Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Особливий знак, особливий молитовний ритуал і особливий святковий цикл

Не задовольняючись етичними настановами і культовими розпорядженнями, що стосуються чистоти, пророк Заратуштра установив для своїх послідовників особливий знак, особливий молитовний ритуал і особливий святковий цикл.

Відзнакою зороастрійців, як чоловіків, так і жінок, було носіння поясного шнура, обгорненого тричі навколо гал ії і зав’язаного вузлом спереду і ззаду. Складався цей пояс з 72 ниток — за числом гімнів Ясни. Після обряду посвячення, що відбувався у 15 років, віруючий мав сам зав’язувати і розв’язувати пояс підчас молитви. Пояс зав’язувався навколо нижньої сорочки, у комір якої був зашитий маленький гаманець. Він нагадував віруючим проте, що людина зобов’язана все життя наповнювати цей гаманець благочестивими думками, словами та справами, щоб у кінцевому підсумку знайти своє місце на небесах. Цей звичай Заратуштра, очевидно, запозичив в індійських жерців, де плетений шнур означав при належність до релігійної громади . У зороастризмі же три витки шнура були призначені для того, щоб його носій зосередився на благій думці, благому слові і благій справі.

Заратуштра установив для кожного віруючого обов’язок здійснювати п’ять молитов на день: на сході сонця, до полудня, опівдні, пополудні й на заході. Обряд молитви був такий. Спочатку віруючий готував себе до молитви, омиваючи від пилу обличчя, руки та ноги. Потім, щоб ввійти в потрібний настрій, розв’язував свій пояс і, тримаючи його перед собою обома руками, уявляв себе в присутності Творця. Потім, вдивляючись у цей символ праведності, він молився Ахурамазді і нижчим божествам. Коли ж переходив до прокльонів на адресу бога зла, то в такт молитві презирливо розмахував кінцем пояса. Будь-яка молитва починалася такою формулою: "Нехай зрадіє Ахура-Мазда і обмине Ангра- Майнью... Віддаюся всьому благодумству, благослів’ю й благодіяннюта зрікаюся усьогозлодум-ства, лихослів’я і злодіяння. Приношу Вам, Безсмертні Святі, молитву й хвалу думкою і словом, справою і силою, і тіла свого життя"^*33. Згідно з канонами зороастрійської релігії молитися можна було де завгодно: в храмі, біля домашнього вівтаря, на лоні природи. Акцент на етичному змісті молитви та її регулярному індивідуальному характері помітно відрізняли зороастризм від прийнятої в інших етнічних і регіональних релігіях культової практики, де переважав обряд колективних жертвопри несень.

*33: {Авеста в русских переводах (1861 — 1996).— 2-е изд., испр.— СПб., 1998,— С. 160.}

Крім п’яти щоденних молитов, Заратуштра вимагав від своїх прихильників дотримання семи особливих свят (гаханбарів) у році, кожне з яких тривало по п’ять днів: "Середина весни", "Середина літа", "Середина зими", "Свято збирання зерна" та ін. Кожне свято присвячувалось одному із створінь. Кожна зороастрійська громада відзначала цю подію тим, що зранку відбувалося урочисте богослужіння, ритуал якого був прописаний у Малій Авесті. Потім влаштовувалося спільне частування, де вживалася їжа, що отримала благословення під час богослужіння. Ритуальна їжа складалась із семи рослин: мигдалю, фісташок, волоського горіха, інжиру, хурми, винограду і гранатів. їх доповнювали свіжий хліб і вода, священний напій — хаома. На свята збиралися і бідні, і багаті, вороги і друзі, тому ці дні вважалися днями примирення і злагоди.

Окремо відзначалося свято вогню — Новий рік ("Ноуруз"), який за зороастрійським обліком часом припадав на весняне рівнодення. Увечері напередодні настання Нового року на дахах будинків запалювався вогонь. Тут же розміщували ритуальні їжу та пиття, поруч у посудину ставили гілку з листям молодого дерева. З першими променями сонця вся родина збиралася на даху будинку і чекала обряду запалювання вогню на даху будинку вищого священнослужителя. Це й було сигналом настання Нового року. Обов’язковими атрибутами зустрічі Ноуруза були також свічки, акваріум із золотими рибками, таця з пахощами, дзеркало із покладеним на нього яйцем, а також квіти. Всьому цьому надавалося певного значення. Свічки символізували пам’ять про священний вогонь, яйце — символ зародження життя, дзеркало — немовби відображення світла Всесвіту.

Далі зороастрийці збиралися за святковим столом, покритим скатертиною, на якому лежав збірник молитов з Авести авестійською мовою. На святковому столі обов’язково мали бути згадані сім страв—зацукровані фрукти та солодощі. Глава родини починав обертати дзеркало. Коли воно зупинялося перед найстаршим членом сім’ї, той вимовляв: "Нехай буде світло!" Після цього всі присутні приступали до трапези, заздалегідь пробуючи і з’їдаючи по декілька пророслих зерен. Господар будинку вруча в кожному дарунок або гроші.

Закінчивши гуляння, зороастрійці йшли в гості до родичів або друзів і сусідів. Свято тривало й на вулицях. Там запалювали багаття з колючок рослин, які ростуть у пустелі, і молодь стрибала через них, що означало очищення від "скверни і нечистоти".

Ранній зороастризм не мав потреби в особливих культових спорудах, а тому не залишив після себе майже ніякихархеологічнихелідів. Перші зороастрійці, ймовірно, цілком задовольнялися колективними святковими богослужіннями десь у затишному місці високо в горах. З середини І тисячоліття до н.е. почали будуватися т. зв. "храми вогню". Судячи з дуже пізніх описів (на межі ер) і споруд, які збереглись до наших днів, храм являв собою куполоподібну залу із глибокою нішею, де у величезній латунній чаші на кам’яному постаменті —своєрідному зороастрійському вівтарі — містився священний вогонь. Через певний час з особливими ритуалами доводилося обновляти вогонь. Найбільшу священну силу мав вогонь, що спалахнув від удару блискавки в дерево. Торкатися вогню міг тільки жрець, одягнений у білий халат, білу шапочку у формі тюбетейки, білі рукавички, котрий ховав обличчя за легкою білою пов’язкою, необхідною, щоб запобігти забруднення вогню подихом. У вівтарній чаші спалювалися дрова з цінних порід дерева. Коли вони горіли, храм наповнявся приємним ароматом. Попіл збирали в спеціальні коробочки, що потім закопували в землю. Під час богослужінь священнослужитель рухався навколо вівтаря, повільно повертаючись за рухом сонця, то піднімаючи, то опускаючи "бареман" — зв’язане в пучок священне гілля з тамариска або верби (пізніше — зв’язка металевих прутів), і читаючи співучо молитву. Як жертву на вівтар звичайно клали маленький шматочокм’яса або корж (яку сучасних послідовників цієї релігії). З дозороастрійських часів зберігався звичай ритуального принесення вогню води у вигляді священного напою хаоми, який готували з молока і соку, гілок рослин, зокрема соку ефедри з наркотичними властивостями. Головний священнослужитель сам виготовляв хаому, пив її, а потім давав усім присутнім у храмі, викликаючи в них відчуття релігійного збудження.

Приміщення для віруючих розташовувалося збоку від вівтарної ніші з вогнем, яка була прихована від них перегородкою. Кам’яна підлога молитовного залу покривалась овчиною або килимом. На ньому босоніж сиділи віруючі. Під час молитви вони, стежачи за рухами служителя культу, прикладали руку до очей і голови, що означало найбільшу любов до бога.

Зорострійці від часів виникнення своєї релігії зорганізовані у релігійні громади. Усі справи у громадах вирішуються разом найавторитетнішими представниками мирян і духовенством. Зороастрійське духовенство відокремлено в соціальний стан із складною внутрішньою ієрархією священнослужителів нижчого, середнього та вищого рангу. Духовний стан успадковується завдяки системі домашньої освіти, здобуваючи яку, майбутні священнослужителі отримують і широкі загальні знання.

План зороастрійського храму (реконструкція):

1 — чаша з вогнем;

2—вхід;

3— зал для віруючих;

4—зал для жерців;

5— внутрішні дверні прорізи;

6 — службові ніші.

Після свого виникнення зороастризм був пануючою релігією в кількох східних імперіях (втому числі Перської) приблизно з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е. Лише після завоювання Ірану арабами і послідовної ісламізації цих територій зороастризм став піддаватися гонінням. У VIІ — X ст. н .е. більшість його послідовників поступово переселилося в Індію, де їх стали називати "парсами". Сьогодні зороастризм зберігається кількома сотнями тисяч парсів, котрі живуть замкнутими громадами на заході Індії, і в "гебрів" в Ірані. Хоча шанувальників вчення Заратуштри можна зустріти і в багатьох інших країнах світу.

Для нас зороастризм цікавий як релігія, що зробила винятковий вплив на християнство й іслам. Основні моменти цього впливу:

• вчення про світ як споконвічну боротьбу двох начал і свободу людської волі як свободи вибору правильного життєвого шляху;

• вчення про загробну віддяку;

• практика індивідуального регулярного культу.