоволені тим, що є, і не напружуються без крайньої необхідності.

Орально фрустрована людина песимістична, пригнічена, невпевнена в собі і відчуває постійну потребу в безпеці та захисті. Вона заздрісна і вороже ставиться до чужих успіхів, що пов'язано з претензіями на власну винятковість. Не знає міри в їжі, питті та інших тілесних насолодах, проте в них не почувається щасливою - через ненаситність. Як правило, це дуже активний, цілеспрямований і честолюбний індивід із високою мотивацією досягнень. Орально фрустрований характер переконаний, що іншим завжди дістається більше, ніж йому. Основна його риса - заздрість.

Ці дві групи рис можуть траплятися в різних поєднаннях, оскільки на оральній стадії розвитку задоволення і фрустрація постійно чергуються.

Отже, основним джерелом психологічних проблем є невижитий первинний нарцисизм, що знов і знов повертається у формі різноманітних егоцентричних потреб. Примітивно-нарцисична симптоматика полягає у зниженні контролю над реальністю, спотвореному сприйнятті себе та інших людей, нереалістичних уявленнях про власні можливості, вимогливості і претензії на винятковість, нав'язливому бажанні бути повністю захищеним від усіх неприємностей.

Клієнти з фіксацією на оральній стадії розвитку виглядають і поводяться як егоїстичні, примхливі діти. У роботі з ними вкрай необхідне терпіння, бо аналіз більш подібний до виховання і навчання, а не до терапії як лікування. Іноді корисно пояснювати клієнтам межу між опором і простою впертістю, вторинним захистом і елементарною безвідповідальністю, емоційною травмою і звичними капризами. Зрештою, проблеми інфантильної особистості не розв'язати інакше - людина має стати дорослим і відповідальним суб'єктом власного життя.

Поведінку та вчинки інфантильної людини порівняно зі зрілою описала А. Фройд у праці "Норма і патологія дитячого розвитку" (1965). Індивіда характеризують як незрілого доти, доки інстинктивні бажання та їх здійснення розділені між ним і його оточенням за таким принципом: бажання на його боці, рішення про задоволення або відмову - на боці зовнішнього світу. Від цієї моральної залежності, яка для дитинства є нормальною, тривалий і важкий шлях розвитку до нормального дорослого стану, в якому зріла людина здатна бути суддею у власних справах, тобто на основі своїх очікувань і внутрішніх ідеалів контролювати наміри, піддавати їх розсудливому аналізу і самостійно вирішувати - потрібно спонуку відхилити, відкласти чи перетворити на дію. Це і буде найкращий результат терапевтичної роботи з проблемами, зумовленими інфантильністю.