Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Українська специфіка післявоєнного розвитку православної церкви

Православна церква в Україні, як і в усьому Радянському Союзі, в перші повоєнні роки переживала період піднесення, викликане зміною в 1943 р. політики радянських владних органів у ставленні до церкви. Ще на початку війни радянські структури почали активно використовувати релігійний фактор — народ найшвидше можна було згуртувати навколо близьких йому ідеалів і символів, які мали багатовікову історію в його духовній традиції. Крім того, переважна більшість уцілілого духовенства та віруючих з перших днів Вітчизняної війни зайняли патріотичну позицію — в одну ніч більшість віруючих із опозиціонерів перетворилися на захисників соціалістичного ладу. Не можна також забувати і того, що фашисти на окупованих територіях широко використовували релігійний фактор, і тому для радянських керівників впровадження нової моделі державно-церковних відносин було хоча й, до певної міри, вимушеним кроком, проте необхідним.

Зазначимо, що навіть у часи найтіснішого зближення РПЦ з тоталітарним режимом він ніколи не виходив за рамки ортодоксальних підходів до релігійності як до чужого за своєю природою явища для соціалістичного суспільства. У стратегічних планах Сталіна православна церква мала стати одним із чинників духовної експансії на тих європейських територіях, які планувалося втримати в зоні радянського впливу, а також і в позасоціалістичному світі. Керівництво Союзу зрозуміло, що формування наддержави, оточеної країнами-сателітами, вимагало не лише світської, а й сакральної санкції. Однак перенести центр світового православ'я із Константинополя в Москву так і не вдалося.

Повоєнне православ'я переживало значні зміни — в його лоно повернувся обновленський клір та віруючі; до нього було приєднано парафії Румунської православної церкви на територіях Ізмаїльської, Одеської, Чернівецької та інших областей. Російська православна церква (РПЦ) взяла активну участь у ліквідації в Україні структур відродженої під час війни УАПЦ та "возз'єднання" з православ'ям греко-католицизму. Всі ці заходи не завжди мають однозначне пояснення. Окрім імперських амбіцій та намагання уникати конкуренції шляхом ліквідації самих конкурентів, православна церква часто не мала вибору, виконуючи соціальне замовлення владних структур.

Постановою союзного уряду від 22 серпня 1945 р. прийнято доповнення до Закону 1929 р. про церковні організації, їм, включно з монастирями, надано права юридичної особи у справах оренди, будівництва й купівлі у власність для церковних потреб будинків, транспорту, знарядь праці. Скасовувалося багато обмежень у діяльності громад; місцевим органам навіть пропонувалося не перешкоджати діяльності монастирів. Це сприяло швидкому відродженню РПЦ. Для контролю за відродженою церквою при Раді Міністрів СРСР та союзних республік було створено окремі ради у справах РПЦ, які об'єднано з радами у справах релігійних культів лише під час нового наступу на релігію — в 1965 р.

Українська специфіка післявоєнного розвитку православної церкви

Післявоєнна релігійна ситуація в Україні мала свою специфіку порівняно з іншими союзними республіками, оскільки тут багато громад з'явилося в період гітлерівської окупації. Окупаційна влада не заперечувала, а іноді навіть виступала ініціатором відновлення діяльності закритих більшовиками церков. Адже перед Вітчизняною війною у Вінницькій, Кіровоградській, Донецькій, Миколаївській, Сумській, Хмельницькій областях не діяла жодна православна церква. У Ворошиловградській, Полтавській, Харківській областях діяло по одному храму. Тому не дивно, що в Україні були такі області, як, наприклад, Ворошиловградська, де всі православні церкви відкрилися в 1942 р. з приходом німецьких військ, у Чернігівській області всі 412 громад, що діяли тут на кінець війни, також відкрито у 1941—1944 рр., у Київській — близько 370, в Одеській — близько 500. І такі приклади можна навести по всіх окупованих в роки війни областях.

Після визволення України ці православні храми функціонували й далі. Крім того, після Львівського собору 1946 р. під контроль лояльної радянському режимові РПЦ поставлено більше від трьох тисяч громад, і загальна чисельність парафій православної церкви в Україні на 1 січня 1947 р. становила 8815 (52 відсотки з них відкрито в період тимчасової окупації України) із 13813 громад, зареєстрованих на той час у СРСР (Религиозные организации в СССР в годы Великой Отечественной войны (1943—1945 гг.) // Отечественные архивы.— 1995.— № 3.— С. 43). Нагадаємо, що в Російській Федерації в той час діяло лише 3082 православні громади.