Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - 5. СВОБОДА СОВІСТІ: ІСТОРІЯ І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ

У контексті розгляду історії становлення, генезису, інсти-туалізації релігій в Україні, характеру їхніх взаємовідносин з державою постає необхідність осмислення проблеми свободи совісті, практики її реалізації в незалежній Українській державі. Важливість цієї проблеми і в тому, що свобода совісті є однією з фундаментальних загальнолюдських цінностей, яка співвідноситься з глибинними основами буття людини, її самовизначенням і самореалізацією у сфері духу. "Свобода совісті, — як справедливо зазначав Є.М Трубецький, — є найбільш цінною з усіх свобод".

Як поняття свобода совісті відображає умови, за яких можливе вільне духовне становлення, розвиток особистості, утвердження її суверенітету, її самості. За змістом воно полісемантичне. Його сутнісне навантаження нерідко визначається залежно від предметного поля дослідження: філософії, етики (філософсько-етичне), політології, права (політико-правове), релігієзнавства, теології (релігієзнавче, теологічне).

У філософському прочитанні (в широкому розумінні) свобода совісті постає як особлива якісна визначеність людського буття, яка відображає внутрішню здатність суверенного суб'єкта до вільного, недетермінованого зовнішніми силовими чинниками (державою, законодавчими актами, певною спільнотою, духовним авторитетом, громадською думкою та ін.) самовизначення в духовній сфері, а також можливість його творчої та відповідальної самореалізації на основі ціннісно орієнтованого вибору, завізованого власною совістю.

Підкреслимо, що у філософській інтерпретації свобода совісті (в суб'єктивно-екзистенціальному вимірі) характеризується як специфічно вибіркова й узгоджена активність совісті, свідомості й волі індивіда, спрямованих на його самовизначення в духовній реальності щодо граничних життєво-смислових засад свого буття. Іншими словами, свобода совісті виявляє себе в даному аспекті як своєрідний атрибут духовно суверенної особистості, як умова і водночас результат її самості, самовияву й самоствердження.

Загальновідомо, що поняття свобода совісті історично в практичному і науковому обігу конституювалося як категорія права і тісно вплетене в канву розвитку суспільства, держави, ставлення їх до світоглядних орієнтацій людей, зокрема до релігійних, до різних конфесій та їхніх інститутів. Свобода совісті (як ідея, як поняття) виникла за певних соціально-історичних умов, пройшла складний, тернистий шлях свого формування й утвердження: від віротерпимості, суспільного визнання допустимості права на вільний вибір релігії, того чи іншого віросповідання до права особистості на свободу свого волевиявлення щодо вибору тих чи інших світоглядних (релігійних або арелігійних) парадигм, орієнтирів, цінностей.

Поняття свобода совісті за своєю суттю виявляє її соціально-екзистенціальну природу, розкриває конкретний її зміст у руслі суспільного й культурного контексту, прогресивних і негативних тенденцій історичного розвитку суспільних відносин. З одного боку, вона (свобода совісті) постає як результат колективної та індивідуальної реакції на факти переслідувань, насилля щодо віруючих, інаковіруючих, невіруючих, що спостерігалися протягом історії класово диференційованого суспільства в системі відносин держава — релігія, церква — людина. З іншого, — як важливий принцип розв'язання цих проблем, а також як правова гарантія унеможливлення насилля, примусу в справах совісті.

Зауважимо, правовий аспект свободи совісті постає як сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини в процесі реалізації свободи совісті. Вона може бути об'єктом цих норм лише в аспекті самореалізації особистості, тобто в суспільному вияві, там де "силове поле" дії свободи совісті одного Я перетинається з "силовим полем" дії свободи совісті іншого Я. Самореалізація особистості, скажімо, в релігійно-духовній сфері як зовнішній вияв свободи совісті (свободи релігії) потребує комплексу соціальних, правових гарантій, котрі уможливлювали б її практичне здійснення відповідно до світоглядного вибору. Такі можливості створює держава через відповідні положення конституції, спеціальні законодавчі акти.