Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Сварог — бог неба і ковальства

Одну із особливостей теїстичного типу надприродного становить єдиносуща двоїстість змісту образів богів. Це цілком стосується й східнослов'янського політеїзму, в якому уявлення про богів складаються із специфічно сприйнятого людиною її ставлення не лише до природного класу речей, а й до суспільних явищ, до самої себе як соціально визначеного індивіда. Таким уявляли київські язичники всіх богів, починаючи з найдавніших — Рода й Білобога. Род видавався їм зачинателем усього живого, розпорядком долі людей (і богів), творцем Вирію — українського Олімпу. Його син Білобог був творцем землі, води й світла, а водночас і богом добра, що постійно вів боротьбу з Чорнобогом — носієм зла, лиха. Таким був і один з найголовніших богів Вирію — Сварог (ймовірно від санскр. свар — небо; інша гіпотеза: сва-рог — той, що все породив). Сварог — бог неба і вогню, а також ремесел, ковальської справи і ковалів. Щоб якийсь персонаж демоністичного типу опікував виробничу діяльність людини, певну соціальну верству — річ зовсім незнана.

Сварог — аналог давньогрецькому Гефесту, який також був богом вогню і ковальства. Промовиста деталь. І.Огієнко, характеризуючи цей образ, звернув увагу на те, що в Іпатіївському літописі під 1114 роком літописець, подаючи уривок з візантійського хронографа VI—VII ст. Іоана Малали про Гефеста та його сина Геліоса, перекладає ім'я першого іменем Сварог, а другого — Дажбог, адже Дажбог був сином Сварога. Дехто з дослідників називає Сварога також опікуном шлюбу та родинного щастя, пов'язуючи з його іменем боротьбу за моногамну родину (Боровський Я. Світогляд давніх киян. — К., 1992. — С.18). Отже, й тут володар Неба Сварог постає як подавач світла й дощу і, водночас, у соціальній ролі.

До певної міри Сварог уподібнюється давньогрецьким "культурним героям" (Дедал та ін.), які були винахідниками ремесел, знарядь праці та всіляких побутових пристроїв. Подібно до них і Сварог уявлявся винахідником плуга, навчив людей молоти зерно на борошно й пекти з нього хліб. Характерно, що Сварог, за народною уявою, набирав чоловічого образу й жив між людьми. В одній давньоукраїнській міфологічній новелі розповідається, що жив на узліссі за городищем один дивак, який огородився високим частоколом і все "то каміння навіщось теше, то щось мурує". "Що ти там робиш, чоловіче добрий?" — питали його. "Жорна і піч". "А що воно таке?" "О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрими. Житимете ситніше, довше і краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито та пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб..." Як з'ясувалося, цей дивак-самітник, а ним був Сварог, тесав жорна та мурував піч. Багато лиха завдали йому Чорнобог та його підручний — Змій-Дракон, який неоднаразово палив його хату, двір та прибудови. А дивак починав роботу знову й знову, поки "таки спік Першу Хлібину — запашну й золоту як Сонце — і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну... І врочисто стали на коліна перед ним — новим богом своїм — Сварогом" (Плачинда О. Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С.63).

Сварог відрізняється від "культурних героїв" тим, що люди повірили в нього — Бога, тоді як вони з вірою в них не були пов'язані: за народною уявою, герої та їхні справи могли бути, а могли й не бути. Привертає Сварог увагу й іншими важливими рисами. Він, ймовірно, божество ще за часів Кия, коли влада князів та дружинників іще не стала такою "високою". Тому Сварог близький до простолюду, живе серед нього й піклується про нього. І, що особливо важливо, чи не торувало вже раннє слов'янське язичництво образом Сварога (та й деяких інших богів) шляху до уявлень про боголюдину — уявлень, що єднають земне з горнім і так розвинуті у християнстві? До речі, Сварог — теж вмираючий і воскресаючий бог: він гине в полум'ї, запаленому Змієм, як звичайна людина, й воскресає як триєдиний бог Неба-Світу-Сонця, спільний усім індоєвропейцям. Саме про такого бога й писав візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.), зазначаючи, що словени й анти "вважають, що лише один Бог творець блискавки володарює над усіми" (Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — К., 1992. — С.297). У свій час давні слов'яни вважали Сварога головним богом, господарем їхнього Олімпу. Про це посередньо свідчить, зокрема, запис у договорі князя Ігоря з греками 994 р.: "Хай буде проклятий від Бога і Перуна" той, хто порушить договір. Виходить, що русичі вірили як в Перуна, так і в Бога, окремого від нього. В подальшому, з прийняттям християнства, Сварогове опікунство вогнем і залізом перейшло на православних святих Кузьму й Дем'яна.