Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Майбутнє християнських церков і спільнот

Особливий інтерес становлять можливі напрями змін у світовій конфігурації християнських церков і деномінацій. XX ст. супроводжувалося активним зміщенням християнства з півночі на південь, у напрямі країн третього світу. Так у 1900 р. в Європі налічувалося 63,1% католиків від їхньої загальної чисельності у світі, в Африці — 0,8, в Латинській Америці — 22,1%. Однак впродовж XX ст. конфесійне обличчя дуже багатьох африканських країн принципово змінилося. Якщо, скажімо, в Камеруні на початку століття християни становили 0,4% населення країни, то в 1980 р. — 55,5%; в Конго — відповідно 2,5 і 93; в Заїрі — 1,4 і 94,5; в Анголі — 0,6 і 90% і т. ін. Наприкінці 60 — на початку 70-х років щорічне збільшення християн в Африці (на південь від Сахари) становило 2,8% внаслідок природного зростання населення і на 2,2% — внаслідок навернень (в абсолютних цифрах — 7,5 млн.).

Разом із тим, частка християн у деяких європейських країнах за цей період зменшилась: у Франції з 99,3 до 80,1%, Віталії —з 99,7 до 83,6, у Нідерландах —з 96,5 до 85,7%.

Враховуючи демографічні, міграційні, етнокультурні та етноконфесійні процеси, фахівці розраховують, що в 2000 р. 45,5% католиків, наприклад, мешкатиме в Латинській Америці, 13 — в Африці, а в Європі частка їх зменшиться до 22,1%.

Однак, очевидно, це просування на південь християнства дедалі уповільнюватиметься. По-перше, місіонерська база для його подальшого поширення стала значно вужчою. Племенні релігії, що були головним об'єктом місії в країнах третього світу, у 1985 р. охоплювали лише 1,9% населення планети. По-друге, у своєму просуванні на південь християнство неминуче вступає у конфлікт з ісламом. Драматичне загострення цього конфлікту посідає одне з центральних місць у дуже багатьох футурологічних схемах.

Ісламські центри наприкінці XX ст. розгорнули масштабну місійну працю в Західній і Східній Африці. Особливо активні вони в регіонах, які зазнали стихійного лиха, переживають голод і війни. Причому в багатьох таких районах іслам виграє змагання з християнством. Деякі ісламські місіонери водночас вважають, що загрозою ісламові тут є не християнство як таке, а поширення західного матеріалізму, не послання Ісуса, а модернізм, не церква з європейським обличчям, а капіталізм у західній мантії (Е.Мазруї).

І, по-третє, хоча пік піднесення націоналізму в країнах третього світу вже позаду, його антихристиянський вектор зберігається. Оцінка церкви як інституції, котра виросла з колоніального тиску, лишається актуальною. Отже, майбутнє християнства в цьому величезному регіоні світу вирішальною мірою залежатиме від здатності християнських церков стати органічними в його етнічному й культурному контекстові, віднайти відповіді на специфічні запити його населення, внести суттєві зміни в увесь церковно-богословський комплекс, залежатиме від здатності асимілювати елементи традиційних племінних культів. Взагалі зміна християнством свого культурного обличчя, поступова втрата ним беззастережної європоцентричності означає нову глобальну ситуацію, розвиток якої, дуже ймовірно, може спричинити бурхливе поширення й зростання місцевих незалежних церков, рухів і течій, синкретичних культів, в яких поєднуються християнство з традиційними віруваннями. Власне, посилення цієї тенденції спостерігається з другої половини нашого століття.

Щодо Африки, то можна говорити про кілька тисяч християнських громад, які умовно називають африканськими незалежними церквами і які відокремились від традиційних церков або деномінацій. На думку деяких дослідників, уже в 2000 р. ці рухи охоплять до 470 племен і близько ЗО млн. населення цього континенту.

Ще більшого поширення, ймовірно, наберуть синкретичні рухи в Латинській Америці, особливо в Бразилії. Цілком можливо, що такі громади будуть зростати за рахунок католиків, які водночас не пориватимуть зі своїми парафіями, і бразильська ситуація нагадуватиме японську. (В Японії число членів релігійних організацій, згідно з офіційною статистикою, перевищує чисельність населення, оскільки багато японців є членами двох і навіть більше громад різних конфесій — сінто і буддистської, наприклад).

Дуже непростим є питання щодо процесів, які відбуватимуться в майбутньому в протестантизмі, адже світовий протестантизм є надто строкатим. За деякими підрахунками (М.Мартін), 1985 р. у світі налічувалося 21104 угрупування, котрі можна визначити як протестантські. Причому їхня кількість зростала приблизно на п'ять одиниць щотижня. Між цими спільнотами є величезні відмінності. Дослідники вирізняють ліберальний, консервативний, євангелічний, фундаменталістський, харизматичний, аскетичний, романтичний та інші різновиди протестантизму. Протестантизм наприкінці XX ст. залишається ціннісним компендіумом багатьох західних суспільств і, насамперед, США. Один з провідних дослідників общин у США С. Кімбелл зазначив, що коли б хтось забажав дізнатися все про підставові американські цінності, то достатньо було б протягом місяця відвідувати всі заходи Методистської церкви і слухати, про що там йдеться. Водночас фахівці говорять про поширення так званого консьюмерського протестантизму (від англ. consume — споживати), який експортує разом із релігійною формою північноамериканські життєві стандарти, менталітет і систему цінностей за межі США й Канади, насамперед у Латинську Америку та Африку. Носієм цього нового духу вважаються, насамперед, п'ятдесятницькі церкви, що, певною мірою, пояснює їхнє бурхливе зростання в західній півкулі. Це зростання прогнозується і на початок третього тисячоліття. Разом із тим дехто з протестантських теологів уважає, що майбутнє протестантизму великою мірою залежатиме від його здатності позбутися самовдоволеності, віднайдення оптимальної моделі присутності церкви в публічному житті, налагодження плідного діалогу та взаємообміну з католицизмом і православ'ям.

Окрему проблему майбутнього релігії становить так звана мінорізація християнства, тобто зменшення частки християн у складі населення планети, чисельність якого зростає. Хоча всередині 90-х років, за деякими підрахунками, у світі налічується 1624 млн. християн (натомість 860 мли. мусульман, 656 млн. індуїстів, 310 млн. буддистів та ін.), але чисельність населення світу зростає здебільшого за рахунок народів, котрі традиційно сповідують не християнство, а інші релігії. Тобто вже в першому столітті третього тисячоліття християнство, яке впродовж двох попередніх тисячоліть динамічно, навіть часом агресивно, поширювалося по всьому світу, само може перетворитися на об'єкт прозелітичної активності інших релігій. За цих умов християнство змушене буде не лише шукати адекватних часових форм діалогу з нехристиянськими релігіями, а й уважніше вдивлятися в них, глибше вивчати й вимогливіше ставитися до себе. Цілком можлива в такій ситуації і більш або менш потужна консервативно-ізоляціоністська хвиля, посилення фундаменталістських елементів та ескалація критики інших релігій. Та навряд чи ця тенденція буде довготривалою і всезагальною — швидше вона локалізуватиметься в окремих християнських анклавах.