Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Рожаниці, род, диви

Більш пізній історичний "поверх" демоністичного типу вірувань починає складатися ще в золотому віці продукуючого землеробсько-тваринницького господарства, розвитку металургії, панування общинної власності на землю, в надрах якої з часом виникає й поширюється соціальне розшарування, складається протистояння роду окремих сімей. Як наслідок останнього — йде зростання культу померлих предків, виділення поховань знаті, зникнення образу жінки в статуетках і заміна його чоловічим образом. У цілому увесь цей період позначено майже повним пануванням світогляду розвинутого первісного суспільства з характерними для нього віруваннями аграрного й астрального стилів, передусім культом родючасті, в глибинах якого й виникають "вищі" образи духів та духів-богів.

Перші з них у праукраїнській міфології представлено, а потім і передано українському язичництву віруваннями в рожаниць, Рода, дива та інших духів. Слід зазначити, що розуміння цих образів, як вони подані в етнографічний літературі і в фольклорі, наштовхується на певні труднощі. Передусім, аграрно-астральний стиль вірувань давніх хліборобів, скотарів, ремісників і воїнів вимагав не обмежувати міфічних персонажів баговинням та пущами, як це було в прикладі з упирями й чортами, а актуалізувати зв'язки земного з небесним — сонцем, дощем, вітром тощо. З часом це спричинилося до того, що народна свідомість, немовби ставлячи "нижчих" духів-перевертнів на другий план, не тільки зблизила "вищі" аграрно-астральні образи з християнськими персонажами, а й почасти синкретизувала їх, сплела й змішала. Тому й не дивно, що, наприклад, сонце, місяць, зорі, хмари як міфічні

образи, утримуючи ще фетишистсько-тотемістичні уявлення, ведичні елементи й риси "нижчих" духів, у працях багатьох етнографів і в фольклорі, в колядках, веснянках, щедрівках дістали назву богів і богинь, хоча були вони демоністичними образами.

Звичайно, назва, ймення — ще не підстава для заперечення чи ствердження віднесення образу до того чи іншого типу надприродного. Адже відомо, що в багатьох племен і народів сонце, місяць, грім, блискавки — це фетишистські чи тотемістичні істоти або ж духи в образах змії, старика, жінки та ін. Але не можна не зважати на те, що в народних найменуваннях знаходить свій вираз світоглядно істотне. І справді, в даному разі ряд міфологічних персонажів належать до категорії духів, інші ж виходять за межі усталеного: або дух, або бог. А щоб не потрапити в небезпечні обійми апріоризму, поглянемо хоча б на такі образи, як рожаниці та Род.

Деякі дослідники вважають рожаниць і Рода за дрібних демонів особистої людської долі або домовиків (Є.Анічков, М.Гальковський, О.Веселовський, В.Комарович), а також за божества плодючості (Б.Рибаков). Безумовно, зв'язка рожаниці — Род виражає етимологічну спільність, що сходить до слів породжувати, породжувач, але функціонально ні ця зв'язка, ні кожен з її елементів не є однозначними.

Передусім, образи рожаниць і Рода певним чином пов'язані з культом предків. На користь цього свідчить, зокрема, та обставина, що ще в XII столітті була поширена позацерковна трапеза на могилі померлого, під час якої, за повідомленням "Слова святого Григорія", погани "на ганьбу святому хрещенню й на гнів Богу" треби клали "великі Роду і рожаницям". (Аничков Е. Язычество Древней руси. — С.69). Ця трапеза з її требами, шануючи породжувачів, єднала предків з новими членами роду, із сучасним і майбутнім даної плем'яно-етнічної групи. А якщо це так, то образи рожаниць і Рода виявляються причетними не лише до культу предків, а й пов'язаними з культом спільності родичів, з уявленнями про єдність верві й роду як соціальної одиниці.

Рожаниці як культ більш архаїчний порівняно з культом Рода, як образ духів-заступників виражають ідею єдності урожаю і долі людини, що є цілком зрозумілим стосовно стародавнього селянина-хлібороба. Звичайно, духи-рожаниці були заступниками й жінок-породіль, а також духами плідності промислового звіра й худоби. Чи не наводить усе це на думку про те, що духи-рожаниці, які цілковито належать до демоністичного типу вірувань, значно розширили можливості свого впливу на довкілля порівняно, скажімо, з тими духами, про яких йшлося раніше? Адже в змісті цього образу уже проглядається зародок ідеї плідності як такої — ідеї, розвиток якої з часом має вивести надприродне за порівняно вузькі межі орудної функції. Нарешті, в образах рожаниць можна знайти першу ознаку уособлення історичних явищ (наприклад, вервісільської общини, котра приходила на зміну кровноспорідненій сім'ї), що було зовсім немислимим раніше — на "поверсі" духів-перевертнів.

У плані того, що розглядяється, привертає увагу й таємничий образ дива. В українських веснянках зустрічаємося з таким приспівом: "А ми просо сіяли, сіяли, ой дід-Ладо, сіяли, сіяли". Логічно, що навесні, в пору веселощів і втіхи, в пору засіву зерна, молодь зверталася до Лади — матері весни й кохання. То при чому тут оте "дід"? В іншому запису тієї ж веснянки читаємо:

— А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див-Ладо, сіяли, сіяли.

— А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див-Ладо, витопчем, витопчем...

Див — цо міфічний дух, який у "Слові о полку Ігоревім" кричить—віщує з верху древа й велить послухати землі незнаній про похід русичів. Виходить, що виконавці веснянки звертаються до Лади як до духа-провісника, розпорядника доброго й лихого ("просо сіяли" і "просо витопчем"). Про дивів як духів мовиться і в інших фольклорних пам'ятках, зокрема: "Щоб на тебе див прийшов!" (М.Номис, Б.Грінченко). Дослідники тлумачать образ дива по-різному: одні називають його божком (І.Огієнко), дехто — лісовиком (М.Сумцов, Є.Анічков), інші — драконом, змієм, лиховісною птахою, пугачем. А чи не справедливіше було б вважати, що образи дива і Лади репрезентують різночасові метаморфози надприродного: див як дух-перевертень (тобто більш ранній різновид демоністичного); див і Лада — як синкретизоване ціле, як дух в образі матері-благодійниці, що оберігає посіви й дає лад у сім'ї (тобто більш пізній різновид демоністичного); нарешті, Ладо як антропоморфний бог-дух, розпорядник природних явищ і деяких соціальних сфер (зокрема, добробуту, кохання), але не творець людини та її довкілля, не кажучи вже про більше?

Характерним для демоністичних персонажів є зооморфне уособлення їх: дух як особа в тваринній зовнішності. Елементи ж антропоморфізму — в даному разі або результат пізніших, теїстичних впливів, або ж, і здебільшого, прояв натуралістичного уособлення, надання духам рис зовнішності особи як елемента природного ряду, а не як особистості. Порівняно з "чуттєво-надчуттєвим" попередником демоні-стичні вірування значно розширили сферу впливу надприродного. Ознаками цього є звільнення духів від індивідуалізованих зв'язків із тілесними об'єктами, уявлення про їхнє переселення й перевтілення. Тепер, поряд з контактною магією, на надприродне можна впливати й символічними засобами. І все-таки демоністичне уявляється ще багато в чому залежним від натурального, предметного, а можливість впливу духів на людину й природну даність обмежується орудною функцією.

Отже, як можна бачити з викладеного, демоністичний тип вірувань охоплює дуже великий період історії праслов'ян та долітописних слов'ян. У цей період спершу повільно, а потім більш активно суспільна свідомість набирає світоглядної якості, виникають міфологічні уявлення про світ і людину. Серед власне демоністичних вірувань можна розрізнити більш ранні уявлення про упирів, русалок, відьом, домовиків тощо і більш пізні — про рожаниць, Рода, дивів та ін. Ці уявлення було передано у спадок літописним слов'янам та русичам і, зазнавши різних метаморфоз і втрат, вони, в свою чергу, справили вплив на політеїстичне язичництво й православ'я, зберігши багато що із свого "генофонду" до наших днів.

Контрольні запитання

1. Що становить основу типізації уявлень про надприродне?

2. Які основні ознаки язичництва східних слов'ян?

3. У чому полягає зміст образів ранніх демоністичних вірувань (упирі, берегині тощо)?

4. У чому полягає зміст образів розвинутих демоністичних вірувань (рожаниці, диви тощо)?

Тематика рефератів

1. Історичні типи уявлень про надприродне.

2. Суб'єкт та соціумні умови праслов'янських релігійних вірувань.

3. Ранні демоністичні вірування праслов'ян.

4. Демоністичне язичництво в пізніх праслов'ян.

Рекомендована література

1. Аничков Е.В. Язычество и древняя Русь. — СПб., 1914.

2. Гальковский ИМ. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. — Т.Н. — Харьков, 1916.

3. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К., 1992.

4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. — К., 1992.

5. Лобовик БА. Религиозное сознание и его особенности. — К., 1989.

6. Нечуй-Левицький І, Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. — К., 1992.

7. Рыбаков БА. Язычество древней Руси. — М., 1988.

8. Чмыхов И. История язычества Руси. — К., 1990.