Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - 2. Кореляція опозицій релігійність - духовність, моральність - мораль

Слова "моральність", "мораль", "етика" близькі за змістом. Але виникли вони в трьох різних мовах. Термін "етика" походить від грецьк. ethos - вдача, характер, звичай. Його використав Арістотель, назвавши "етичними" чесноти або достоїнства людини, які виявляються в її поведінці - такі якості, як мужність, розсудливість, чесність, а "етикою" - науку про ці якості. Слово "мораль" - латинського походження. Воно утворене від лат. mos (множ. число mores), що означало вдачу, звичай. Цицерон, за прикладом Арістотеля, утворив від нього слова moralis - моральний і moralitas - мораль, що стали латинським еквівалентом грецьких слів етичний і етика. А слово "моральність" (від "вдача") потрапило в словник російської мови у XVIII ст. і стало вживатися поряд зі словами "етика" і "мораль" як синонім. У практиці слововживання ці слова майже взаємозамінні.

Отже, мораль та релігія - це основні способи нормативної регуляції дій людини в суспільстві, особливі форми суспільної свідомості і вид суспільних відносин, в основі яких лежить ідеал єдності людства як абсолютного добра. Релігія як духовність виникла раніше релігійності, вона характеризує глибинний аспект релігійності. Ці терміни часто вживають як синоніми, але існує певна різниця у їх значенні.

Існує також диференціація моралі і моральності, або в іншому варіанті моральності і вдач (в англомовній версії moral і morals). По-перше, якщо моральність і релігійність традиційні, безпосередні в тому змісті, що вони не завжди свідомі своїх основ і передумов, то мораль і духовність рефлексивні, тому що конституюються ідеєю добра, його осмисленою дефініцією, знанням про те, що таке "добро в собі", незалежно від ступеня його емпіричної і практичної реалізації. Моральність та релігійність організовані релятивізацією добра, його відносним груповим характером. Моральність та релігійність класу, етносу, релігійного співтовариства і т. ін. побудована за критерієм свої-чужі. Те, що у відношенні до своїх є злом і злочином, стосовно чужого може виявитися заслугою. Моральність же й духовність універсальні і загальні. Добро моральності й духовності абсолютне, безумовне і субстанціальне, а злочин проти моралі й духу не може бути визнаний як чеснота ніякими прагматичними аргументами.

Отже, моральність давніша за моральність (проте духовність передує релігійності). Релігійність виникає як результат конституювання духовності. Без якихось моральних звичаїв, підвалин, традицій, норм і ритуалів практично неможлива жодна, навіть найархаїчніша соціальність. Мораль виникає пізніше моральності як продукт тонкої філософської рефлексії і витонченої релігійної духовності. Вона є складовою далеко не всякої культури. Але виникнувши пізніше моральності, мораль не витісняє і не замінює її. Обидві опозиційні ланки продовжують співіснувати, не збігаючись, а навпаки, суперечачи часом так, що можна говорити про аморальну моральність та бездуховну релігійність. Мораль не завжди є підставою моральності, вона може бути і її антиподом. Так само, як і духовність, не завжди є основою певної релігійності (деструктивні напрями). Адже моральність відображає історію людських уявлень про те, що таке добро, й історію його соціального інституювання. Добро моральності і релігійності множинне і мінливе, залежить від суб'єкта, а добро моралі і духовності єдине і незмінне як будь-який абсолют.

Наука про моральність та релігійність індуктивна й описова, вона схильна оформлятися як історико-етнографічне знання. Вчення про мораль та духовність будується як релігійно-філософська нормативність. Оскільки моральність і релігійність та мораль і духовність (релігію) можна тематизувати як соціологію й онтологію добра, то вони розрізняються ще й тим, що мораль і духовність конституюються вільним внутрішнім самовизначенням особистості, а моральність та релігійність - зовнішнім соціальним впливом на неї.

Мораль та духовність елітарні за визначенням, вони притаманні обраним і вимагають особливого дару й особистісної самостійності. Зате релігійність та моральність демократичні і загальнодоступні, не завжди йдуть від щирого серця, а виникають із соціальної обумовленості, іноді навіть дресури.

Мораль, духовність - це особистий, глибокий, інтимний вимір, недоторканне для суспільства, контроль якого не може бути тотальним. І всі програми виховання нової духовної людини з новою мораллю, сформованої за замовленням суспільства, мають тоталітарний характер. Мораль та духовність не можна цілком формалізувати, соціалізувати, вони мають не зовнішнє, а внутрішнє джерело - голос серця. Соціальними ж інститутами є моральність та релігійність.