Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Кальвінізм

У реформаційній церкві Речі Посполитої кальвінізм зазнав трансформації прошляхетського спрямування. У ньому було приглушено, а то й цілком відкинуто деякі початкові засади. Однією із засадничих у кальвінізмі е доктрина про те.

що Бог визначає долю людини ще до її народження. І ні особиста віра, ні добрі діла не в змозі змінити божественного визначення долі. Такий фаталістичний погляд у релігійній формі відображав той факт, що в жорстких умовах первісного нагромадження капіталу удача чи банкрутство залежать не стільки від діяльності окремих людей, скільки від обставин, від них незалежних. Водночас кальвіністський догмат про приречність не заперечував можливості людини здогадатися, що її чекає в потойбічному житті. Якщо вона досягає успіхів у своїй сфері діяльності, стає підприємницькою, заможною, багатою, то, ймовірно, попадає в рай. Шляхетські реформатори Речі Посполитої фактично ігнорували цей догмат, а також кальвіністську концепцію аскетизму, що знаходила відображення в закликах до простоти, ощадливості.

Деякі моменти кальвіністської церковної організації в умовах Речі Посполитої втратили первісне буржуазне значення, а набули прошляхетського спрямування. Устрій кальвіністської організації був досить демократичний. У ній великі права отримувала первинна релігійна громада віруючих, котра обирала (до того на обмежений термін) свого пастора та його помічників-пресвітерів. На відміну від лютеранства, яке ставило церкву в сильну залежність від державного керівництва, кальвінізм зберігав стосовно держави відносну незалежність.

В умовах Західної Європи демократизм кальвіністської церкви та її певна незалежність від державної влади відображали тенденцію зростання політичної свідомості молодої буржуазії. У Речі Посполитій кальвіністський демократизм служив відображенням феодальної анархії, оскільки давав змогу світським сеньйорам зайняти пануюче місце в релігійних громадах і тим самим зміцнити своє становище.

Привнесена в Річ Посполиту освіченою частиною шляхти реформаційна ідеологія, зазнавши тут певної трансформації, дістала широку підтримку в шляхетському середовищі. Реформаційні гасла взяли на озброєння деякі представники магнатів, середньої та дрібної шляхти як засіб у боротьбі з католицьким і православним духовенством за феодальну ренту. Шляхтичі прагнули за допомогою Реформації обмежити привілеї католицьких священиків, скоротити церковні побори і поживитися за рахунок католицької церкви.

При цьому станова боротьба шляхти з духовенством в умовах України мала свою специфіку, оскільки тут діяли дві великі церковні організації (католицька і православна), становище яких було неоднакове. В юридичному плані католицьке духовенство мало більше прав, ніж православне. Воно могло впливати (до того досить ефективно) на поведінку світських феодалів. У таких умовах антикатолицький та антиправославний аспекти Реформації в Україні не могли бути рівноцінними. Основний удар реформатори спрямували проти католиків, при цьому вони в ряді випадків шукали тактичного союзу із православними.

Поширення на українських землях класичної Реформації західноєвропейського типу, зокрема кальвінізму, викликане не стільки безпосередніми економічними чи політичними передумовами, скільки культурно-історичними чинниками. В Україні, як у цілому в Речі Посполитій, у цей період інтенсивно розвивалися товарно-грошові відносини. З метою отримання додаткового продукту, частину якого можна було б реалізувати на ринку, феодали прагнули, по-перше, організувати так звані фільварки (панські господарства) і закріпачити селян для роботи в них; по-друге, розширити власні володіння за рахунок нових, ще не захоплених земель.

У процесі формування в Україні єдиного феодального класу з різних етнічних елементів відбувалося інтенсивне запозичення звичаїв та манер польських феодалів багатими українськими землевласниками, що сприяло їхньому цілковитому ополяченню. З цього приводу анонімний автор полемічного твору "Пересторога" (бл. 1605 р.) писав: "поляці руськії панства (давні українські князівства. — Авт.) поосідали" і свої обичаї оздобнії і науку укоренили", а українські пани "Позавиділи їх обичаєм, їх мові і наукам" (Українська література XVII ст. — К.,1987.— С.27.)

Перехід українських шляхтичів від православ'я до католицизму був далеко не простою справою, оскільки протягом багатьох віків православна церква перебувала в стані різкої конфронтації з католицькою. Кальвінізм, який став модою, своєрідним еталоном культурності для шляхти королівства Польського і Великого князівства Литовського, сприяв переходу від православ'я і прилученню до культурних цінностей Заходу. Невипадково кальвінізм набув найбільшого поширення в основному на західноукраїнських землях, що зазнали найбільшої полонізації. Тут реформаторам допомагали деякі впливові місцеві українські та польські шляхтичі.

Особливо сильні позиції кальвіністські реформатори мали в Белзькому воєводстві, на Холмщині, а також у сяноцькій, перемишльській землях і на Поділлі. В історичних джерелах діяльність кальвіністів в Україні має часто фрагментарний характер. Важко встановити точну кількість кальвіністських громад. Так, М.Грушевський налічує в різні часи більше сотні протестантських осередків, значна частина яких була кальвіністською. (Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ; Львів, 1907. — Т.УІ. — С.625—628).

Добре відома кальвіністська громада в Дубецьку, утворена в 1546 р. при підтримці могутнього землевласника Станіслава Стадницького. Проповідником у ній був Альберт із Ілжі. При цій громаді відкрили школу, яка в 1559—1562 роках стала одним із найзначніших освітніх центрів у західній частині тодішнього Руського воєводства. У цьому навчальному закладі здобували освіту близько 300 юнаків. Керували школою Григорій Оршак та добре відомий серед кальвіністів теолог-реформатор Франческо Станкаро.

До значних кальвіністських громад в Україні належали громади в Белжицях, Хмельнику, Коцьку та Влодаві. При них діяли школи, організовані на зразок гуманістичних гімназій лозанського типу (чотирикласні), штурмівського (п'ятикласні) або меланхтонівського (трикласні). На 1593—1612 роки припадає діяльність кальвіністської гімназії в Крилові.

Відчутним був також вплив кальвіністських реформаторів на Поділлі. Тут вони знайшли підтримку з боку таких магнатських родин, як Сенявські та Язловецькі. На Поділлі діяло 9 кальвіністських громад. Особливо відома серед них — громада в с. Панівці (біля Кам'янця-Подільського). При ній функціонувала гімназія гуманітарного тилу. У цьому навчальному закладі рівень викладання був настільки високий, що його інколи називали академією, тобто шкодою вищого типу. Підставою для цього послужило вивчення учнями не лише "семи вільних наук", що становило основу середньої освіти, а й викладання філософії і теології. На відміну від інших кальвіністських шкіл, при Панівецькій гімназії працювала друкарня, керована Лавром Малаховичем. Друкувалися в основному підручники для своїх учнів, а також кальвіністські переклади біблійних текстів.

Менш поширений кальвінізм був на Київщині та Волині, де серед протестантів переважали не кальвіністи, а антитринітарії. І все-таки на Волині існував помітний кальвіністський осередок — Берестечко. Тут кальвіністська громада виникла у кінці XVI ст. завдяки допомозі князя Олександра Пронського. Є дані, що в 1639 р. в Берестечку відбувся кальвіністський синод.