Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Філософські засади і релігійно-етичні програми масонства

Місце масонства в українській культурі не обмежується викладеним. Суттєво, що й своїми глибинними філософськими засадами та загальним спрямуванням релігійно-етичної програми масонство виявляється до певної міри співзвучним традиційному для української духовності гуманістично-етичному спрямуванню філософської культури. Сказане передбачає передусім необхідність охарактеризувати вихідні теоретичні засади, філософсько-ідейні принципи, на які спиралося масонство.

Вихідною засадою в погляді на соціальну дійсність для масонів є констатація реально наявних у соціальному житті суперечностей, які викликають розбрат між окремими громадянами й народами. Це створювало передумову для критики масонами окремих проявів соціальної несправедливості, національного гноблення, релігійної нетерпимості. Тому постулюється кінцева мета — утворення всесвітнього братерства людей через мирне об'єднання їх у релігійному союзі. Шлях для досягнення цього "золотого віку'1 на землі, на думку масонів, пролягає через духовне переродження людства. В ім'я досягнення цієї мети Й створюється всесвітня таємна організація, покликана звільнити людство від ворожнечі, утвердивши натомість принцип "любові — душі всієї природи" (Соколовская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения.— С.27).

Обмірковуючи засоби до досягнення проголошеної мети, масони відкидають два "хибних" шляхи до соціального ідеалу — революцію і програму ширення освіти, наукових знань. Революція вважається неприйнятною, оскільки, спрямовуючи зусилля на знищення соціально-економічної нерівності в суспільстві, вона не лише не розв'язує проблеми встановлення дійсної рівності, а відволікає від вирішення проблеми. Шлях революції, з погляду масонів, вважається хибним, з огляду на такі два міркування. По-перше, істинна рівність, досягнення якої слід прагнути, — не в громадянському суспільстві, на утвердження якого спрямовано революцію, а у сфері моральності. По-друге, моральна рівність зовсім не передбачає утвердження рівності громадянської. Вона незалежна від класових, майнових, станових відмінностей, у суспільстві. Раб і в кайданах рабства може бути "вільним духом". Більше того, спроби встановити громадянську рівність вважаються шкідливими не лише тому, що відволікають від головної мети — встановлення рівності моральної, "морального переродження". Така діяльність розцінювалась як безперспективна, оскільки, на думку масонів, громадянська нерівність є одвічною й незмінною ознакою людського суспільства. Люди рівні між собою, за масонською доктриною, тільки за народженням і смертю. Шлях, який простягнувся між

цими двома крайніми пунктами земного життя людини, не знає громадянської рівності. Рівними люди на землі бути не можуть, а тому кожний має бути задоволений тією долею, яку послало йому провидіння. Людина має не прагнути змінити свій громадянський стан, а в межах можливостей, які надає їй статус суспільний, "за своїм становищем взаємосприяти загальному благу й щастю" (Соколовская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения. — С.34).

На цьому грунті розробляється програма діяльності для різних верств населення, зважаючи на можливості, які надає людині її соціальний статус. Представники заможних станів, поставлені на чолі суспільства Духом — Зиждителем, є сіль землі, вони відповідають перед Зодчим світу за стан земних справ. Тому від них відповідно до масонського катехізесу вимагалось у ставленні до підлеглих, залежних від них людей, дотримуватися "правди й рівності, виявляти до них милість й поводитися з ними без жорстокості, пам'ятаючи, що всі мають спільного Владику на небі, в якого немає неупередженості" (Соколовская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения. —С.30). Від підлеглих вимагалося з радістю й покірністю виконувати свій обов'язок.

Масони вважали, що запорукою збереження порядку в громадянському суспільстві є суворе дотримання законів. А це, на їхню думку, можливе лише за умови зосередження всієї влади в руках самодержця, що спонукало теоретиків російського масонства піддавати критиці навіть вкрай помірковані заходи із розширення повноважень органів місцевої влади, до яких вдавався Олександр І. На думку Лопухіна, це означало, як він писав у листі до імператора, "незаконне захоплення неприсвоєної влади".

Соціальна несправедливість, акти сваволі розглядалися масонами як результат зловживання владою "довірених часток її". Вважалося, що зло в соціальній дійсності Російської імперії є результатом невисокого рівня моральності окремих урядовців та недостатньої поінформованості про це імператора. Обмірковуючи факт публікації Радищевим своєї "Подорожі...", масони доводили, що він мав таємно сповістити імператрицю про конкретні випадки зловживання владою і сваволі. Поширення книги Радищева, на їхню думку, згубно впливало на суспільну думку, "збуджуючи" її, провокуючи визрівання злих помислів у народі.

Цілком логічно з цим пов'язана проголошена в "Уложенні", створеної за ініціативою Г.Блізена масонської ложі, мета організації масонів — "удосконалювати добробут людей виправленням моральності, поширенням доброчинності, благочестя і неухильної вірності государю й вітчизні і суворим виконанням існуючих в державі законів" (Соколовская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения. — С. 61),

Дійсний шлях до побудови "суспільства всезагальної любові", на думку масонів, пролягає не через революційне винищення соціальної нерівності, а втіленням у життя, за словами І.Р.Мартоса, принципу "пізнання себе і пізнання рук Божих чи природи". Проте проголошуваний принцип аж ніяк не означав прийняття масонами обгрунтованої в західноєвропейському Просвітництві програми розвитку раціонального, наукового пізнання й осягнення істинних законів буття як запоруки соціального прогресу людства. Масонський журнал "Утренний свет", який активно поширювався в Україні, співчутливо цитував Б.Паскаля: "Вчені менше віри мають, аніж несмисленні. Що більш вони бачать, тим далі осягнути бажають, чим більше відкривають, тим більше сумніваються..." (Плимак Е.Г. Масонская реакция против материализма в России (70—90 гг. XVIII ст.) // Вопр. философии. — 1957. — №2. — С.54).

Правдивий шлях "пізнання бога в природі й природи в бозі", на думку масонів, — у моральному самовдосконаленні, яке досягається в процесі заглиблення у внутрішній світ особистого "Я", інтуїтивного прозріння "божественого одкровення". "Не турбуйся про війни й розбрат цивільних і приватних людей, — писалося в настільній книзі вітчизняних масонів, творі Иоана Масона "Пізнай самого себе". — Вчися насамперед пізнавати цей розбрат, який відбувається в твоїй плоті й дусі... Ладнай порядок в малому, твоєму царстві" (Плимак Е.Г. Масонская реакция против материализма в России (70—90 гг. XVIII ст.) // Вопр. философии. — 1957. — №2. — С.52).

Перетлумачуючи євангельські заповіді, що містилися в проповіді Христа, масони проголошують один із головних принципів релігійно-етичної концепції, яку вони пропагували, — вимогу "непротивлення злу насильством". У Статуті вільних мулярів стверджувалося, що "істинний масон" має любити завжди не лише друзів, а й ворогів своїх. "Прощай ворогові своєму, — проголошувалося в Статуті, — ця великодушна жертва принесе тобі найприємніші відчування, ти будеш живим образом Бога, який прощає з небесною благістю образи людини і проливає на неї благодіяння, незважаючи на невдячність" (Соколовская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения. — С. 142). В масонському рукописі "Царство Боже" підкреслювалося: "Дійте позитивно, не опирайтеся злу зусиллям самості, діючи з самості, ви самі впадаєте в те ж саме зло, яке уникнути мислете" (Со-коловская Т. Русское масонство и его значение в истории общественного движения. — С. 143).

Отже, сутність доктрини масонів, які діяли в Україні, — це проповідь покори, смирення, втечі від суспільної боротьби, обгрунтування релігійно-етичної системи через доведення субстанційної сутності й безсмертя душі, ствердження буття Бога як гаранта потойбічної відплати за все, що чинить людина в земному житті. Разом з тим релігійно-етичному вченню масонів було притаманне визнання цінності людини, котра через самовдосконалення реалізує власне покликання відповідно до своєї сутності. В найзагальніших рисах така позиція виявлялася багатьма своїми рисами співзвучною тій, що від часів Г.Сковороди репрезентує провідне спрямування українського філософського мислення. Невипадково один з глибоких дослідників спадщини Г.Сковороди Дм.Чижевський відзначав, що акцент на філософії серця, обгрунтування принципу пізнай себе, теорії нерівної рівності, які утворюють центральний мотив філософсько-етичної концепції Г.Сковороди, виявляє свою співзвучність з ідеями німецьких містиків, вчення котрих (про це вже йшлося) становить теоретичний грунт масонського руху. Сказане пояснює органічне включення масонства в духовне життя України кінця XVIII — початку XIX ст.