Сугестивні технології маніпулятивного впливу - Петрик В.М. - 5.3. Від інформаційного до інформаційно-комунікативного суспільства

Історія виникнення й розвитку інформаційно-комунікативного суспільства сягає корінням у глибоку давнину. Лабораторією ІАФРАН Інституту економічних стратегій було здійснене дослідження "Глобалізація: новий цивілізаційний контекст", у якому відтворено генезис інформаційного суспільства. Дослідники відзначають, що осмислення глобальної трансформації світу є нині чи не основним інтелектуальним заняттям гуманітарного наукового співтовариства. Підводячи підсумки усіх сучасних дискусій про майбутнє глобального інформаційного суспільства, учені дійшли висновку, що сучасна цивілізація переживає універсальну трансформацію, у якій уже помітні риси нової епохи. Але подібні періоди в історії суспільства вже спостерігалися.

Джерела майже двотисячорічної цивілізації Модерну (Modernus) можуть бути виявлені в християнській свідомості. Християни ще на зорі нової цивілізації називали себе modemi, визначаючи в такий спосіб свою відмінність від попередників, представників старого світу - antiqui. "Народжена цією історичною спільністю соціальна галактика має власну оригінальну архітектоніку, містить складну траєкторію історичного польоту. Попередній fin de miilenium, початок другого тисячоліття, - також досить непроста межа в історії цивілізації. Це була епоха грандіозної феодальної революції, децентралізації влади, поширення каштелянства й баналітету, аграрного перевороту, демографічного вибуху, початку транс'європейської експансії, початку урбаністичної ланцюгової реакції, формування бюргерства... Час появи нової соціальної схеми земного світоустрою - світ трьох станів А.Ланського й Г.Камбрезийського - і паралельно - концепції Божого світу, клюнійської реформи, при прихованому поширенні егалітарної, єретичної моделі" (О.Неклесса).

Усі названі трансформації стали основою для розвитку світської культури, духовного життя суспільства, отже, комунікації й інформації. Чим більше визначалися державні кордони, тим більше формувався цивілізаційний світо-устрій, тим більше значення надавалося комунікації: людина виходила за межі свого вузького світу, ставала засобом розвитку цивілізації. "Середина другого тисячоріччя є також значущим рубежем в історії цивілізації - це час зародження сучасного світу, тобто Світу Модерну (Modernity), формування нової соціальної, політичної, економічної, культурної семантики світоустрою. У той період відбулася зміна віх, затвердився новий, гуманістично орієнтований світ. А значне поширення вогнепальної зброї до кінця XV ст. істотно змінило характер воєнних дій (перехід до лінійної тактики їхнього ведення). Одночасно це був час катастрофи залишків Східної Римської імперії (1453) і виведення на підмостки історії іншого супутника західноєвропейської цивілізації - Нового Світу (1492)" (О.Неклесса).

Зміна державних і національних кордонів приводить до зміни меж комунікативного простору; новий соціальний устрій, нова система міжнародних відносин продукують нову якість інформації й комунікативно-прагматичних зв'язків людини та універсуму.

Геоекономіка принципово неможлива без розширення меж комунікації, великого обміну інформацією. Індустріальний характер трансформацій зумовив глобалізацію технологічних, соціальних і наукових сфер. Автори проекту "Глобалізація: новий цивілізаційний контекст" відзначають низку системних чинників, що привели до глобальної трансформації суспільства кінця XX ст. і до зміни суспільно-соціальної й наукової парадигми: чітко позначені межі господарської місткості біосфери, перспектива серйозного погіршення її якості, вичерпання критично важливих видів природної сировини. З огляду на ці процеси, людство має замислитися про можливість вичерпання глобальних ресурсів планети, а також над проблемою контролю за ними для їх довгострокового й стійкого перерозподілу. Із цим же пов'язаний і розвиток масштабного рекламного допінгу, необхідність у створенні, розвитку й підтриманні численних штучних потреб населення Землі; ускладнення ситуації через двозначний вплив науково-технічного прогресу на норми прибутку. На думку дослідників, всі ці чинники привели до перетворення наукового співтовариства на цілком самодостатню субкультуру.

Вектор розвитку сучасного суспільства визначається, з одного боку, процесами оптимізації й глобалізації, з іншого - знаннями, що інтенсивно розвиваються, у тому числі й knowledge-based economy - економікою знання. "Однак у постіндустріальній економіці є свої непрості проблеми. Тут зіткнулися дві тенденції: одна, пов'язана з розвитком інформаційних і фінансово-правових технологій, процесом "каталогізації" світу, становленням системи глобального управління, й інша, основу якої становить отримання нового знання" (О.Неклесса). Нова інформаційна епоха вимагає оновленого, комплексного погляду на економіку, політику, суспільство, науку для більш повного усвідомлення й оцінки загальногуманітарної ролі економічних, соціальних, культурних, психологічних, антропологічних факторів, а також взаємодії двох сфер - інформаційної й Інноваційної. Історія зародження феномену інформаційно-комунікативного суспільства дозволяє простежити діалектику формування поняття "інформаційно-комунікативне суспільство".

Етап 1. Зародження аналітичного поняття "інформаційне суспільство".

Основи концепції інформаційного суспільства простежуються в роботах Ф.Маклупа. Він першим відокремив категорійоване знання й інформаційні завдання від звичайної індустріальної й соціальної діяльності та виділив п'ять секторів (освіта, комунікативні медіа; інформаційні механізми, інформаційні служби; Інші види інформаційної діяльності), які можуть бути визначені й пояснені економічними досягненнями. Ця класифікація підтверджується статистичними даними: Ф.Маклуп у своїй праці "Проведення й розподіл знань у США" відзначає, що в 1958 році близько 29 % валової американської продукції належало до індустрії знань. Із появою перших ЕОМ стало можливим виміряти будь-яке розширення інформаційного сектору.

Саме роботи Ф.Маклупа дозволили П.Дракеру через кілька років відзначити, що "основа економіки змінилася від потреби в застосуванні фізичної праці до використання знань, і центр ваги соціальної енергії змістився від речей до знань". У монографії "Епоха дискретності" П.Дракер торкається проблеми технічних і суспільних знань, аргументує це зіставлення тим, що прагнення до дешевої, надійної, швидкої, універсальної й доступної інформації так само впливає на суспільство, як виникнення електрики. Учений відзначає: якщо раніше прогрес був заснований на набутті досвіду, то зараз систематична, цілеспрямована, організована інформація є ресурсом, котрий міг би сприяти просуванню суспільства.

Ґрунтуючись на статистичних дослідженнях, у середині 1970-х років М.Порат пише доповідь для уряду США "Інформаційна економіка", де відзначає наявність двох додаткових Інформаційних секторів - основного й другорядного. В основному секторі, на думку аналітика, індустрія знань маніпулює процесом набуття й створення знання та інформації, щоб отримати нові інтелектуальні продукти й служби. У вторинному секторі маніпуляція знанням й інформацією є частиною матеріального продуктивного процесу, інформація використовується у виробництві, продажу матеріальної продукції й забезпеченні обслуговування.

Етап 2. Формування наукової парадигми інформаційного суспільства.

Приблизно в цей же час Д.Белл окреслив подібні зміни в дослідженні "Настання постіндустріального суспільства". Він обґрунтував наявність трьох динамічних чинників розвитку: теоретичне знання повинно ставати усе більш значущим; у майбутньому очікується висування на передній план питань технології, її контролю й потенціалу для трансформації; виникнуть нові процеси прийняття рішень. Учений стверджує, що методи організації соціальної діяльності могли б розглядатися як "інтелектуальні технології"; успішні техніки переймаються іншими учасниками дій і групами. Крім того, "найголовніше джерело структурних змін суспільства є зміною характеру знань, що має більш технічну структуру, ніж природну". Ця нова структура знань буде усе більше впливати на вирішення соціально-технічних проблем. В інформаційну епоху роль експертів посилюватиметься. Д.Белл відзначає, що знання завжди було необхідним для функціонування суспільства, але постіндустріальному суспільству властиві зміни в самому характері знань.

У постіндустріальному суспільстві центральною фігурою є професіонал, який забезпечує обслуговування й задоволення потреб - медичну допомогу, навчання, відпочинок, мистецтво, які сьогодні мисляться бажаними й можливими для кожного. Д.Белл характеризує постіндустріальне суспільство як нову тенденцію "ігор між людьми", сферу індивідуалізованого соціального існування.

В іншому ранньому аналізі особливостей нової інформаційної епохи А.Тоффлер відзначає, що почуття дезорганізації й тривоги в багатьох людей на початку 1960-х було прямо пов'язане з "майбутнім шоком" і неможливістю подолати щораз більші зміни інформаційного століття, яке зароджувалося. У наступних монографіях А.Тоффлер аргументує, чому шлях розвитку постіндустріального інформаційного суспільства не був прямою лінією, протяжною в часі, а становив радикальну (революційну) зміну в розвитку, трансформацію свідомості. Цей процес є роз'єднанням із минулим, новим способом організації суспільства (Тоффлер проводить вектор від психологічних змін через соціальні до міжнародних відносин), представленим у всіх структурах людського знання, насамперед у мові й літературі.

Етап 3. Зародження суспільства комунікації й інформації.

Зародження інформаційних технологій привело до глобального переосмислення світу. Ця заява була зроблена Маршалом Мак-Люеном, якому належать метафори, що увійшли сьогодні в термінологічний апарат західних підручників: "глобальне село", "століття інформації", "середовище - це повідомлення" (medium is message). Говорячи про історичні перспективи інформаційних революцій, Мак-Люен звертався передусім до типографських інновацій XV ст. Він відзначав, що умонтування всередину типографських репродукцій (виокремлення мови й інформації в рекомбінованих частинах) і одночасно усвідомлена експансія в розподілі знання стали революцією, що привела до зміни всієї друкованої справи. Аналізуючи "культуру друкування", Мак-Люен звертався до її порівняння з результатами технологічних змін. Порівняння, використане Мак-Люеном щодо руху медіа вбік "гарячих" (закрите, односпрямоване/передане, завершене) і "холодних" (відкрите, різноспрямоване/інтерактивне) повідомлень викликано бажанням підкреслити інтерактивність залучення мереж до передання інформації. Мак-Люен обґрунтовує появу нових "холодних" технологій, які розширюють людські можливості, споконвічно обмежені в просторі або часі. Суспільство часто є сумою комунікацій, що відбуваються всередині нього, отже, і вплив технології на комунікацію залишається в центрі уваги багатьох сучасних досліджень.

М.Постер, наприклад, використав відоме положення Мак-Люена "medium is message" І розвинув його далі; виділив три модуси інформації, три різних способи співвідношення комунікативного знання й буття в суспільстві, говорячи про те, що "історія може бути періодизована змінами в структурі способів комунікації". Різним епохам властиві різні комунікативні стратегії й тактики, що приводить до виникнення нових суспільств. М.Постер експериментально ідентифікував головні етапи розвитку комунікативних технологій, зокрема: "віч-на-віч"; словесно опосередкована зміна; записані зміни, опосередковані друкуванням; електронно опосередковані зміни. При цьому перший етап характеризується символічними відповідностями, другий - представленням знаків, третій - інформаційною симуляцією. Ці етапи непослідовні: незважаючи на те, що кожен щабель історично є більш пізнім, ніж попередній, вони скоріше накладаються один на одного. Кожний із методів збереження й передання інформації ґрунтовно вклинюється в мережі взаємин, які становлять суспільство, що приводить до глибоких змін у останньому.

Одним із ключових моментів прийдешніх трансформацій інформаційного суспільства є когнітивні можливості людей і їхній комунікативний потенціал. І.Дісон помітив, що кожна особистість повинна виявити себе, оскільки, формуючи мережі й підтримуючи їх відповідною інформацією, ми одержуємо множинні переваги; кожна особистість повинна відігравати активну роль в уже створених співтовариствах або започатковувати власні; ми можемо пропонувати свої продукти через мережу, допомагаючи в такий спосіб собі й іншим.

Етап 4. Від інформаційного суспільства до мережевого співтовариства.

Цей етап зумовлений двома типами змін - трансформацією суспільства (та його економіки) й трансформацією свідомості людей. Використовуючи ці два типи змін, М.Кастельс зробив висновок, що комп'ютерні технології продукують новий тип суспільства - мережевий. Він був першим дослідником, котрий визначив усю важливість повсюдного поширення мережевих технологій І зауважив, що цей процес є продуктом мережевого суспільства, у якому не тільки компанії, але й індивіди можуть одержувати вигоду від нових комунікативних можливостей. Електронні мережі підтримують розвиток і поширення знань та інформації, що сприяє більш швидкій адаптації. М.Кастельс також звернув увагу на те, що процеси, які розвиваються, змінилися від буття, заснованого на фізичних ресурсах, до зростання довіри до мобілізації й координації знань та інформації. Ці процеси приводять до виникнення інформаційного капіталізму й мережевого співтовариства. М.Кастельс розглядає інформаційну епоху не тільки як сплав позитивних моментів, але і як добу розколотих комунікацій: світ став більш фрагменто-ваним і роз'єднаним, у ньому переважають нав'язані образи; комунікативний простір комерціалізований, продукуються нові взаємини між простором і часом. Розглядаючи аргументи "за" та "проти" глобалізації, М.Кастельс пропонує нові категорії для усвідомлення цього процесу - "нескінченний час" (timeless time) і "простір потоків" (space of flows): час не є довжиною, що фіксує послідовність подій, він може бути акумульованим через сукупність інформації й знищеним комунікацією, що відбувається миттєво й не обмежена ніякими просторовими вимірами; просторова конструкція нашого світу сьогодні більше залежить від потоку мережевих електронних сигналів, ніж від фізичної дислокації. Всі ці особливості зумовили виникнення нового інформаційного століття.

"Час, у який ми живемо, повен загроз і небезпек. Але ми настільки зайнялися власними справами, що, зрештою, втратили уявлення про труднощі навколишнього світу... В історії важко знайти інший період, коли люди дивилися б у майбутнє з такою непідробленою тривогою. Справді, це схоже на повернення до середніх століть, коли розум людини був охоплений страхом перед настанням нового тисячоріччя..." Ці міркування належать

А.Печчеї, засновникові й першому президентові Римського клубу, вони були висловлені ще в середині 60-х років минулого століття: саме напередодні "вступу у фазу нової метаморфози всієї людської історії (З.Бжезинський), "великого перелому" (Рикардо Дієс-Хохлайтнер - нинішній президент Римського клубу) або "світової революції¹" (І.Валлерстайн). Як бачимо, уже в ті роки суспільство було стурбовано проблемою майбутнього цивілізації, уже тоді точилися дискусії про новий устрій суспільства, подальші зміни в системі знань і перетворенні світу.

Історія, інтерпретація й діалектика феномену "інформаційне суспільство" дають змогу виділити основи його функціонування й розвитку. Так, Ф.Вебстер пропонує п'ять підходів: технологічний, економічний, професійний, просторовий і культурний. У кожному з них він визначає позитивні й негативні сторони, розглядає їх із позицій соціальних можливостей - утопії й реальності здійснення. А.Дафф також виділяє три передбачувані характеристики інформаційного суспільства: інформаційно-економічні, інформаційний потік, інформаційно-технологічні. К.Мей пропонує більш універсальну систему опису інформаційного суспільства, що ґрунтується на узагальненні наявних у сучасній науці підходів. Ця система передбачає розгляд таких складових інформаційного суспільства: соціальна революція, нова економіка, інформаційна політика, розпад держави.

o Соціальна революція. Це найбільш значуще питання, якого торкаються у всіх дискусіях про вплив інформаційних технологій на суспільство. Ще в 1978 році у звіті, призначеному для президента Франції, С.Нора й А.Мінк заявили: "Комп'ютери є не тільки технологічною інновацією останніх років, вони формують громадський чинник, що прискорює розвиток усіх інших, вимагає відповідального ставлення до оброблення й збереження інформації. Цей фактор зовсім змінить нервову систему соціальної організації. Сучасне суспільство, яке будує своє життя й діяльність на основі комп'ютерних технологій, персоніфікує глибоку соціальну революцію. Або, як більш влучно зауважив Б.Гейтц, "глобальні інтерактивні мережі так само драматичні, як друкований верстат Гуттенберга в середні століття". За ще одним висловом, комп'ютерна революція стала "принаймні, такою ж значною історичною подією, як індустріальна революція XVIII ст., що створило модель дискретності в емпіричних основах економіки, суспільства й культури" (М.Кастельс). Отже, інформаційну революцію справедливо порівнюють із когнітивним переворотом, викликаним виникненням першого друкованого верстата, й трансформацією індустріальної організації суспільства. Як точно зазначив Н.Нігропонт, "подібно до сил природи, цифрове століття не можна зупинити". Не всі наслідки інформаційної революції позитивні. З одного боку, вони привернули увагу суспільства до можливостей цифрових технологій і ці технології сприймаються суспільством як орієнтовані на відпочинок. З іншого боку, технології розвиваються в специфічних соціальних умовах і є проекцією соціальних відносин.

o Нова економіка. Зміни в економічній структурі суспільства виступають ще однією важливою частиною нової суспільної парадигми, будучи одночасно причиною й наслідком соціальної революції. Стрижнем нової економіки є той факт, що люди більше працюють головою, ніж руками, а галузі зайнятості громадян інформаційного суспільства більше розуміються як постачання інформацією й виробництво знань. Праця трансформувалася, відбувся рух до гнучкіших виробничих практик, які дають можливість отримати більше користі від ділового досвіду й майстерності. У новому суспільстві знання стає найважливішим ресурсом. Інформаційна економіка передбачає, що соціальні, політичні, правові, владні структури будуть послаблятися, заміщаючись необмеженими взаємодіями індивідів. Робоча чинність інформаційної економіки, на думку західних дослідників, становитиме скоріше фрагментарні мережі індивідуальних підрядників.

Виник новий рух герметизованої праці, який усе більше приваблює зовнішні джерела, засновані на довгострокових контрактах із фірмами, що виробляють обладнання, підприємствами у сфері обслуговування тощо. "Сьогодні люди в більшості галузей економіки виробляють усе невагоме: комунікацію, програмне забезпечення, рекламу, фінансове обслуговування. Вони торгують, пишуть, розмовляють, створюють, нічого при цьому не роблячи" (з Першого звіту Європейської комісії з питань інформаційного суспільства, 1996).

o Інформаційна політика. Дискусії доінтернетівського періоду про інформаційне суспільство, політичні трансформації й зміни в співтоваристві вибудовувалися на основі експертних тверджень, які визнавалися незаперечними. М.Порат, наприклад, відзначав, що "менеджер - учений - професіонал - це новий лицар, який увібрав давні риси капіталіста, землевласника, військового й священика". Контролер знання й інформації, технократ могли б повернути владу багатства, землеволодіння, військову й релігійну могутність, характерні для попередніх часів. Але цьому перешкоджає більш широке використання нових комп'ютерних технологій, які, починаючи з 1990-х років, сприяють новій політичній діяльності співтовариств. Інформаційні спільноти сьогодні можуть не тільки змінити географію та свідомість індивіда, але й об'єднатися для забезпечення різних політичних інтересів на різних рівнях суспільного устрою. Таким чином, нові соціальні групи не просто виникають, вони мобілізують роз'єднаних громадян для ефективних дій, здатних впливати на політику. Цей процес є свідченням того, що демократична відповідальність та участь у політичному й громадському житті кожної особи в інформаційному столітті змінилися. Багатьом урядам стало складно утримувати провідну політичну роль, бо сьогодні одним із найважливіших є питання конструювання нових форм взаємодії громадян і владних інституцій. Наприклад, досить актуальні проблеми власності й цензури, контролю над інтернетівським простором, дотримання прав громадян у мережі. Виникає питання зацікавленості суспільства й влади у формуванні демократії у відкритому мережевому співтоваристві. Держава та політичні організації прагнуть пристосуватися до нових реалій постіндустріального суспільства й використати можливості мережі для зміцнення своєї лелтим-ності, розширення політичної залученості громадян. Такі цілі сформульовано в низці державних програм США та пострадянських країн, свідченням чого є такі документи: "Програма розвитку Інтернету в США", що передбачає забезпечення доступу до ресурсів мережі всіх громадян країни; програма ІАТР, названа в Палаті представників США однією з найбільш ефективних у плані міжнародного розвитку Інтернету; російська цільова програма "Електронна Росія 2002-2010", яка, за офіційною думкою, повинна забезпечити формування в країні електронної демократії; "Державна програма розвитку Інтернету в Україні", націлена на залучення громадян до процесів прийняття рішень органами влади. Отже, можна говорити про загальні гуманітарні тенденції розвитку глобального мережевого співтовариства.

З огляду на це, цікавими є ідеї японського дослідника Й.Масуди, за прогнозами якого створюване в його країні суспільство повинно й буде ґрунтуватися на комп'ютерній техніці. Роль людського чинника або змінюється, або значно посилюється за рахунок інтелектуальної праці. Найважливішою цінністю в такому суспільстві буде час, на відміну від індустріального суспільства, у якому нею було споживання товару.

Таким чином, інформаційне суспільство трансформувалося в інформаційно-комунікативне. Інформаційно-комунікативне суспільство - це суспільство, де базовою цінністю є не знання, не інформація, а комунікація між соціальними акторами, групами й окремими індивідами.