Сугестивні технології маніпулятивного впливу - Петрик В.М. - 6.1.3. Піартехніки: реалізація сугестії

Сугестивна природа піартехнік усвідомлювалася ще в давні часи. Так, Сунь-Цзи сформулював у дотепер актуальній праці "Мистецтво війни" основні комунікативні принципи ведення війн, які були доопрацьовані в періоди суспільних конфліктів:

o Утягуйте видатних діячів противника в злочинні дії.

o Підривайте престиж керівництва противника й викликайте до нього в потрібний момент осуд громадськості.

o Використовуйте з цією метою співробітництво з найпідпішими й наймерзеннішими людьми.

o Розпалюйте сварки й зіткнення громадян ворожої вам країни.

o Підбурюйте молодь проти старших.

o Заважайте всіма способами роботі уряду.

o Перешкоджайте всіма способами нормальному постачанню ворожих військ і підтриманню в них порядку.

o Сковуйте волю воїнів противника піснями й музикою.

o Робіть усе можливе, щоб знецінити традиції ваших ворогів і підірвати віру останніх у своїх богів.

o Посилайте жінок легкої поведінки для того, щоб посилити розкладання у ворожому таборі.

o Будьте щедрі на пропозиції й подарунки для отримання інформації й прихильників. Не заощаджуйте ні на грошах, ні на обіцянках, бо це приносить прекрасні результати.

Як бачимо, маніпулятивні техніки здавна й плідно використовувалися в боротьбі за розум людей. Сугестія - неодмінна складова будь-якого маніпулювання. Розглянемо феномен сугестії на прикладах деяких піартехнік.

1. Інформаційний бумеранг, або ефект Едипа. У давньогрецькому міфі пророкування оракула визначило долю завойовника Фів. Під назвою "прогноз, що самоздійснюється" це явище увійшло до класичного підручника "Алхімія фінансів" Дж.Сороса, який неодноразово використовував свій авторитет, щоб запустити механізм здійснення прогнозу. У 1992 році на падінні курсу фунта Дж.Сорос за добу заробив 1 млрд. У 1997 він розпочав успішну атаку проти національних валют низки країн Азіатсько-тихоокеанського регіону - Малайзії, Індонезії, Сінгапуру й Філіппін, - яка завершилася глибокою економічною кризою цих держав, відкинутих у своєму розвитку на 10-15 років назад. Наступним об'єктом його впливу став Китай, але місцевим фахівцям удалося перешкодити атаці. У 2004 році його завданням було обвалити курс акцій нафтових компаній. Велика Британія так і не винайшла спосіб боротьби з подібним інформаційним шкідництвом, тому знову постраждала. Мало того, нагородила масмедійного лиходія Р.Пестона, який по суті почав інформаційну атаку на банківську систему, премією Королівського телевізійного товариства "Сенсація року". Цей біз-нес-оглядач ВВС спочатку обнародував інформацію про намічені проблеми великого англійського банку, чим спровокував черги вкладників, які хочуть закрити свої рахунки. Про ці черги він вів сенсаційні репортажі, викликаючи ще більший ажіотаж і, доки банк не збанкрутував, завдаючи істотної шкоди всій економіці країни.

Зі злочинним наміром був використаний цей ефект при рейдерській атаці на один із найбільших українських банків у 2008 році. Його вкладникам нібито передавали секретну інформацію про проблеми установи. У результаті за тиждень клієнти зняли з рахунків банку близько 3 млрд грн, що призвело до втрати фінансової стабільності.

Таким чином, "ефект Едипа" спрацьовує у випадку масового сугестивного впливу, що призводить до занепокоєння й паніки.

2. Створення міфів. Міф є сугестивною технікою, за допомогою якої можна описати трансцендентне через форми іманентного, що дозволяє ритуалізувати розумні форми поведінки людини. Йдеться про тотальне розщеплення способів людського існування й типів ментальності. В результаті з'являються три фігуранти соціального міфу: той, хто живе в міфі, творець міфу, хтось мислячий та оцінюючий міф із позицій того, хто в ньому живе, й із позицій творця міфу. Перекручена трансценденція споживача міфу може отримати кілька реалізацій: у споживанні наркотичних речовин та інформації (психологи й фахівці з комунікації ставлять ці явища в один ряд); у прагненні до сну; у відході у віртуальну реальність, художнє моделювання; у нігілізмі; у підпорядкуванні природному характеру схильностей і пристрастей; у демонологічному світогляді й тоталітарному обожнюванні кого-небудь. Р.Барт наголошує, що сучасне суспільство міцно увійшло в міфи, створені ним самим, і виділяє кілька аспектів глобальної міфотворчості:

o міфи близькі до колективних уявлень, можуть прочитуватися в анонімних повідомленнях преси, рекламі товарів масового споживання;

o це "відображення", поставлені з ніг на голову, "міф полягає в тому, що культура перетворюється на природу"; міфопогізована дійсність видається за здоровий глузд, норму, загальну думку;

o сучасний міф постає не у вигляді оформлених великих оповідань, а лише як дискурс; це не більше ніж фразеологія, корпус фраз (стереотипів); міф як такий зникає, зате залишається ще більш підступне міфічне;

o сутність міфу визначається класовими інтересами;

o потрібно не викривати міфи, а "розгойдувати" сам знак: не виявляти зміст висловлювання, а критикувати символічне.

Наведений нижче приклад демонструє сугестивне використання міфів у політичній перебудові Румунії.

Чотири основні політичні міфи, описані в літературі, - це Єдність, Рятівник, Теорія змови й Золоте століття. Вони сходять до релігійних міфів і художнього вимислу. Всі вони залишаються діючими, оскільки не залежать від політичної ідеологи, хоча й можуть використовуватися політичними елітами й змінюватися для задоволення потреб ідеологій.

Розглянемо три румунські культурні міфи, застосовувані елітами для посилення політичного меседжу, співзвучного символічній спадщині націй. На вибір цих міфів вплинула праця провідного літературного критика Ж.Калинеску. Він установив існування в Румунії трьох основних міфів: "Траян і Докія", "Умілець Манол" і "Міорита" (ягня). Як анонімні народні твори вони були записані збирачами фольклору в XIX столітті.

Кожний із них пропонує різні архетипи й символи, пізніше використані вмілими політиками й перетворені на національну міфологію. Кожний із міфів пропонує історію про пошук початку. Бажання довести своє "шляхетне походження" й "стародавність" властиве народам всієї Східної Європи, що пояснюється недостачею писемних пам'яток історії, а народи без історії "ніби не існують взагалі". "Однак, хоча заклопотаність пошуками походження нації зрозуміла, особливо для націй молодої, вона може привести до того, що називають "культурним провінціалізмом" (M.EIiade, 1963).

Міф про походження. "Траян і Докія " - це румунський міф про походження нації через змішування племені даків та римлян. Він переказується в підручниках з історії, де розповідається, що під час окупації римські солдати одружувалися з місцевими жінками із племені даків і у 273 році, коли римляни відступили з Дакії, частина цих солдатів залишилася.

Золоте століття. Потужною зброєю в будь-якому політичному дискурсі є обіцянка Золотого століття. Як при комуністах, так і після них панівні еліти обіцяли прихід такої епохи. Різниця в тому, що якщо комуністична ідеологія пророчила Золоте століття в майбутньому ("комунізм - це дорога до кращого майбутнього"), то посткомуністичний дискурс бачить його в минулому, а точніше в міжвоєнному періоді, пояснюючи це тим, що еволюція була грубо перервана комуністичним режимом.

Крім пояснення акту народження нації, міф відстоює ще одну важливу рису румунської національної ідентичності - її латинізм. Проводилися навіть лінгвістичні дослідження, щоб науково довести, наскільки велика частка латинізмів у румунській мові. (Stoiciu А.,1995, "Fiction et realite identitaire. Le cas de la Bessarabie", де пропорція латинізмів оцінена в 77 %).

Сьогодні від мови залежать два потужних міфи: міф єдності й "повернення в Європу". Мова є козирем національних культурних і політичних еліт, особливо в питанні євроінтеграції. Однак мовна омана має й свої негативні наслідки. Деякі аналітики уважають, що це призвело до появи в румунів "менталітету острів'ян" - латинського острова в слов'янському океані. Віра в те, що "ми - нації в облозі", створила підґрунтя для вкорінення різних теорій змови.

Теорії змови. Теорії змови стали основою для виправдання румунських невдач і провалів. У посткомуністичний період теорії ці розрослися, пояснюючи всі проблеми:

"Хтось хоче, щоб країна злидарювала. Усе до гіршого: ціни ростуть, корупція загострюється, євроінтеграція відкладається, ми воюємо один проти одного, політичні партії розколюються. Країна в кризі. Причина? Змова. Саботаж. Хтось продає країну. Хтось купує". Хто? Євреї, масони, угорці, росіяни, американці, іноземні уряди, опозиція, французькі соціалісти, католики, інтелектуали, селяни. Коротше кажучи, майже всі. Сьогодні кожний - це "інший". "Хтось" - це завжди хтось інший.

Схильність до змовницьких сценаріїв пов'язана ще з одним явищем у посткомуністичній Румунії - "шпигуноманією", поширюваною через вірус підозри. Будь-яка людина може уважатися потенційним шпигуном. Антикомуністичні партії звинувачують неокомуністів у тому, що вони були агентами КДБ. Ті, у свою чергу, називають перших шпигунами ЦРУ. Розмови про "секурітате" взагалі стали "станом душі", й чутки про те, скільки людей було ЇЇ агентами, містять страхітливі цифри.

"Чарівне ягня". Ще один національний міф, "Міорита" (ягня), деякі вчені уважають відправною точкою для аналізу румунської політики або історії (Schopflin, 1997). "Міорита" - це історія про чарівне ягня, яке попереджає свого хазяїна, що друзі-пастухи хочуть убити його й украсти овець.

Етнічне підґрунтя історії про трьох пастухів зазначене точно: один пастух - молдаванин, другий - із Трансільванії, а третій - з Валахії. Головний мотив історії в тому, що наявний план (доля, воля Божа) убивства, що ще більш важливо, - "змова". І хоча пастух попереджений про небезпеку, він воліє спокійно чекати убивць, граючи на флейті й спілкуючись із природою про майбутню смерть.

Спілкування із природою й землею - важлива риса румунської філософії XIX - початку XX століття, яка уважається деякими аналітиками частковим поясненням повільної модернізації країни. Це фаталістичне прийняття долі переходить у політичний контекст як пасивне підпорядкування будь-якій тимчасовій владі й відмова від опору обставинам. У той час як після 1989 року поляки, угорці, чехи намагалися консолідуватися, що їм і вдалося, румуни хотіли "грати на флейті" і спокійно спостерігати, як світ проходить повз них. Низька явка виборців, слабка участь у політичних партіях, мінімальний інтерес до політики (яку вважають брудною, ледь не диявольською), майже ембріональний стан цивільного суспільства роблять румун досить млявими акторами на історичній сцені.

"Рятівник". Віра в "месію", у швидкі й правильні зміни надзвичайно характерна для Східної Європи, і Румунія тут не виняток. "Рятівник" - це потужний архетип, оскільки він відповідає надіям людей на краще майбутнє. Причому "рятівник" - це переважно аж ніяк не одна-єдина персона. Міф про рятівника не має національного забарвлення. Рятівник може прийти ззовні й бути ідеєю, а не людиною. Після 1989 року такою ідеєю стала "Європа" та перспектива євроінтеграції. Дискурс про Європу побудований на обіцянці кращого майбутнього й приходу Золотого століття, у той час як Європа персоніфікується та уважається "рятівником". "Вступ до Європи'' сприймається як рівнозначний приходу іноземних інвестицій, відкриттю західних ринків, зростанню життєвих стандартів і підключенню до західної системи безпеки. У такий спосіб "Європа" врятує румунів від самих себе, нарешті відкривши їм європейський характер їхньої національної ідентичності та змусивши їхній уряд дотримуватися закону, гарантувати права громадян, подолати корупцію й навчитися ефективному управлінню.

І в президентських кампаніях, і в політиці урядів щодо вступу до ЄС було використано надію на "чудесне" вивільнення від негод. Міф про "рятівника" - це одна з посткомуністичних "фантазій порятунку", яка постійно присутня в політичній міфології за будь-яких часів і режимів. Його використали Антонеску, король Міхай, комуністи, насаджуючи міф про Чаушеску як про "батька націй", "генія Карпат", "улюбленого сина народу". У 1992 році його використав Ілієску: "Ілієску приходить - і Сонце сходить".

У Румуни будь-яка політична фігура одержує монументальні епітети: "єдиний", "унікальний", "державний муж" тощо. Вони не обіцяють, вони "гарантують" (як Т.Башеску під час президентської виборчої кампанії).

Міфи можуть бути як творчими, так і руйнівними. Проте ми не уважаємо, що нації замкнені у своєму символічному всесвіті, з якого немає виходу. Хоча наш аналіз може бути корисним для кращого розуміння політики, небезпечно використовувати символічну спадщину націй тільки для виправдання її невдач, оскільки це значно більше сприяє фаталізму, ніж рішучій дії.

(К.Танасіу, "Romanian journal of political science", 2005.

Переклад Андрія Маклакова.

3. Істина не відшукується, а проголошується. Декларація заміняє істину. Формується міф, який повинні брати на віру, він підкріплюється аргументами (фактоїдами) і залишається цілком самодостатнім явищем без будь-яких доказів його відповідності реальному стану речей.

Це положення зближає і піар, і рекламу, і політичну пропаганду. Про високий рівень прецедентності таких текстів (обігравання відомих цитат і висловлювань у нових дискурсах) свідчить їхнє постійне використання в теле- й радіопередачах. Так, передвиборні слогани Ю.Тимошенко обігравалися в побутовому (розмови в громадському транспорті, із знайомими тощо, у гумористичних інтернетівських ресурсах) і в політичному дискурсі. Слогани отримували нову, негативну, конотацію. "Вона працює. Вона - це криза ... Ми все повинні зробити, щоб ця криза з нами більше не жила. У нашому політичному або економічному житті. Ми повинні перебороти цю кризу" (виступ В.Ющенка, листопад 2009 p.).

Прецедентним може стати не тільки текст, але й подія, повторне обігравання сценарію якої викликає сугестивний ефект. Так, коли у 2002 році відбулося захоплення заручників під час мюзиклу "Норд-Ост", у Москві увели спеціальний план "Гроза". По суті, це було посилення звичайних заходів секретними оперативними. Відповідно до них спецназ блокував місце події, а співробітники звичайних міліцейських підрозділів прочісували територію. Однак у суспільній свідомості сполучення слів "Операція "Гроза" наповнене іншим змістом. Саме так називалася операція завдання превентивного удару по фашистській Німеччині, яку нібито влітку 1941 року планувало керівництво СРСР. "Гроза" означала удар по агресору, справедливий і нещадний; якщо не здійснити цей удар, втрати будуть величезними. Тому повідомлення ЗМІ, що в Москві уведений спеціальний план "Гроза", було й попередженням про те, що злочинці будуть покарані, і сигналом про страшну небезпеку, у якій опинилася країна.

4. Примітивізація дійсності заохочується й ініціюється слоганами, що призводить до збіднення мислення аудиторії. Слоган - комунікативна компресія сугестії. Психолінгвистично грамотно складені слогани завжди в підтексті містять певний концепт, суттєвий для картини світу споживача інформації. Апеляція до цього концепту на підсвідомому рівні закликає до дій, запрограмованих сугесторами. Наприклад, всесвітньо відомі рекламні слогани (Адже я цього варта! - Because I'm worth it! - Parce que je le vaux bien! - Expect everything. - My tips seem to turn grown men into pussycats! -Maybe she's born with it. Maybe it's MAYBELLINE) у поєднанні з одиницями, що становлять динамічні концепти, - beauty (краса), femininity (жінка), sexuality (сексуальність), - приховують у підтексті концепт свободи особи liberation, який посилено пропагується в демократичному суспільстві. Експлуатація цього концепту націлена спочатку на активізацію інтересу покупця, потім - на бажання купити пропоноване і, зрештою, - на діяльність із придбання товару.

В іронічному дусі сугестія споганів була описана Ф.Бегбедером у книзі "99 франків": "Мене бісять усякі новомодні свята, придумані рекламістами, щоб змусить людей купувати ще й ще... Різдво - добре, куди не йшло, але тепер нам нав'язали ще й Свято матері, Свято батьків, Свято бабусь імені однойменної кави, Хеллоуїн, Свято святого Патрика, День святого Валентина, російський Новий рік, китайський Новий рік... Незабаром у календарі порожніх днів не залишиться, всіх святих замінять 365 логотипів!".

5. Наукове оформлення поданої інформації за допомогою різних термінів, цифр, абстрактних назв, тобто знаків семіотичного коду, здатних породжувати бажані для їхніх творців зрушення в суспільній свідомості. Наприклад, обнародування вигаданих статистичних даних і рейтингів. Порівняння: "плата за житло зросла на 30 %", "рівень злочинності збільшився на 70 %" тощо.

Установи, що визначають рейтинги, авторитетно називаються "агентствами", "інститутами", "центрами" й найчастіше визначаються як незалежні, що повинно підкреслити фундаментальність проведених досліджень і гарантувати істинність повідомлюваної інформації.

Цікаво, що так звані "зовсім об'єктивні висновки" різних агентств, які формулюються в результаті "наукового" моніторингу громадської думки із широким застосуванням прогресивних технологій, не збігаються.

Рейтинги й результати опитувань як пропагандистськи значущі компоненти маніпулятивного дискурсу сугестивно впливають на свідомість аудиторії й виступають як елементи своєрідної основи: навіть якщо вони викликають реакцію відторгнення, то все-таки неминуче осідають у пам'яті адресата.

Опитування формулюються за принципом: хочеш одержати потрібну відповідь - постав правильно питання, яке містить у підтексті сугестію, спрямовує хід міркувань аудиторії в потрібному для сугестора напрямі. Зазвичай вони формуються на яскравих позиціях: пропонується питання, яке в підтексті містить ідею вигоди від чого-небудь, питання з передбачуваною більш нейтральною відповіддю й питання, відповідь на яке буде містити значення втрати чого-небудь. Наприклад:

Питання: "Якими ви хочете бачити відносини вашої країни з державами-членами НАТО?"

Варіанти відповідей:

а) я хочу, щоб моя країна стала плацдармом і полігоном військ НАТО;

б) я хочу, щоб моя країна увійшла до складу НАТО й наша армія брала участь у всіх світових військових конфліктах;

в) я хочу, щоб моя країна дотримувала нейтралітету, мала власну сильну армію й не брала участі у вирішенні військових конфліктів на користь країн НАТО.

Американські психологи Б.Локкербі й С.Борелі встановили, що відсоток американців, які підтримували надання допомоги контрас (антиурядові сили у Нікарагуа), за період із 1983 до 1986 року варіював від 13 % до 42 % запежно від того, як формупювалося питання. Якщо в питанні відкрито згадувалися Р.Рейган чи контрас або використовувалися ідеологічні ярлики для визначення конфронтуючих сил у Нікарагуа, то ідею допомоги підтримувала більша кількість американців. Якщо називалася виражена в доларах сума допомоги, надавати її бунтівним контрас бажало набагато менше американців.

Звернення до авторитетів і покликання на них сугестивно впливає, як і опитування. Це може бути релігійний авторитет, вагома політична фігура, діяч науки й т. ін. Ім'я авторитета не повідомляється. При цьому для більшої переконливості може здійснюватися цитування документів, оцінок експертів, звітів свідків й інших матеріалів ("учені на підставі багаторічних досліджень установили...", "за свідченням джерела з найближчого президентського оточення, яке побажало залишитися невідомим..."). Повідомлювана таким чином інформація в більшості випадків є неправдою. Позаяк, покликання на неіснуючий авторитет надають їй солідності й важливості в очах громадян.

6. Імітація великої кількості інформації про якого-небудь діяча, структуру, партію, подію й ін., або метод забовтування. Сугестивний вплив цієї піартехнології досить продуктивний, оскільки при удаваній непомітності формується ставлення до тих або інших фактів, переформатовуються фрагменти картини світу в конфігурації, необхідній сугестору. Мета - викликати втому й роздратування в людей.

Метод забовтування нерідко застосовується і для створення так званого "інформаційного шуму", коли за потоком другорядних повідомлень потрібно сховати якусь важливу подію або головну проблему. Перенасичення людини інформацією призводить до розбалансування її розумової діяльності й може викликати різноманітні психічні захворювання.

7. Робота зі стереотипами. Психологи до вічних стереотипів відносять зокрема такі: життя - смерть, панування - підпорядкування, геній - посередність, молодість - старість, багатство - бідність, воля - несвобода, бажання - можливості. У сучасній психолінгвістиці вплив стереотипів на свідомість людини подається у вигляді таких положень:

o людина живе не за законами розуму й логіки;

o у кожної людини свої стереотипи;

o негативні стереотипи - це думки, спогади, налаштування "проти" рекламованого об'єкта; а позитивні стереотипи - "за";

o мозок людини влаштований так, що негативний стереотип майже завжди переважає позитивний;

o чисельність типових негативних стереотипів досить обмежена;

o стереотипи істотно впливають на сприйняття, тобто людина бачить, чує й відчуває тільки те, що хоче;

o стереотипи часто роблять поведінку людини ірраціональною, нелогічною для зовнішнього спостерігача, котрий має інші стереотипи;

o варто враховувати в рекламній практиці забобони, упередження, страхи, переваги, тобто те, що можна позначити терміном "стереотип".

До історично сформованих і таких, що найбільш складно подолати, стереотипів належить опозиція чоловік-жінка.

Небезпеки, пов'язані з гендером: біженці в регіонах південніше пустелі Сахари в Африці. Біженці - чоловіки й жінки - із Центральної Африки, включаючи Дарфур і Чад, стикаються з різними загрозами їхній безпеці. Ці відмінності можуть бути продемонстровані на прикладі збирання дров.

Для готування їжі потрібно збирати дрова. З погляду традиційних тендерних ролей, це обов'язок жінок. У випадку виходу за межі табору біженців чоловіки й хлопці ризикують життям і примусовим вербуванням, у той час як жінки піддаються небезпеці сексуального насильства.

Незважаючи на реапьну загрозу, жінки продовжують відповідати за збирання дров і часто стають жертвами зґвалтування й інших форм насильства. Щоб гарантувати фізичну безпеку жінок, з одного боку, та їжу дня всього табору - з іншого, відповідальні особи повинні консультуватися з жінками й розставляти пріоритети, організуючи охорону жінок, коли ті збирають дрова.

(Джерело: Спостереження над дотриманням прав людини.

Без захисту: Зґвалтування й сексуальне насильство після переміщення.

На відміну від біологічного розуміння статі, гендер може бути розглянутий як набута поведінка, що може змінюватися з часом і значно варіювати усередині однієї або різних культур. Гендер ідентифікує соціальні ролі чоловіків і жінок, визначає відмінності в потребах, пріоритетах, отже, зумовлює техніки маніпулювання, найбільш ефективні в суспільстві з певними тендерними стереотипами.

Стереотип жіночності традиційно визначається такими категоріями, як слабість, залежність, безневинна жертва, у той час як чоловіки вважаються сильними, незалежними захисниками або правопорушниками. Аналітики сектору безпеки відзначають невідповідність стереотипів реальному стану справ: жінки можуть бути й захисницями, і правопорушницями, і експертами з питань безпеки. Тендерні стереотипи негативно позначаються на чоловіках, бо передбачається, що вони повністю відповідають за гарантування безпеки. У всіх сферах, де актуалізовані питання захисту й безпеки - від військового рекрутингу, бандитських формувань до військової промисловості, - експлуатується стереотип мужності: чоловік розглядається як сильний захисник, що застосовує насильство для захисту жінок і дітей. На тендерних стереотипах будується глобальний сугестивний вплив на суспільство, наприклад обґрунтовується доцільність військової промисловості, необхідність чоловікам володіти зброєю, застосовувати насильство в небезпечних ситуаціях.

Чоловіки, стереотип мужності й зброя. Явний взаємозв'язок, між зброєю й мужніми" чоловіками простежується скрізь: від голлівудських фільмів, військових меморіалів і революційних постерів до магазинів іграшок.

Як сказано в статті, опублікованій у Форумі Роззброєння, недавні дослідження поширення вогнепальної зброї показують, що "вогнепальна зброя, з одного боку, уважається символом статусу чоловіка, а з іншого - засобом завоювання економічного й соціального статусу. Публічно демонструючи свою зброю, чоловік показує свою мужність і визначає свою роль у суспільстві".

Тендерна ідеологія ототожнює володіння зброєю з мужністю, а тому є рушійною силою придбання зброї. Якщо ця жорстока мілітаризована форма вияву мужності стає усе більш популярною й прийнятною, це може привести до ескалації насильства й небезпеки стосовно жінок і чоловіків, котрі не входять в еліту.

(Джерело: Myrttinen, Henri, Disarming Masculinities // Disarmament Forum. - Vol. 4. - P. 37-46)

Тендерні стереотипи провокують низку загальносвітових проблем, пов'язаних із безпекою чоловіків: чоловіки становлять 77 % жертв убивств: є жертвами примусового вербування, військової повинності, насильства, пов'язаного з гангстерством, а також мішенями масових убивств на основі статевої належності. Чоловіки набагато частіше, ніж жінки, здійснюють самогубства (3:1). У Європі й Південно-Східній Азії рівень самогубств більш ніж у два рази перевищує рівень убивств. Найвищі показники самогубств у Східній Європі (41,5:10 тис. у Білорусі й 51,6:10 тис. у Литві).

8. Витік інформації. Сугестивний вплив інформації, що "була добута", "випадково просочилася в ЗМІ" й ін., завжди надзвичайно високий. Включається в дію когнітивний механізм - людина здебільшого довіряє інформації, яку нібито "приховували". Ця піартехнологія працює в такий спосіб: у другорядних ЗМІ з'являється закрита інформація негативного характеру стосовно опонента; потім вона розноситься по серйозних виданнях, інтернету, можлива поява листівок і плакатів.

Запобігти сугестивному впливу цієї піартехнології досить складно, оскільки закрита інформація здебільшого базується на реальних, але непублічних фактах, або видається за таку. Найбільш ефективні способи переривання сугестії - доведення інформації до абсурду, звичайного ігнорування факту або надання йому потрібного забарвлення.

Американські військові фахівці зі зв'язків із громадськістю в періоди воєнних дій застосовують два механізми протидії інформації, що просочується: оперативне інформування ЗМІ в необхідному ключі, надання допомоги журналістам і разом із тим рішуча боротьба з витоком негативної інформації й серйозний тиск на тих, хто її поширює. Утім, інформаційний аспект усіх воєнних конфліктів США планує не менш старанно, ніж військовий. Скажімо, під час бомбардування Югославії ударам по сербських телекомунікаційних об'єктах війська НАТО приділили чи не більше уваги, ніж руйнуванню військових об'єктів.

Значні зусилля Північноатлантичного альянсу були спрямовані на формування громадської думки й у сусідніх із Югославією східноєвропейських країнах. Наприклад, інформаційний центр НАТО в Україні кілька разів організовував поїздки українських журналістів (що примітно: із центральних і регіональних мас-медіа) у Косово після того, як туди були уведені війська Альянсу. До складу української делегації включали переважно тих журналістів, які вже давно контактували із цим центром, кілька разів перед тим побувапи в штаб-квартирі в Брюсселі. Тому не дивно, що хоча формально ніяких вимог до матеріалів не пред'являлося, а журналісти не мали обмежень у доступі до інформації (так говорять самі журналісти, які їздили до Косово), - українські мас-медіа висвітлювали події в прийнятному для НАТО ключі. У результаті склалася парадоксальна ситуація: населення України в цілому негативно сприйняло дії НАТО проти Югославії, а подання матеріалів у місцевих ЗМІ щодо уведення військ Альянсу в Косово було здебільшого нейтральним або навіть позитивно відображало хід подій у краї.

9. "Буденна розповідь" використовується для адаптації людини до інформації явно негативної, зухвалої, суперечливого змісту. Наприклад, якщо потрібно привчити людей до насильства, крові, убивств, усіляких злодіянь, то на інформаційних каналах щодня повідомляється про найтяжчі злодіяння як про зовсім ординарні ситуації. Через кілька тижнів такого оброблення населення перестає реагувати на найжахливіші злочини й масові вбивства. Настає психологічний ефект звикання.

Цей прийом застосовувався зокрема під час державного перевороту в Чилі (1973), коли було необхідно викликати індиферентність населення до дій піночетівських спецслужб. Головний сугестивний ефект такого впливу досягається в тому випадку, якщо інформація передається політиками, коментаторами, журналістами звичайним І діловим тоном, без емоцій, мимохідь. Такий прийом дозволяє ЗМІ зберегти ілюзію об'єктивного висвітлення подій; натомість девальвується важливість того, що відбулося, створюється уявлення про цю подію як про щось малозначне, не варте особливої уваги.

10. Емоційний резонанс - піартехнологія, що створює в широкої аудиторії певний настрій для сприйняття необхідної сугестору інформації. Емоційний резонанс дає змогу зняти психологічний захист, який на розумовому рівні вибудовує людина, свідомо намагаючись захиститися від небажаної інформації маніпулятивного характеру. Одне з основних правил пропаганди таке: передусім потрібно звертатися не до розуму, а до почуттів індивіда.

Захищаючись від пропагандистських повідомлень, на раціональному рівні людина завжди здатна вибудувати систему контраргументації. Якщо ж сугестивний вплив на особу відбувається на емоційному рівні, поза її свідомим контролем, жодні раціональні контраргументи не спрацьовують.

В основу технології емоційного резонансу здавна покладено феномен емоційного зараження. Емоції й почуття - явища багато в чому соціальні. Вони можуть поширюватися подібно епідемії, заражаючи часом десятки й сотні тисяч людей і змушуючи маси "резонувати" в унісон. Особливо сильно ефект емоційного зараження виявляється в натовпі - великій ситуативній кількості людей, не пов'язаних усвідомлюваною метою. Типові ознаки поведінки людини в юрбі - переважання ситуативних почуттів (настроїв), втрата інтелекту, відповідальності, гіпертрофована сугестивність, легка керованість. Ці стани можна підсилити: необхідні настрої викликаються за допомогою відповідного зовнішнього оточення, за певного часу доби, освітлення, із використанням легких збудливих засобів, різних театралізованих форм, музики, пісень тощо.

Розроблено широкий спектр методів посилення емоційного настрою натовпу, наприклад:

o фасцинація - підвищення ефективності сприйняття матеріалу завдяки використанню супутніх фонових впливів. Найбільш часто фасцинація застосовується в театралізованих дійствах, ігрових і шоу програмах, політичних та релігійних (культових) заходах;

o підстроювання під настрій юрби: якщо люди зібралися разом унаслідок яких-небудь екстраординарних подій, стурбовані ними (невиплата зарплати; підвищення вартості проїзду; низький рівень пенсій та ін.), досвідчений сугестор, підлаштувавшись під загальний настрій, використовуючи ту ж лексику, що й люди в натовпі, повторюючи певні рухи й Інтонації, зможе або захопити юрбу новими ідеями, або, навпаки, граючи на її настрої, підбурити на певні дії;

o риторичний прийом градації, що емоційно збуджує слухачів: сугестор повторює аргументи Із щораз більшим напруженням: "Ми довго мовчали. Мовчали, коли нам не виплачували зарплати й пенсії, коли підвищували ціни на продукти, коли неякісно лікували в лікарнях! Ми довго терпіли! Нами довго маніпулювали! Прийшов час... "і

o насичення тексту конкретними подробицями, які краще запам'ятовуються й краще засвоюються. Особливо ефективні свідчення очевидців, оскільки вони демонструють особистий досвід.

Багато прийомів сугестивного впливу на аудиторію було відпрацьовано у фашистській Німеччині. Наприклад, у радіопередачах використовувалися прийоми звукового впливу, що штучно підсилював агресивні переживання.

Всі виступи А.Птлера супроводжувалися музикою з опер Вагнера, яка гнітюче випивала на слухачів. Фюрер часто виступав уночі, під дріб барабанів; тексти були побудовані на ритмічних вигуках, наприклад: "Німеччина вища за всіх!".

11. Ефект першого слова був відпрацьований доктором Геббельсом. Суть його така: людина, що сказала світу перше слово, завжди права. Пізніше психологи виявили, що того кандидата, який під час виборчої кампанії першим переконливо оголосить себе переможцем, і визнає масова свідомість. До аналогічних висновків дійшли й учені Єльського університету у Великій Британії, а також Н.Джаніс і Л.Доуб, які вважали, що успіх пропагандиста значною мірою гарантований, якщо його інформація досягла аудиторії раніше, ніж інформація його противників. Сугестивний вплив цього прийому ґрунтується на особливостях сприйняття інформації: при отриманні суперечливої інформації (перевірити яку неможливо) ми схильні віддавати перевагу тій, яка надійшла першою. Змінити вже сформовану думку дуже складно. Масова свідомість негативно сприймає того, кого облили брудом і хто змушений виправдовуватися. На додачу статус обвинувача в громадській свідомості сприймається як більш високий, ніж обвинувачуваного.

Ще в 1925 році американський психолог М.Лундт сформулював "закон передування", відповідно до якого будь-яке перше повідомлення про той або інший факт сильніше впливає на аудиторію, ніж наступні. Сугестивний ефект базується на психологічному пріоритеті й привабливості того, хто повідомив інформацію.

Ефект першого слова пропонував використовувати лідер російської Націонал-більшовицької партії Е.Лимонов (Савенко), міркуючи над тим, як спровокувати конфлікт між Україною й Росією через кримський чинник. Він планував організувати масові заворушення, а потім показати журналістам кілька десятків трупів, видавши їх за жертв українських міліцейських спецпідрозділів: "Теле- й фотозйомки від 50 до 100 трупів приведуть до вибуху суспільної думки. Заголовки на зразок: "Український спецназ розстріляв 93 російських підлітків, серед них дівчинка 13-ти років", - виведуть із рівноваги всю Росію". Далі Е.Лимонов підкреслює: навіть якщо згодом буде встановлено, що ці трупи не мають ніякого відношення до інциденту "і стануть спростовувати першу страшну інформацію, ефект від цього спростування буде мізерним". Значна роль відводиться мас-медіа й надалі: надавати суспільству "тривожну інформацію" і тим самим залучати до збройної боротьби тих, хто ще вагається. Підсумовуючи свої роздуми, Е.Лимонов робить висновок: не можна починати збройний конфлікт у регіоні "досить далекому від магістральних шляхів ЗМІ. А ЗМІ сьогодні як об'єкти уваги повстанців означають набагато більше, ніж пошта, вокзал і телеграф разом узяті в часи Леніна".

12. Інформаційна блокада - інформаційне домінування. Створення інформаційного вакууму з якогось питання з подальшим поширенням тенденційної інформації про нього. Контроль інформаційного простору здійснюється за допомогою таких сугестивних технік:

o евфемізація вербальних позначень. Прикладом є неконкретні фрази, які або нівелюють на рівні підсвідомості відчуття загрози ("килимов