Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Культ чистоти

У річище зороастрійської етики повністю вкладалося й особливе ставлення до навколишнього світу, що майже суцільно складається з чистих джерел життя, що їх у жодному разі не можна оскверню вати. Тому в зороастризмі надзвичайний розвиток отримав культ чистоти. Щоб налити води, слід вимити руки, заборонялося виходити з житла в дощ, шоб не забруднювати землю і воду. Зороастрійці не вживали в їжу м’ясо, попередньо не видаливши з нього кров. Для розведення вогню вони користувалися тільки чистими, сухими дровами. Підчас готування їжі жодна крапля не повинна була впасти на вогонь. У кожному будинку навіть існував свій "сміттєпровід" — особливе приміщення, куди наливався спеціальний розчин. Бруд і нечистоти змішувалися з ним і по спеціальному жолобу зливалися в землю.

Тверді правила розмежовували сфери "чистого" і "нечистого", тому що межа між цими сферами була своєрідною "лінією фронту" у вічній битві рівних супротивників—добра і зла. До "чистих" належали людина, собака, корова, вівця, їжак, дерева, рослини і плоди в полях і садах. Після людини най почесні те місце займав собака. Його ритуальне призначення—знищувати все нечисте — не могло приховати того факту, що саме роль собаки як охоронця стад (предки зоро-астрійців, нагадаємо, були кочовикам и - скотарями) спонукала зороастрійців так піднести цю домашню тварину. Передбачалися навіть спеціальні покарання за погану годівлю собак — нероздробленими кістками або надто гарячою їжею.

Суворо заборонялося торкатися самому або чистими стихіями (вогнем, водою) до всього "нечистого". Ці заборони стосувалися передусім деяких рослин і тварин: комах (мурах) і плазунів (змій). Нечистими вважалися хворі, вагітні і породіллі, до яких і ставилися відповідним чином. Порушників ритуальної чистоти чекало кількаразове очищення сумішшю води, піску і коров’ячої сечі. Землю, де вмерли людина або собака, заборонялося обробляти і зрошувати. Тільки через багато днів після смерті людини в приміщення, де вона померла, дозволялося вносити вогонь. Вважалася гріхом і безшлюбність: людина була зобов’язана поповнювати військо Ахурамазди.

Щоб не осквернювати чисті стихії — вогонь, землю, воду й повітря зіткненням із трупом або падалом, зороастрійці розробили особливий комплекс обрядів, пов’язаних з похованням.

Протягом трьох днів і трьох ночей, доки небіжчик не був похований, служителі культу і родичі читали молитву, дотримуючись певних заборон щодо їжі й пиття. Тільки на четверту добу, коли вважалося, що душа покійного переселилася в потойбічний світ, із сходом сонця здійснювався обряд поховання відповідно до правил, викладених в Авесті. Спеціальні мийники трупів, до яких ніколи в житті ніхто не наближався ближче як на три кроки, клали тлінні останки на залізні ноші, покриті дерев’яним настилом. Траурній процесії родичів дозволялося супроводжувати їх тільки до місця поховання. Якщо спочатку своїх померлих зороастрійці залишали у віддалених високих місцях (наприклад, у гірських печерах), то згодом для їхнього поховання стали будувати особливі "башти мовчання". Підлога башти, висота якої складала 4,5 м, являла собою поховальний майданчик, розділений натри зони — для чоловіків, жінок і дітей. Тіло померлих закріплювалося в одній із зон, щоб звірі або птахи, розідравши труп, не могли віднести і розкидати рештки по землі, воді або під деревами. Коли птахи з’їдали все м’ясо, а кістки під впливом сонця цілком очищалися, їх скидали в кам’яний колодязь у середині башти, де вони повинні були чекати на Страшний суд. Будинок померлих ритуально очищався, а за небіжчиком влаштовувалися поминки. Вони справлялися також на 10-й, 30-й, 360-й день після смерті.