Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Можливі тенденції релігійних змін

Названі фактори мають бути врахованими в процесі моделювання майбутнього релігії. Аналізуючи наявні тенденції і ключові періоди історії релігій, можна припустити, що релігія в майбутньому буде більш плюралістичною. Цілком очевидно: старе буде так чи інакше мирно або конфліктно співіснувати з новим. Адже всі елементи церковно-богословського комплексу завжди перебувають у процесі оновлення — більш або менш радикального; те, що тепер є вкоріненою традицією, свого часу було новацією. Універсалізм і надалі співіснуватиме з виключністю, суворі й прості доктрини фундаменталістів — з всеосяжністю інтелектуальних релігій. Повернення до ісихастських (містично-споглядальних) духовних практик не виключає збільшення числа прибічників релігії "планетарного мозку", згідно з якою Земля — цілісна жива істота, яка має "кров'яну систему" (ріки і моря), "пульс" (зміна дня і ночі), "глобальний мозок" (людство), де кожна людина є "нервовою клітиною".

Величезна множинність релігійних систем буде, очевидно, однією з головних тенденцій майбутньої релігійної картини світу.

Розглянемо тепер докладніше деякі можливі тенденції розвитку релігії на початку наступного тисячоліття. Помітним може стати процес своєрідної релігійної конвергенції, звернення дедалі більшого числа осіб, вихованих на християнській традиції, до східних релігій, і навпаки. Власне, досить сильні паростки цієї тенденції спостерігаються вже з останньої третини XX ст., коли соціологи почали говорити про справжню "орієнталізацію" Заходу, а захоплення східними релігійними вченнями набуло масового поширення серед молоді. Водночас християнство почало завойовувати прихильників серед учнівської та студентської молоді країн Сходу. Вже в середині 60-х років в Японії склалася досить цікава ситуація: в той час, коли християни становили лише 0,7% населення країни, майже половина з опитаних віруючих студентів і дві третини віруючих студенток вважали себе християнами. Згідно з дослідженнями сінгапурських соціологів 90-х років найбільш освічена, мобільна й забезпечена частина сінгапурського суспільства, яка прагне високих життєвих стандартів, полишає таосизм і традиційний китайський спосіб життя і приймає християнство. Такі зміни в масштабі планети здатні посилюватися; вони відбуватимуться поряд із більш масштабними процесами раціоналізації "логічного Сходу" і прагнення оздоровлення Заходу східною духовністю. Уже зараз релігійні практики й поняття Сходу впевнено входять у західний культурний і духовний обіг. Спроби західно-східного релігійного синтезу не слабшатимуть і в пострадянських країнах, де багаторічна відсепарованість від традиції і — як наслідок — поверхове знайомство з нею, продукуватиме й надалі спроби еклектичного "доповнення" християнства східними вченнями та філософськими системами.

Очевидно, не стане меншою і виразна зацікавленість європейських інтелектуалів та середнього класу ісламом. Хоча масштаби цього інтересу не слід перебільшувати, але проживання визнавців ісламу в країнах Європи і Північної Америки внаслідок міграційних процесів, ймовірно, і далі буде збільшуватися. В середині 90-х років в Європі налічувалося вже 20 млн. мусульман, у США — 5 млн.

Доволі цікаві тенденції, які проливають світло на можливий майбутній розвиток, супроводжували також еволюцію буддизму впродовж XX ст. Колонізація, а потім і процеси модернізації в Азії спричинили серйозні зміни в традиційному способі життя і в релігійних віруваннях населення континенту. Деякі буддистські країни (Шрі Ланка, Бірма, Таїланд та ін.) потрапили під сильний колоніальний вплив. Подекуди активність християнських місіонерів супроводжувалася силовим тиском, руйнацією буддистських храмів і нищенням реліквій. Невипадково буддизм став символом національно-визвольних змагань і відігравав серйозну роль у мобілізації сил на боротьбу з колоніалізмом. Водночас вплив традиційних буддистських інституцій у багатьох східно-азіатських країнах було підірвано процесом модернізації, поширенням західної освітянської моделі. Індустріальне суспільство піддало сумніву чернечий ідеал буддизму, а в таких країнах як Тайвань, Корея та Японія конфуціанство виявилося більш спроможним адаптуватися до нових соціальних умов, ніж буддизм. В Японії він виявився настільки сфокусованим у ритуально-обрядовій сфері життя соціуму, що буддизм тут часто називають "поховальною релігією". Однак приблизно з 1870-х років стрімко зростає зацікавленість буддизмом на Заході. Інтелектуали, котрі спочатку вбачали в ньому об'єкт наукового дослідження, приймають буддизм як джерело духовного вдосконалення. Японський дослідник буддизму М.Хаяші формулює у зв'язку із цим три положення щодо сучасного стану буддизму у світі: японський буддизм стає "ритуальною індустрією", південно-східний — знаряддям національного руху, західний — медіативною технікою. Він вважає, що вчення Будди буде полишати дотепер традиційний для нього ареал поширення, приваблюючи західних неофітів більше, ніж буддійських монахів. Поширеність інтересу до "колеса перетворень" на Заході М.Хаяші вважає симптомом майбутніх тенденцій релігійної картини світу.

Треба, однак, зазначити, що буддизм демонструє волю до оновлення і в традиційному для себе регіоні. Однією з тенденцій, яка дає змогу говорити про динамічність цього процесу, є мирянський рух, який наполягає на своїй рівності з монахами в служінні Будді.

Водночас взаємопроникнення релігійних традицій здатно употужнювати ізоляціоністсько-фундаменталістські хвилі. Цілком очевидно, що сучасне піднесення ісламського фундаменталізму постає як реакція на наступ вестернізованої цивілізації, спроба застосувати старий захисний механізм у нових соціокультурних умовах. Індуїстський фундаменталізм також має під собою подібне підґрунтя.

Треба взяти до уваги й те, що деякі релігії беззастережно відкидають саму можливість навіть елементів взаємопроникнення і в дихотомії універсалізм — партикуляризм повністю віддають перевагу другій тенденції. Ці релігії, в яких етнічні, культурні й конфесійні рамки практично повністю збігаються, блокують можливість ерозії сформованого ними етнокультурного простору, ідентичність якого не визнає сторонніх впливів. Серед таких релігій найпомітнішими є сінто й іудаїзм.