Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 6. ПРАВОСЛАВНЕ СЕКТАНТСТВО В УКРАЇНІ

Поняття релігійне сектантство (від лат. secta — школа, вчення і sequor — слідую) поки що не має однозначного трактування в науковій літературі. Воно може визначатися через поняття пануюча церква як релігійна організація, що протиставила себе церкві-матері й відділилася від неї. Проте це визначення не повно відображає все багатоманіття сектантського руху (як, наприклад, назвати секти, що виділилися із сект?). Тому найчастіше секту визначають як релігійно-суспільне явище.

Досить умовною є і грань між сектою та церквою, яка індивідуальна для кожної секти. Науковці розрізняють, зокрема, перехідні етапи від секти до церкви (деномінація, культ, усталена церква тощо), хоча єдиної думки щодо вживання цих понять на сьогодні немає. До того ж багато сект уже на стадії свого виникнення, маючи типові риси секти (замкнутість, агресивність до соціуму, в якому проживають, значні зміни у віровченні й культі порівняно з материнською церквою тощо), самоназивають себе церквами.

Поняття православне сектантство значно вужче від поняття релігійне сектантство і може означати закінчене вчення чи окремі релігійні ідеї, що сформувалися на грунті православного віровчення та культу й унеможливлюють перебування носіїв цих ідей у лоні православної церкви. Разом з тим це поняття обумовлює існування певною мірою організованого кола однодумців — в іншому разі ми матимемо справу з єретичними ідеями певних осіб.

Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини XVII ст. їх умовно можна поділити на чотири великих групи:

1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії.

2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в "Дусі й Істині". Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об'єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об'єднання (на українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствующих, феодосіян.

3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсисти, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.

4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).

Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку.

Окремі виступи проти офіційної доктрини православної церкви на українських теренах почалися вже на початку XI ст. Зокрема, історії відомі чернець Андріан, який у 1003 р. виступив проти поклоніння іконам і законів церковних, чернець Мартин, що у 1144 р. поширював ідеї, відмінні від православ'я, та ін. Але це лише поодинокі виступи окремих людей.

До середини XVII ст. не можна з впевненістю говорити про існування на теренах України організованих сект православного походження. Літописи й інші письмові джерела зафіксували лише основні православно-єретичні ідеї та їхніх проповідників. Однак, на нашу думку, малоймовірно, що, наприклад, київський єврей Сахарія, який у другій половині XV ст. проповідував ідеї "жидовствуючих" на московських землях і знайшов там багато прихильників, був самотнім у Києві. Логічно припустити, що і в українських землях він мав однодумців і що вони були якоюсь мірою організовані.