Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Організація богословської освіти в Києво-Могилянській академії

Після розгрому поляками Могилянської колегії 1665 р. в її діяльності настала велика перерва. Проте відразу після відновлення навчального закладу 1673 р. її ректор Теофан Прокопович Перший — рідний дядько відомого вихованця й діяча Києво-Могилянської академії — під таким самим ім'ям і прізвищем організував викладання тут богослов'я й філософії. Але курс богослов'я в Київській колегії читали не завжди. Це пояснюється тим, що право на його читання в Речі Посполитій, до складу якої входили тоді й українські землі, мали лише вищі навчальні заклади. Визнати таким закладом колегію польська влада довго не погоджувалася, бо вона, як зауважує польський історик А.Яблоновський, "могла б бути вогнищем культурної схизми й руського відокремлення", знаряддям підготовки зброї проти очікуваного успіху — "заспокоєння грецької віри" (Хижняк З.И. Киево-Могилянская Академия. — К., 1988. — С. 69). За цих умов розгляд окремих богословських питань містився в курсах з філософії.

У 1689 р. за домаганням гетьмана Івана Мазепи в Києво-Могилянській колегії відкрито богословський клас, а сама Колегія одержала статус академії. З цього часу в ній здійснювалося регулярне читання богослов'я як навчальної дисципліни. Викладалося воно після філософського класу і незабаром стало домінуючим в установі навчальним предметом. Кафедру богослов'я очолював ректор колегії-академії.

До нашого часу дійшло лише два підручники з прочитаного в Київській колегії богословського курсу. Один із них припадає на 1642 — 1646 роки. У ньому без якихось особливих змін викладено вчення Томи Аквінського. Другий — з богословського курсу, який читали в стінах колегії-академії в 1693 — 1697 роках. Богослов'я викладали тут протягом чотирьох (згодом — трьох) років. Якщо врахувати те, що філософію вивчали в Колегії два роки, а поезію — лише рік, то відведення значно більшого обсягу часу на вивчення богослов'я саме собою засвідчує, яку вагу мав цей курс у навчальному процесі колегії.

Першим чотирирічний курс богослов'я прочитав у духовній школі в 1689 — 1693 роках її проректор і префект Іоасаф Кроковський. Протягом останніх років своєї роботи в академії (1696 — 1699 рр.) два курси — споглядального й викривального богослов'я — прочитав відомий церковний діяч Стефан Яворський. Професор у них полемізує з войовничим католицизмом, формою витлумачення його теологами окремих догматів християнського віровчення, визначенням ними місця церкви взагалі і папи римського зокрема в історії християнства.

У читаному в академії курсі богослов'я професори головну увагу приділяли переважно основоположним питанням віровчення або питанням дискусійним чи незрозумілим з погляду буденного мислення. Зміст кожної теми викладали надто обширно, навіть із з'ясуванням усіх її дрібних положень. Поєднуючи в собі як теоретичний, так і практичний підтекст, богослов'я цим самим набуло в академії статусу дисципліни змішаного характеру. Це зумовлювалося самою метою курсу — не лише утвердити спудеїв в істинності саме православного віросповідання, а й виробити в них навички "відбивати всі напади ворогів і навіть перемагати їх". Професори богослов'я, так само як і філософії, давали клятву в тому, що вони не викладатимуть щось таке, що суперечить вченню православної церкви.

Ми ще не маємо змоги докладно проаналізувати всі ті курси з богослов'я, які було прочитано в академії в різні роки. їх читали латиною, вони й досі ще не перекладені і не видані українською мовою. Попередній аналіз змісту цих курсів засвідчує, що кожний з них складався в основному з 8—11 трактатів. У них розглядалися переважно одні й ті самі богословські проблеми, але викладалися в різній послідовності, часто без якогось взаємозв'язку, внутрішньої логіки. Пояснюється це тим, що в основу своїх курсів кожний викладач клав "Summa Theologia" Томи Аквінського і практично далі запропонованої ним схеми теології та свого розуміння її не йшов. Якщо дехто з викладачів курсу в чомусь не дотримувався цілком томістської схеми, то це зумовлювалося або значним обсягом схоластичного матеріалу і прагненням вибрати з нього на свій розсуд найістотніше, або особистими симпатіями лектора до певних богословських проблем. Тому часто між трактатами не було не лише внутрішнього, а і якогось помітного зовнішнього зв'язку.

Майже всі професори відкривали курс богослов'я трактатом про Бога та його атрибути. Інокентій Поповський (1705— 1706) називав його "Бог всемилостивий, абсолютний, досконалий". Тільки Теофан Прокопович (1710—1716) дозволив собі повідомляти про Бога, його існування, атрибути лише в четвертому трактаті. Розпочинав він свій курс лекціями про сутність теології.

Іосаф Томілович (1717—1721), Іосиф Волчанський (1721 — 1725) і Амвросій Дубієвич (1729—1733) про Святу Трійцю повідомляли в першому трактаті, розглядаючи при цьому й питання про атрибути Бога. Прокопович цій проблемі спеціально присвятив лише п'ятий свій трактат. На відміну від інших трактатів, які носять сліди його філософського стилю мислення, цей цілком грунтується на змісті Біблії й зорієнтований, певною мірою, проти социніан, які заперечували Трійцю. Кожна іпостась Трійці, на думку Теофана, є дійсним й істинним Богом, але існує не три Боги, а один. Щоб унаочнити свої доведення, богослов звертається до геометрії: трикутник, в якому всі кути реально відрізняються між собою, водночас має єдиний простір. Особливу увагу Прокопович приділяє обгрунтуванню рівнобожественності Христа, використовуючи при цьому такий персонаж із Старого Заповіту Біблії, як "Ангел Господній з неба". Це той ангел, зауважує богослов, через якого Бог наставляв ізраїльтян, ощасливив Авраама сином, з'явився Мойсею в неопалимій купині. Саме цей старозаповітний ангел перейшов у Новий Заповіт, уподібнившись Ісусові, в котрому божественна природа поєдналася з людською.

У більшості богословських курсів Києво-Могилянської академії знаходимо окремі трактати про сутність священного втілення Бога, святі таїнства, про Божих ангелів. Окремий блок у кожному лекційному курсі становлять трактати релігійно-антропологічного, частіше морально-етичного змісту. Так, Теофан Прокопович, враховуючи обраність людини Богом, всебічно визначає особливості стану людської досконалості. При цьому як він, так і інші професори аналізують сутність чеснот людини, природу її гріхів. Інокентій Поповський і Христофор Чернуцький (1706—1710) завершували курс богослов'я трактатом про спокуту як таїнство.